Екатерина Сергацкова - Война на три буквы

«Вже й колош нема!»

Успіх Яроша визначається також відсутністю сильних конкурентів і зневірою значної частини виборців. Через раз, питаючи про політику, я чув відповіді на кшталт:

— Я на выборы не хожу во-об-ще! Разочаровалась.

Дядько, який читав стенд у Синельниковому, дружньо пояснив мені, де райдержадміністрація й мерія, однак варто було запитати про вибори, завівся:

— А мені ***! Воно тобі нада, ***! Жрать *** нема, а вони з політикою, *** в рот! — відвернувся і пішов геть.

До речі, таке враження, що чоловіки в цих краях — як україномовні, так і російськомовні — взагалі вживають незвично багато нецензурної лайки.

— Є кілька чинників перемоги Яроша, — вважає Алла Ме-гель, прес-секретар батальйону «Правий сектор». — Перший: особистість самого Яроша. Другий: близько фронт, і люди голосують за справжніх захисників.

Щодо другого чинника, то в мене склалося враження, що Ме-гель видає бажане за дійсне, бо «справжніми захисниками» вважають усе-таки збройні сили. У Покровському, біля якого базується батальйон, до «Правого сектора» ставляться неоднозначно. Порівняння навіть у тих, хто голосував за Яроша, виходить на користь збройних сил. Один військовий без погонів дуже образився, коли я запитав, чи він не з «Правого сектора»:

— Неужели я похож?

Однак претензії до «Правого сектора» в Покровському — побутові, а не політичні. Тут, на відміну від Синельникового чи Василь-ківки, знесли-таки Леніна, але я не помітив жалю за ним:

— Спиляли болгаркою. Одні колоші зостались.

— Та вже й колош нема!

— А сам Лєнін в тєплосєті лежить, я попри нього на роботу їжджу.

— Я щітаю, невелика потєря!

— Га-га-га!

У Покровському подейкують про одне ДТП за участю п’яних бійців «Правого сектора» та про кілька інцидентів у кафе, які «з усіма бувають». Для порівняння: коли батальйон «Айдар» стояв під начебто проукраїнським Старобільськом, то навіть більш проук-раїнські люди ставилися до нього з острахом. Тут ніякого страху перед «правосєками» не видно, йдеться лише про побут:

— Все-таки армія — це дисципліна, — Сергій, 59-річний виборець Яроша, втягує живіт, щоб показати виправку. — А «Правий сектор»... Ну що це таке, в шльопанцях з автоматом... Або в кафе автомат на стіл класти... Ну, не має так бути.

Повз нас із Сергієм проїжджають вантажівки збройних сил. Покровське, яке тут називають Покровка, розташоване на трасі Дніпропетровськ—Донецьк.

— Поначалу як БТРи стали їздити, жінки плакали, — каже Сергій, проводжаючи вантажівки поглядом. — Потом привикли. Хотя як подумаєш, це ж сто кілометрів тільки до фронту. В любий момент сюда може перекинутися.

Сергій голосував за «Батьківщину» і планував підтримати її ма-жоритарника, але йому дуже сподобався Ярош, на зустріч із яким його відпустили з роботи. Сергій вважає, що сам Ярош — «“нормальний мужик”, от тільки бійців би своїх трохи більше...» — і Сергій показує, як їх треба стиснути в кулак.

Практично всі, хто підтримав кандидата, зробили це, «незважаючи на» політичну силу чи батальйон, лідером якого є Ярош. Ярош набрав понад 30% голосів, а «Правий сектор» — 3,5% по округу.

Я зустрічав багатьох людей, які вирішили голосувати за Яро-ша після особистої зустрічі з ним. Схоже, щодо особистої харизми лідера «Правого сектора» Алла Мегель має рацію. Але це харизма не для всіх.

«Я думала, замінірували Дом культури»

— Як у вас ставляться до Яроша? — питаю я у двох літніх чоловіків із смт Просяна.

Вони водночас відповідають:

— Нормально!

— ***ово!

Замовкають і з подивом дивляться один на одного.

72-річний Мітя, який голосував за БПП й за мажоритарника від БПП, починає гаряче сперечатися зі своїм другом, 65-річним Вітьою. Цей голосував за «Народний фронт» і за Яроша. Дядя Мітя саркастично питає у друга, чи нормально, що за Яроша агітують своїх підлеглих фермери-орендатори, й чи нема в цьому тиску на робітників.

Нарешті вони сходяться на тому, що все одно всім на Просяну «на***». Дядя Мітя з уже звичною на другий день перебування в цих краях кількістю матюків розповідає, як у загубленій посеред степу Просяній уже 20 років немає водогону й мешканці кожного під’їзду мусять бурити собі свердловину за власний рахунок.

— Як у вас ставляться до Яроша? — питаю я і в смт Васильківка.

— Як хто, — ліниво відповідає Сергій, чоловік літнього віку, який випиває в кафе «Зоря». — Я от за нього. А Люба ні.

Сергій, котрий голосував за Яроша, з усмішкою розповідає, як у Васильківці на зустрічі з ним зганяли «газовщиков і школи».

— А як зганяли?

— Ну, як обично в організаціях. Помниш, Люба, як нас Борька з комбікормового ще при Горбачові на Первомай витягав? Це вже коли развал пошол. По пятьорці давав, а тоді водка по чотири двадцять була. — Сергій сміється.

— Я нічого не маю проти Яроша чи «Правого сектора», — хапається за серце Люба, працівниця кафе. — Але що це таке, що вони приїхали на джипі з автоматами. Це як ото Махно на тачанці їздив.

— Зараз час такий, — зверхньо усміхається Сергій.

— Дивлюся, стоять біля Дому культури з автоматами. Я думала, замінірували Дом культури наш.

— Зараз час такий, — повторює Сергій.

Люба розповідає мені, як носить їжу солдатам, котрі охороняють залізничний міст, відколи «в електричці поймали одну бабу, яка хотіла мост подорвать». Розповідає, як навколо Васильківки, посеред степу, збиралися викопати протитанкові рови. Мали залучати безробітних. Але як почали, так і кинули. Полінувалися, чи що.

— Вибори виборами, — звертається вона до мене. — Саме страшне, аби не було больше войни. Нічого, синочка, — Люба переходить на півшепіт: — Переживемо, і це переживемо.

Артем Чапай, Insider

3 листопада 2014

Объективность этого репортажа позже, в интервью Esquire, признал и сам Ярош.

2 ноября проходят «выборы» «парламента» и одновременно «глав» самопровозглашенных «Донецкой и Луганской народных республик». «Главой» ДНР становится

Александр Захарченко, «главой» ЛНР — Игорь Плотницкий.

Дороги осажденного Донецка утыканы плакатами единственного содержания: 2 ноября — выборы власти в Донецкой народной республике. Еще полгода назад ДНР воспринималась не иначе как сколоченный на скорую руку карточный домик. С момента проведения псевдореферендума о независимости 11 мая стены этого домика обшились железом и камуфляжем, а на дверях появились суровые замки.

На предвыборных плакатах — лозунги: «Родной земле — мир и процветание», «Наша сила в братстве», «Спасли страну — возродим Донбасс» и серия лозунгов «Голосуем за жизнь», «Голосуем за будущее», «Голосуем за мир».

Несколько дней назад указом главного кандидата на пост «главы» ДНР (и действующего «премьер-министра») Александра Захарченко Донбасс перешел на «донбасское» время — то есть на московское. На уличных хронометрах, на часах в кафе, магазинах и на приемниках у таксистов установлено время на час позже киевского. Погода здесь тоже уже склоняется к московской: заморозки, местами метель. В магазинах рассчитываются гривнами, но это временно: Захарченко обещает перевести «республику» на четыре валюты: в ходу будут гривны, рубли, доллары, евро.