Валерій Псьол - Життя як сон. Одна людина – два життя

– Гаразд, які питання, – відповів Діма і тільки тепер помітив, що вони до сих пір стояли в коридорі навпроти своєї аудиторії.

Мовчки вийшовши на вулицю, і привівши в порядок усі свої думки, які до цього мчали галопом, Діма тепер спокійно почав розповідати:

– Пам'ятаєш, про що ми з тобою говорили вчора?

– Про що саме? Ти, звичайно, вибач, але ми багато про що говорили, і в більшості випадків ми були вже п'яними.

– Ну, я маю на увазі, про всі ці сни і все таке, – спробував роз'яснити товаришу Діма.

– А, так! Згадав, і що ти хочеш сказати?

– Загалом так: мені сьогодні вночі снився весь цей день разом із сьогоднішнім іспитом. Тільки уві сні все було, ніби наяву, словом, як завше останнім часом. І я все, що там було, пам'ятаю ось так, як ніби це вчора все відбувалося. І запитання, які мені випали там в білеті, і ті, які тут: чотири з них збіглося у мене. Я думав, звичайно, що всі мали б співпадати, але збіглися тільки чотири. А у тебе скільки їх було однакових?

– А мені звідки знати? – засміявся Василь. – Це ж твій сон, а не мій. Певно, тобі видніше.

– Так, – запнувся Діма, втупившись на свої туфлі. – Точно, ти маєш рацію. Просто воно все настільки реально було, зрозумій…

– Гаразд, в тій чи іншій мірі я тебе зрозумів. Але до чого ти ведеш? – Василь досі до кінця не зміг вловити хід Діминих думок.

– Ну, ось послухай, що я думав. Я можу бачити уві сні майбутнє, причому, мені здавалося, що доволі точно. А виявляється, що воно лише схоже на те, що відбувається насправді. І те, що я бачу, виходить, не зовсім майбутнє. Тобто, звичайно, майбутнє, але трохи інше, розумієш?

– Не зовсім, – задумано сказав Вася, затягуючись сигаретою. – Хоча постривай. Ти хочеш сказати, що бачиш майбутнє уві сні?

– Я думав, що бачу його, а виявляється, що це зовсім не так, – захотів теж затягнутися Діма, але цигарка в його руці вже згасла.

– І?

– І я вже почав навіть планувати, як на цьому можна було б заробити. Для прикладу, на ставках у букмекерів. Просто якби сьогодні співпали всі питання, то це означало б, що ті речі, які не залежать від мене, відбуваються однаково в обох світах. І знаєш, скільки грошей можна було б підняти, якщо тобі заздалегідь відомі хоча б навіть результати футбольних матчів? Та ми б вже за тиждень стали мільйонерами! – закінчив думку Діма, викинувши погаслий недопалок.

– І коли ти хотів мені про це сказати? – раптом запитав Василь.

– Та взагалі сьогодні, якби все це, дійсно спрацювало.

– А ти гадаєш, що нічого не спрацювало?

– Та ні ж, в тому-то й річ, – відповів Діма і шторхнув ногою невеликий камінь, який лежав поруч. – Звісно не спрацювало, хіба не бачиш?

– Стривай, – не на жарт зацікавився ідеєю товариша Василь. – Мені здається інакше. Ти ж сам сказав, що чотири з п'яти питань збіглися, хіба не так?

– Так, збіглися, але що з того? – тепер уже Діма не до кінця розумів хід думок друга.

– А те, що на вісімдесят відсотків все збіглося. Розумієш, на вісімдесят відсотків! А значить, ми з вісімдесятивідсотковою гарантією зможемо знати результати ігор. Хіба це не круто?! Тобто, просто вкладаючи в середньому, на п'ять різних матчів по гривні, ми в результаті отримаємо гарантовано вісім гривень. Це, звичайно, не десять, але це ж все одно відмінно. Адже ми все рівно в плюсі залишаємося!

Вася аж надто швидко загорівся ідеєю, та від передчуття одержуваного прибутку він просто сяяв на червневому сонці. Діма ж, на відміну від нього, просто стояв і думав. У цій бізнес-ідеї щось було явно не так. І вже швидко він зміг знайти суттєвий недолік в плані свого товариша.

– А звідки ти знаєш, що саме вісімдесят відсотків? – задумливо запитав Діма.

– Ну як, ти ж сам сказав, що чотири з п'яти, а це вісімдесят відсотків.

З настільки логічним твердженням важко було посперечатися, але юнак все ж продовжував:

– А де гарантія, що нічого не зміниться, і завтра буде теж вісімдесят відсотків, а не шістдесят, і не двадцять? Слухай, напевно, закриємо цю тему.

– Так, ти ж сам її почав, – обурився Василь.

– І сам закриваю її.

– Окей, як знаєш… – неохоче погодився зі своїм товаришем Вася. – А знаєш, до речі, як мені вдалося списати сьогодні?

– Знаю, ти мікрофон до рукава сорочки зсередини за допомогою скотча приклеїв, а навушник постійно в лівому вусі був, – на автоматі відповів йому Діма.

– Звідки ти знаєш? Я ж тобі цього не говорив ще.

– У тому-то й річ говорив ти мені. Ти про це відразу після іспиту розповідав учора, – Діма був настільки втомленим і виснаженим емоційно, що не помітив, що знову сказав те, чого не повинен був знати.

Вася підняв брови від здивування і запитав:

– Вчора після іспиту? Тобто, ти маєш на увазі, що в своєму сні?

– Так, чорт, як же це все складно. Всього тиждень, а то і того менше, зі мною це відбувається, а я вже заплутався, що повинен знати, а чого не повинен, що ти мені розповідав, а чого не говорив. Якщо це триватиме ще стільки ж, боюся, я просто не витримаю.

– Може тоді по келиху пива? Хоча б розслабишся, – запропонував Василь.

– Не сьогодні. Ти, якщо хочеш, можеш сам випити, а я до гуртожитку зараз поїду. Мені, відчуваю, потрібно просто відпочити.

– І що ти пропонуєш? Мені тепер самому пити? Ти, дивись, алкоголіка з мене не роби.

– Та, я й не думав. Вибач, але мені дійсно треба виспатися, – замореним голосом промовив Діма.

– Ай, умовив ти мене. Значить, поїхали тоді по домівках, – погодився Вася, і хлопці попрямували до зупинки.

Незважаючи на постійні іспити, в Діминому гуртожитку далеко не всі думали про навчання. Дехто, звичайно, намагався здати цілу купу боргів за декілька днів – вони дописували лабораторні та практичні роботи, шукали реферати, переписували в однокурсників домашні завдання, але більшість студентів все ж не хотіло змінювати звичний для себе спосіб життя. Діма, щоб відволіктися від проблем, майже щодня виходив з друзями пограти в футбол на майданчику, який знаходився по іншу сторону вулиці. В нього був вільний час, адже навчався хлопець добре, а значить, і проблем у нього було поменше, ніж у інших. Тим більше талант легко викручуватися з найскладніших ситуацій ще жодного разу його не підводив.

Крім Василя Діма нікому не розповідав про те, що відбувалося з ним. Та й сам він став незвично тихим і небалакучим. Постійне почуття дежавю руйнувало психіку не гірше того, як відбійний молоток б'є асфальт. Юнак далеко не завжди міг відрізнити сон від реальності, один світ від іншого. Але ще складніше було запам'ятати, що він говорив уже іншим, а чого ще не розповідав. Що чув, а чого не повинен був би знати… Наприклад, в його третій день після повернення до Донецьку, готуючи на кухні вечерю, Діма розмовляв зі своїм сусідом по кімнаті, Женею.