Світлана Поваляєва - Ексгумація міста

Ввечері, маючи вщент пошматовану психіку, ми знову наллялися, а вранці Їздець ефектно вдерся до нашого флету на своєму їздецевому Харлеї, або навіть Вінсент Блек Шедоу… Моє тіло, ще навіть не протверезіле, перебувало, здається в кухонному кріслі в стані кататонічного ступору. І раптом в коридорі намалювалися три брутальні постаті, обліплені багнюкою та вапном. Випромінюючи якесь хворобливе задоволення, до кухні заплив мій чоловік і голосом Месії сповістив, що ці три кондоми є сантехніками, яких він особисто викликав. І тут «сантехнікам» ніби шлюз відкрили - в три пробуханих голоси з них почало перти лайно - «понти» на вибивання бабок, мовляв, «ви що срете туди, чи що?!» Мовляв, ми взагалі-то не займаємось вигрібанням лайна, мовляв, дзвоніть у фірму, і таке інше. Ситуація тривіальна, і мій чоловік відкрив було рота, аби поторгуватися з тими вишкребками, але тут несподівано стався «дубль». Моє тіло, мов чорт з табакерки, вистрибнуло з крісла у весь свій гігантський зріст, рот перетворився на якийсь віртуально-кислотний гучномовець, з якого щільним потоком понеслися низькочастотні матюки: «Ах ви ж виблядки, йобані в рота, іжаче лайно, сучі вишкребки, курва мать, якого ж ви, підори, приперлися, якщо ви, блядь «такого не робите»?! Ви, гандони блювотні, вилупки (чому вже не випадки, якщо припустити, що вони випали з мами на кшталт викидня? Або ще є кльове слово - вочевидьки від слова вочевидьок, - його вигадав наш комп’ютер) від вас тхне лайном, ви все життя лише в лайні копирсає теся, гадаєте, що можете згнущатися над людьми, і вам ще за це гроші заплатять, та йдіть ви на хуй, коз ли, викидні собачі! Якого приперлися, пролітаріят довбаний, треба було, блядь, в музиканти йти…». І тут мене відрубило: у моїй квартирі спало п’ятеро музикантів! Проте, «виблядків» наче вітром змело - ці смердючі дяді настільки спрутеніли від подібної зустрічі «тендітною господинею», що забралися геть, панічно злиняли, не вичавивши й звуку, навіть забули якийсь інструмент (який потім охрестили моїм воєнним трофеєм)! Чоловік прикипів до стіни з відваленою щелепою. З ванни виповзла заспана вокалістка Леська й промимрила: «А що сталося?».

«Нічого,» - прошепотів мій чоловік, - «Світлана щойно сантехніків на хуй послала».

Зрештою, з часом все дійсно минулося, крім двох речей. Перша - зник Майк, - викинув всю свою одежу (навіть фінічки і хрестик з шиї), перешмату - вав всі електричні й телефонні дроти, і - зник.

Друга - питання «куди подіти лайно?» так і лишилося нагальним траблом, адже лайна і всередині (а надто - в голові), і довкола, і в довколишніх стільки - вигрібай не вигребеш… і «реальність» геть обдовбана, і… словом… don’t trouble troubles tіll trouble troubles you!

__________________

Голомозі вікна пухнасте сонце крізь імлу ранкову запах суниць та свіжого укропу прикмети невимушеного розколу точильного каменя часу на два уламки: літо і… літо… Сновигають у хмарах ранкові трамваї й ранкові люди в автах запорошене пилком бурштинове місто в мушлі позаприродного поєднання літа й осені осені та весни… Час проростає всередину мене виштовхує волосся й нігті назовні - до сонця що сліпне серед бетону бо загубило твій слід на бруківці і Місто тепер не натягує струни що в серце вросли гачками для риби і тіло не йде по кривавому сліду - сомнамбулою за власним серцем і сонце заблукавши вчергове ридає і трощить позахмарний посуд і зимно і сумно від літніх істерик природи - і хочеться хочеться сонця й гарячого чаю.

ualus cuame nіctys akramunus lope la vіnus Dіcaprіo solіderates snіckers madero su bauntі cardіgans proderіamos propellerheads kokosa kіkіsa lantіs a promos dі pablіck relatіons vue showbusіness zamantі blockbasters sammanna so rіbbok a postum karadabrojes umaharumuma tarantulus tantrum…

Люди не знають, що вони розмовляють уві сні, як і не знають, що хропуть, доки їм хтось не скаже.

«Панківський сон», АукцЫон… Як небезпечно спати з кимось: переплітаються не лише тіла, а й сновидіння, - так, що їх вже не розплутати, - як волосся, думки, дихання і тепло…

В один з таких днів… В одну з таких ночей, коли вібрації сновидінь Великого Урбаністичного Термітника змішуються, наче в шейкері, коли монстроїдний мегаполіс збирає всі нитки свого павутиння - а вони вібрують і зсипають долу краплі дощу - до липкого епіцентру тіней… В одну з таких ночей, коли, попри дощ, виють зграї диких собак, а вітер потихеньку підступно ламає гілля - ніби крадеться в мокасинах з риб’ячої шкіри… В одну з

таких ночей Місту снився сон, який - це бачили ті, хто не спав, - тремтів у повітрі, наче кінострічка, що випадково зіслизнула з екрану на завісу дощу.

Проекція на стіни будинків і листя дерев… І в цьому сні сірі клони знищували одне одного за якоюсь хитромудрою схемою - неквапливо, навіть спрокволу (загрузали у випарах бензину та аерозолів) - за допомогою якихось дивних пристроїв у яскравих обгортках. Шоколадні батончики з силіконовим начинням вбивали наелектризованими моцаками замріяне желе, проштиркнуте зусібіч петардами, бігудями та лазерними олівцями…

Атомний йо-йо глибоко загрузав у черепі клона з пітбулем-відеоприставкою на ремінці… Якісь віртуальні фрікохряки розстрілювали кажанів прутнями, і в повітрі, неначе склом, розтікалася і сповзала у прірву кольорова блювота, розцяцькована напівперетравленими смаженими горішками… І все це не мало ані початку ані закінчення, ані кульмінацій, ані навіть звуку, - снодійна зомбі-картинка, що при пильному спогляданні перетворюється на дражливе мерехтіння порожнього телеекрана.

А вранці телевізори, пейджери, газети, спеціяльні комп’ютерні астропрогнози та радіостанції сповіщають про магнітні бурі, і кожен в Місті одразу заспокоюється: тепер зрозуміло, чому він прокинувся з медузою на обличчі й котячим лайном в роті!

Кожному все персонально пояснили. Магнітні бурі.

Уникайте укладання угод, вирішування бізнесових справ, трафік-джамів, пиятик, флірту, закордонних подорожей… Відкладіть візит до стоматолога та ветеринара, завітайте краще до астролога та психіатра.

Робота у Гнеся була як глибокий фотель біля вік на мансарди. Більш за все вона скидалася на пурпурову пляму синтетичного кетчупа в епіцентрі крохмальної скатертини (там, де зазвичай встановлюють - як монумент на площі - вазу з квітами).

Гнесь підчеплював першу робочу годину срібною виделкою для салату і ціпенів надовго - доки у попільничці з недопалків не утворювався курган, схожий на мурашник. Тоді він кидав виделку до нікельованої ванночки для використаних хірургічних інструментів і йшов на каву.

Коли він повертався за півгодини - з риб’ячими очима і присмаком кетчупа в роті - на нього вже чекали факсові рулони - мов черваки після дощу.