Alla Zelcer - Адаптація білінгвальних дітей в умовах еміграції. Посібник для закладів освіти

Але завдяки навчанню у школі, вищому навчальному закладі та під час трудової діяльності рівень знання мови, якою особа раніше володіла гірше, підвищується. Зрозуміло, що це відбувається за умов, коли молода особа спілкується саме цією мовою. Коли особа заговорить? Коли наздожене однолітків? Дати однозначну відповідь на це питання складно, оскільки все залежить від віку дитини, обстановки в колективі та її індивідуальних особливостей. Завдання батьків – не перевантажити малюка, постаратися сприймати процес як природний, не пришвидшувати події.

Проблеми ситуації «родина в еміграції» пов’язані не з тим, що дитина не опанує другу мову, а з тим, що вона гірше володітиме мовою, якою спілкуються в родині. По-перше, стає очевидним (і це відчувають всі емігранти) наскільки багато мовної інформації діти засвоюють поза родиною – і це природно. Референтна група – це друзі, пізнавальні інтереси, заняття з викладачем, спілкування, телебачення. І все це – на мові країни проживання.

По-друге, мова не може розвиватися у відриві від культури, а створити штучне середовище, у якому дитина змогла би набути стільки мовного досвіду, скільки це можливо здійснити на батьківщині, за умов її зростаючих пізнавальних потреб, нереально. Дитина просто не знає маси складних слів, які їй потрібні для того, щоб поспілкуватися з батьками. Адже у побуті ми використовуємо мінімум слів з нашого мовного запасу. Знання решти слів, за великим рахунком, потрібне для читання, інтелектуального спілкування, а саме цього рідною мовою у дітей практично не відбувається. Тому зберегти рідну мову вдається лише тим родинам, які живуть в національних діаспорах і активно займаються інтелектуальним розвитком своїх дітей, послуговуючись рідною мовою. Але при цьому мова залишається законсервованою, відірваною від живих процесів, які відбуваються в ній там, де вона є державною. Разом з тим мова набуває нові риси: в неї проникатимуть слова, пов’язані з поняттями країни проживання.

Таким чином, постає головна проблема – «Як зберегти рідну мову?» Щоб вирішити це завдання потрібно: перше – користуватися нею вдома, торкаючись під час спілкування найскладніших тем. Намагатися при цьому зацікавити дитину літературою, фільмами, створеними на «домашній» мові, а також використовувати письмове спілкування нею. Варто уникати злиття мов. Так, наприклад, від російськомовних емігрантів, що мешкають у Америці, можна почути слово послайстить (порізати тоненькими скибочками) …..; друге – не перестаратися. Не потрібно організовувати домашні уроки, сварити дитину за помилки, ображатися за «зречення культури»; третє – якомога більше спілкуватися з іншими носіями «домашньої» мови, частіше бувати на батьківщині, тобто забезпечити дитині практику живої мови.

Та попри це потрібно бути готовим до того, що мову буде не надто добре опановано. Про це добре знають громадяни, які емігрували до Ізраїлю. Не зважаючи на те, що в цій країні існує велика російськомовна діаспора, є маса можливостей для спілкування російською не лише на кухні, але і в рамках культурних програм, немає проблем з придбанням книжок і фільмів, проблема російської мови існує. Діти, які народилися в Ізраїлі або переїхали з батьками до цієї країни і віці до 8 років, краще розмовляють на івриті.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.