Олексій Щуров - Небіжка для ляльки

Опинившись на вулиці, Ґейдвіг широко розкрила рот та ковтнула холоне повітря. Отак з’їздила та розважилася – краще забути про все одразу. Але ці дії… Вона робила їх майже автоматично, немов це колись давно траплялося з нею. Коли? Вона не могла пригадати. Та й навіщо. Мабуть, це сталося, щоб назавжди покінчити з минулим життям та розпочати нове. Ні, вона до старих звичок ніколи не повернеться і почне вчитися чогось нового. Треба завітати ще раз до бібліотеки та переглянути той нотатник. Здається у ньому йдеться про щось справді важливе, бо не стали би його так ховати. Подумавши про це, Ґейдвіг сіла в авто та взяла напрямок до лісу.

Коли вона заїхала на подвір’я, там вже стояла сіра вантажівка з написом Disguise’s Delivery Service, з якої викочували вішалки на колесах та завозили їх у будинок. Самого одягу не можна було побачити завдяки довгим чохлам. Ґейдвіг непомітно просковзнула за одну з них та увійшла у будинок. Коли вішалки минули її кімнату, вона вислизнула з обіймів чохлів, скинула взуття та безшумно проникла у свою кімнату. Гармидершу вона не вбивала, але підозри від себе відвести вона була повинна. Дівчина роздяглася та сковзнула під ковдру.

***

Виспатися нормально їй не вдалося, бо вуха вона не затикала, а гучномовець безжально нагадав про своє існування рівно о дев’ятій ранку. Голова у Ґейдвіг розколювалася Вона пішла до ванної та ледве не заснула у ній. Потім, вона переглянула гардероб. Нічого нового там не було, а усі сукні, що були придбані у салоні, зникли. Залишилися тільки ті химерні та незручні наряди. Цього разу і вибір був у неї невеликий. Щоб почувати себе легше, вона натягнула костюм медичної сестри, елементом якого чомусь був корсет. На її тілі він сидів ідеально, в Ґейдвіг у ньому почувалася себе впевнено.

Вона спускалася до вітальні, коли звуки розмови змусили її завмерти та уважно прислухатися. Голоси були знайомі. Перший належав Іколу. Другий – і цього голосу Ґейдвіг не могла сплутати ні з чим іншим – нагадував шелест паперу.

– Усе високої якості, як завжди.

– Ви знаєте, Іколе, що я не займаюся виробництвом ширвжитку. Ці уніформи саме такого ґатунку.

– А не вважаєте ви, що їх забагато для однієї людини?

– Те, що забагато для одного, може вистачити на декількох осіб, – прошелестіла гостя. – Кому, як не вам, це відомо краще за мене.

Повисла довга пауза. Нарешті мадам Дізгайз запитала Ікола:

– Ви впевнені, що вона нічого не знає та не дізнається? Це дівчисько мені не подобається. Не тому, що вона, як я вже казала, – цілковитий несмак. Зрозумійте, вона може усе зруйнувати. Я знаю такий тип людей. Спочатку їм ввижатимуться таємниці, потім вони забажають докопатися до суті, і в результаті – ми постраждалі.

Ікол спокійно відповів:

– Якщо В висловив свою волю, нам нічого не вдіяти. Він знає, що робить. Я навіть можу припустити, що вона зараз стоїть та підслуховує нас. Тож нехай підслуховує. Все рівно вона нічого не зрозуміє. Вона засліплена, а засліплені нічого не бажають бачити. Вона глуха, бо не хоче чути. Вона німа, бо нікому не розповість.

У серці Ґейдвіг щось обірвалося, коли вона почула про підслуховування, проте слова Ікола її заспокоїли. Від ситого життя відмовлятися вона не хотіла, але варто було послухати розмову, яка стосувалася безпосередньо її.

– Не була би я такою самовпевненою, – хитнула головою маска. – Береш на себе дуже багато, як завжди. Ті часи пам’ятаєшь? Бачу, забув, проте не буду нагадувати. В буде скоро незадоволений тією кандидатурою, вона нічого не буде робити.

– Ви так у цьому твердо переконані, мадам?

– Не переконана. Знаю. Я багато чого можу визначити для завдяки першому погляду. Він мене ще не підводив.

– Тоді як там вантаж, що прибув? Зараз я ще раз перевірю його, більш ретельно, – впевнено мовив Ікол. – І не гарантую вам, що не знайду великих недоліків у вашій продукції.

Маска замовкла. А потім знову прошелестіла:

– Робіть, як вважатимете за потрібним. Я добре знаю, з ким маю справу.

– Я теж. Доречи, Ґейдвіг, ти можеш заходити, – покликав дівчину Ікол. – Я знаю, що ти усе чуєш.

Ґейдвіг увійшла до вітальні. Маска мадам Дізгайз нічого не виражала, а Ікол посміхався до неї. Ґейдвіг вже у котрий раз стало не по собі у його присутності, бо то був скоріш вишкір хижака, а не привітна посмішка, яка личить звичайній бесіді.

– Розумієш, люба, – почала мадам Дізгайз, – я зараз не у своєму салоні і можу сміло казати на речі їх справжні імена. І в мене виникла суперечка з твоїм… керівником. Я привезла сьогодні усі твої костюми для роботи. Не знаю, чи ти їх оціниш, але зауважу, що цей костюм медсестри тобі не личить. Ти не схожа на особу, яка прагне допомагати іншим. Не твій стиль та не твоя вдача. Я бачу тебе зовсім інакшою.

Ґейдвіг нічого не розуміла. Вона вважала, що її думки може прочитати тільки Ікол, а тут ще й мадам виявилася телепаткою. Дівчина була приголомшена настільки, що не мала слів висловити навіть слабий протест. За неї вступився Ікол.

– Сестрам милосердя не обов’язково бути янголами у плоті. Мабуть, мадам Дізгайз зможе показати мені янгола, що полюбляє виносити нечистоти хворих, та ще робить це з радісною посмішкою, навіть якщо сморід нестерпний? – сміючись відповів він. – Браво, браво, мадам Дізгайз, ви перевершили саму себе, бо нагадую: нам янголи не потрібні.

Останні слова він вимовив начебто жартома, чим викликав обурення у маски.

– Такими речами не глумляться, – спокійно відповіла вона. – Я знаю напевно. Перетворити опудало на красуню зараз маєте ви, Іколе. Мені завжди було приємно мати справу з вами. Коли оберете іншу кандидатку на посаду, я до ваших послуг. Зараз дозвольте попрощатися. Я вважаю, мою місію тут завершено.

Маска підвелася з крісла та прошелестіла сукнею у напрямку до виходу, поступово розчиняючись у присмерках будинку. Ікол голосно засміявся, як тільки вона зникла.

– Вона знайшла чим нас лякати, люба! – звернувся він до Ґейдвіг. – Ми її перевершимо та ще покажемо, хто тут замовляє шампанське. А про її зауваження то твого вигляду… вважай їх прихованим компліментом. Маска завжди була їдка на язика. То що зараз обереш: сніданок зі мною, а потім сукні, чи усе з точністю навпаки?

Ґейдвіг одразу ж випалила:

– Спочатку снідати, потім займуся одягом. Треба ж побачити, у що мене одягатимуть під час роботи.

– Сніданок подадуть сюди, – відповів Ікол. – Подорож до їдальні займе багато часу, і нам зараз його не можна втрачати.

Він натиснув на кнопку на пульті, що було вмонтовано у його крісло. У підлозі відчинилися гари і крісла під’їхали до комину, залишившись на певній відстані одне від одного. Між ними розкрилася підлога і з’явився невеличкий стіл, який вже було сервіровано відповідно до події. На ньому було три прибори, але мадам Дізгайз вирішила не затримуватися. Ґейдвіг чекала від сукні нової капості. Тому вона повільно вмостилася к кріслі. Ікол зайняв своє місце після того, як вона підняла порцелянову кришку, що закривала тарілку з мюслями у гарячому молоці. Ґейдвіг їла їх повільно, стараючись не обпекти рота. Ікол уважно спостерігав за нею, і коли з їжею було покінчено, він лагідно поцікавився: