Alla Zelcer - Адаптація білінгвальних дітей в умовах еміграції. Посібник для закладів освіти

– продуктивний (відтворювальний), тобто коли білінгв розуміє та відтворює мовні твори, що належать до вторинної мовної системи, і породжує їх. Другим критерієм класифікації білінгвізму називають співвіднесеність мовних механізмів між собою, коли обидві мовні системи можуть функціонувати незалежно одна від одної, або можуть бути пов’язані між собою під час акту мовлення :

– чистий білінгвізм (прикладом чистого білінгвізму може бути випадок, коли в родині використовують одну мову, а мовою спілкування на роботі, в магазині, транспорті та інших громадських місцях є інша мова);

– змішаний білінгвізм, за наявності якого мови вільно замінюють одна одну, а між двома мовними механізмами, що породжують різномовність, виникає зв’язок. Змішування мов спостерігається давно. Останнім часом це явище значно посилюється, що пов’язано зі збільшенням інтенсивності міграції населення планети.

Перебуваючи у шлюбі з громадянами іншої країни і культури, жінки, як і їхні чоловіки, хочуть зберегти рідну для себе культуру і мову. Ситуація ускладнюється у тому разі, коли подружня пара живе не у своїй країні. Наприклад, якщо батько англієць, мати росіянка, а їхня родина мешкає в Іспанії, то у такому разі мова йде про монолінгвізм. Дитина ходить до школи і вивчає зразу кілька мов, причому одна з яких може бути рідною мовою, скажімо, батька, друга – матері, а третя – мешканців країни проживання. Як правило, в родині спілкуються однією мовою і паралельно один з батьків розмовляє з дитиною своєю рідною мовою.

При цьому жоден із батьків навіть не замислюється, що відбувається у дитини в голові! У такій обстановці психіка дитини дуже часто спрацьовує у виборному напрямку і дитина під час спілкування починає вживати слова з кожної з мов, віддаючи перевагу тим, які їй легше вимовляти. Контраст між двома мовами найпомітніше виявляється у тій ситуації, коли слово, яке домінує, було ясно і чітко вимовлено (а у дітей старшого віку – явилося у письмовому вигляді) на тлі відповідного предмета чи явища. Найбільш цікаві за звучанням слова, з якими пов’язані ті чи інші асоціації, у свідомості дитини обростають більш міцними зв’язками. Мова дуже тісно пов’язана зі способом життя і культурою. Якщо культура другої мови представлена не у всій своїй різноманітності, немає реалій, до яких би належали відповідні назви, то нема і приводу для їх вивчення. Приналежність подружніх пар у міжнаціональних шлюбах до певної етнічної культури прямо впливає на особливості виховання дитини у таких родинах.

Отже, відносини у таких родинах здебільшого залежать від традицій спілкування, існуючого економічного і соціального стану суспільства, наявності родинних зв’язків, які залежить від суспільства, участь членів родини у домашньому господарстві, в суспільних стосунках, від типу родини: багатодітна, бездітна, від того, хто є лідером, а також від особистих якостей і характеру членів родини. Саме ці аспекти мають прямий або непрямий зв’язок з культурою, звичаями етносу, до якого належить кожен з подружньої пари. Різні національності впродовж багатьох віків існували поряд. У сучасному світі сусідні народи мають багато спільного у способі життя та історії. Одначе, як свідчать результати чисельних досліджень, різні нації та етноси мають виражену специфіку, яка найяскравіше виявляється на побутовому рівні. Саме ця специфіка не може не позначатися на родинних взаємостосунках з дитиною.

У сучасному суспільстві діти, що виховуються в родинах, батьки яких належать до різних національностей, можуть зіткнутися з різноманітними актуальними проблемами. Найважливішою з таких проблем є національна самоідентифікація. Таким дітям дуже важко гармонічно і однаково рівномірно сприймати різний світ культури і традицій обох батьків. Найчастіше основні труднощі виникають унаслідок мови, якою дитина користуватиметься при спілкуванні в родині і суспільстві.

Досить часто батьки змінюють країну свого проживання, що буває пов’язано зі зміною робити або соціальними чинниками.

Внаслідок цього дитина опиняється в ситуації, яку умовно можна назвати «домашня мова проти соціальної мови». Тобто, коли вдома всі спілкуються, скажімо вірменською мовою, а в дитячому садку, на вулиці, в школі – російською. Як у такій ситуації відбувається становлення мов у дитини? У віці, починаючи від народження і приблизно до трьох років, дитина більшу частину свого часу проводить у колі сім’ї – тут зосереджені його основні інтереси, тут задовольняються його основні потреби. З однолітками на дитячому майданчику можна і без слів погратися дитячими іграшками, в магазині сховатися за маму. Соціальні контакти, які виникають у дитини у цьому віці, не потребують активного спілкування за допомогою мови. Відповідно, діти, народжені в новій для їх батьків країні, і діти, що приїхали в цю країну у віці 3—4 років, перебувають практично в рівних умовах: їхня домашня мова рідна і практично єдина.

Здавалося би, дитина у такій ситуації опанує не так багато. Одначе важливим є те, що малюк вбирає у свою свідомість образи, поняття, акценти, притаманні мові і її способу мислення. Наприклад, в українській мові існує два дієслова – «любити» і «кохати», які перекладаються російською одним словом – «любити». Але для українця вирази «я люблю» і «я кохаю», мають певні смислові відмінності. Існує гіпотеза, що саме домашня мова, якою промовляли до дитини перші слова любові і ніжності, впливає на рефлексію почуттів, на найтонші і найніжніші матерії свідомості людини. Висловлювати глибокі почуття і відчувати їх від почутих слів людина буде саме за допомогою «домашньої» мови. Інша мова буде «мовою спілкування зі світом», більш інформативнішою і розвиненою, але менш інтимною.

У цій ситуації батьків хвилює питання: чи потрібно спрямовано навчати малюка мові його нової батьківщини. Більша частина психологів вважає, що не потрібно. По-перше, за умов ранньої соціалізації (3—5 років), дитина здатна досить легко опанувати другу мову як рідну, коли потрапить у відповідне мовне середовище. По-друге, вважається докорінно помилковим явищем спілкування в родині не рідною для батьків мовою. Насамперед це зумовлено тим, що спілкування з дитиною повинне бути природним, інтимним; іншою причиною є відсутність потреби і власні проблеми з другою мовою у батьків.

Процес опанування двох і більше мов у мультилігви розвивається за тим само сценарієм, що і однієї. Але при цьому він може не збігатися в часі. На швидкість опанування мови впливає середовище, в якому дитина перебуває частіше, і, в якому є можливість активно спілкуватися з носіями цієї мови. При цьому сформовані мовні конструкції і слова переносяться з однієї мови на іншу, додаються одна до одної, а часом і витісняють одна одну. Якщо мови строго розділені за сферами використання (наприклад, кожен з батьків діє за принципом (одна особа – одна мова) і розмовляє лише своєю мовою, або члени родини вдома послуговуються однією мовою, а в зовнішньому оточенні – іншою), то змішування мов, як правило, не відбувається. Дитина завжди знає, з ким якою мовою спілкуватися. Проте, якщо батьки в процесі спілкування послуговуються кількома мовами, або в родині є кілька дітей, то ситуація ускладнюється. Не всі і не завжди знають, до кого і як краще звертатися. Виникають смішні висловлювання, в яких використовуються слова і мовні конструкції з різних мов. Перша дитина зазвичай добре опановує у дитинстві обидві мови, а у другої дитини це виходить гірше, а у третьої – ще гірше.