Валерій Псьол - Життя як сон. Одна людина – два життя

– Зазвичай ці слова я говорю, але гаразд, підемо. Та куди ж ми дінемося, зрештою!

І хлопці неквапливо пішли до магазину, продовжуючи і далі обговорювати геніальність списування і неправильність всієї системи вищої освіти. Випивши по пляшці пива, вони роз'їхалися по домівках. Точніше, додому поїхав тільки Вася, Діма ж попрямував до гуртожитку, який вже багато в чому давно замінив для нього рідний дім.

Зайшовши до своєї кімнати, юнак тільки й думав, що про те: а раптом завтра або, точніше, сьогодні у нього знову попадуться ті ж питання. Це відкриє йому масу нових можливостей. Адже якщо він уві сні бачить своє майбутнє, хоч навіть і всього на один день, то ця можливість миттєво зробить його мільйонером. Така перспектива настільки вразила його, що лише голос Жені, його сусіда по кімнаті, повернув хлопця до реальності.

– Ти їсти не хочеш? – запитав Женя.

– Їсти? – і тільки почувши це слово, Діма звернув увагу на почуття голоду, що вже не на жарт розігралося – ще б пак, він від самого ранку й крихти хліба в роті не бачив, якщо не брати до уваги випиту їм пляшку пива і кількох сухариків, що висококалорійною їжею ніяк не назвеш. – Звичайно, давай пообідаємо.

– Тоді дивись, Дім, у мене салат є, що з дому передали і ще по відбивній нам буде.

– Добре, я тоді зараз макарони поставлю відварити. І залиш, напевно, відбивні на завтра, я котлети, що мама пекла, розігрію. Якраз по-чесному буде. Згоден?

– Так добре. Звариш їх сам, а я поки в душ сходжу? – запитав Євген.

– Звичайно, які проблеми, – погодився Діма, взяв каструлю, пачку макаронів і пішов на кухню.

Кухня в гуртожитку була спільною на весь поверх, але перебувала майже навпроти Діминої кімнати, так що можна було просто поставити їжу на плиту, а самому повернутися до себе. Хоча це частенько грало із хлопцями злий жарт – повертаючись до кімнати, вони зазвичай швидко забували про приготування обіду чи вечері, а згадували про це лише з запахом горілої їжі. Готували Діма з Женею майже завжди разом, у кого що було, тим і ділилися. Так було набагато зручніше обом, а оскільки серед них не було конфліктних людей, то ніхто не звертав уваги, чию саме їжу вони сьогодні вживали.

Прийшовши на кухню, Діма поставив на плиту каструлю з водою, однак повертатися до кімнати не став. Він підійшов до вікна, відкрив його і закурив. І вже через кілька секунд знову повернувся до своїх роздумів. Він уже був більш ніж упевнений в тому, що вранці знову прокинеться у Василевому будинку, не дивлячись на те, що засне тут, у гуртожитку. Більш того, прокинеться він знову п'ятого червня. Адже яка різниця, де і коли ти засинаєш уві сні, реальність від цього не зміниш.

***

Так і вийшло. Діма прокинувся в кімнаті у Васі. І насамперед він подивився на телефон – на календарі значилося все те ж, п'яте червня. Його друг ще мирно спав, і Діма першим ділом відкрив ноутбук і почав повторювати ті питання, які він добре пам'ятав зі свого сну. Прочитавши у Вікіпедії та ще на кількох сайтах все, що присвячувалося гносеології і дуалізму Канта, хлопець розбудив друга, не сказавши й слова про те, що до цього сидів і готувався до іспиту. І лише вийшовши на кухню снідати, Діма звернув увагу, що у нього абсолютно не було похмілля, як ніби він і не пив учора зовсім. Але поки парубок вирішив не надавати цьому ніякого значення.

До університету обидва хлопці їхали в прекрасному настрої – Вася був упевнений, що спише, а Діма вірив, що знає, які питання йому попадуться. Зайшовши до аудиторії і витягнувши той же екзаменаційний білет, що й уві сні, Діма відразу попрямував до першої парти, запевнивши друга, що їх би все одно розсадили. Розгорнувши аркуш із завданням, юнак почав з неприхованою посмішкою на обличчі перечитувати написане там. Питання про гносеологію, як і належало, було другим у списку. Перше, третє і п'яте запитання теж збігалися. Все було один в один, як уві сні, окрім питання про дуалізм Канта. Замість нього було про Сократа. І найцікавіше: у Діми знову був білет під шістнадцятим номером, просто сам білет тепер трохи змінився.

Юнак сидів, оперши голову руками і намагаючись прийти в себе. На це знадобилося кілька хвилин, після плину яких він все ж зміг взяти до рук ручку і почав повільно відповідати на білет – все-таки, хоч чотири питання збіглося. Відповіді на чотири запитання він знав добре. Дописавши іспит швидше за інших, Діма вийшов з аудиторії і почав ходити туди-сюди, раз у раз, поглядаючи на двері, за якими проходив іспит. Першим з них вийшов Олег, його однокурсник.

– А ти чого ще тут? – здивовано запитав той.

– Васю чекаю.

– Я бачив, він там щось строчить і бубонить собі під ніс, – при цих словах на Діминому обличчі промайнула ледь помітна посмішка. – Уже сторінки три він написав, напевно.

Юнак нічого не відповів на ці слова. Йому хотілося якомога швидше розповісти другові про все, що йому вдалося вияснити. Тоді Олег продовжив:

– Вася що, зубрив цілу ніч, чи придумав якийсь новий метод списування?

– Так, – невпопад відповів Діма.

– Що так?

– Ну, а як ти гадаєш? Ти хоч можеш собі уявити, щоб Вася щось зубрив? – Дімі вже порядком набридла ця розмова, і це було явно видно з його недружнього тону.

– Значить, він таки придумав, як списати… От, чортяка! Гаразд, я піду тоді. До завтра, – сказав Олег і направився в сторону сходів.

Діма знову пропустив слова однокурсника повз вуха. Він продовжував стояти під дверима, тепер уже майже нерухомо. З аудиторії почали все більше виходити студенти, правда Діма навіть не намагався заговорити хоча б із кимось із них, і ті, бачачи його поганий настрій, відповідали взаємністю. І ось, нарешті, одним із останніх аудиторію покинув Вася з сяючою від щастя посмішкою.

– Ти до сих пір тут чекаєш? – запитав він. – Міг би хоч в їдальню піти або на курилку.

– Так-так. Прикинь, чотири з п'яти, – випалив Діма, ще не обдумавши сказаного. Просто ця фраза вже давно крутилася в нього на язиці. – Чотири з п'яти. Я не знаю, як і чому, але… Але… А у тебе як?

– Та нормально в мене все, як і планувалося, – посміхнувся Вася, хоча його і насторожив вираз обличчя друга. – А ти що на одне питання не зміг відповісти?

– Та ні, я все написав, не в тім річ – відмахнувся Діма. – Просто тільки чотири з п'яти співпало, розумієш?

– Ні, – ще більше здивувався Василь. – Хто і з чим співпало?

– Та як же ти не розумієш! З вчорашнім, ну, тобто, з сьогоднішнім іспитом. В ньому були такі ж питання. Але одне зовсім інше, не таке, як має бути. А ти? У тебе все збіглося на екзамені зі вчорашнім, тобто, з сьогоднішнім?

– Ні, почекай, зупинись, стоп, – розмірено сказав Вася, взявши товариша за плече. – Я взагалі не розумію, про що ти говориш. Давай зробимо так: зараз ми вийдемо на курилку, і ти мені все спокійно розкажеш. По черзі і нормально про те, що трапилося. Домовилися?