Олексій Щуров - Небіжка для ляльки

Фішкою закладу був «вовчий стиль», бо посуд також мав елементи у вигляді частин того звіра. Доречи, кухня тут була витонченою, незважаючи на назви у картах, а офіціанти, які підносили їжу рухалися безшумно, немов примари, які не могли нагадати про своє існування. Ягня виявилося справжнім ягням під гострою червоною підливою, тому коктейль був доречним до страви, але м'ясо було оздоблено таким чином, що нагадувало вовка, що пожирав лева – таким він був зголоднілим. Ґейдвіг смакувала коктейль повільно, насолоджуючись невідомою сумішшю, складові якої важко було визначити. За дією вона була подібна до абсенту, але його самк не відчувався. Прохолодний і солодко-кислий коктейль був п’янким, він уносив кудись за межі реальності, у ті світи, куди тільки з розширеною свідомістю можна було потрапити. Ґейдвіг відчувала дивовижний порив натхнення, до біса корпорацію, до біса ляльок, до біса усе! Вона буде скульпторкою та творитиме тільки заради себе. Що їй до того, хто сидів навпроти неї. Він чужий, він їй ніхто. Як там казали… ексула… епула… тратор… Думки її плуталися, слова перетворювалися на дикі комбінації звуків, зміст яких було відомо тільки їй одній, бо для інших вони були лепетом немовляти… Раптом – як це сталося? – в її голові прояснішало. Вона здивовано озирнулася і побачила, як усе навколо змінилося: Ікол сидів на дивані у приватному кабінеті закладу, з вікна якого було видно усе. Проте вікна були зашторені. Сама ж Ґейдвіг з подивом помітила, що одягнута вона вже інакше. Маскарад не думав закінчуватися. На ній був кринолін, талію затягнуту у корсет, який підкреслював її принади. Голову прикрашала висока напудрена перука, а у дзеркалі відображалося розмальоване белілами та рум’янами обличчя.

Ґейдвіг млосним поглядом розглядала себе у дзеркалі. Дивно, але нічого подібного вона раніш не відчувала. Куди поділася її енергійність, напруженість та швидкість реакції? Усе зникло. Інший стан оволодів нею. Вона відчувала, що кінцівки не слухають її, варто тільки смикнути за невидимі нитки – і вона почне рухатися. Ікол з задоволенням спостерігав за нею та посміхався.

– Не варто дівчині самій блукати в глушині одній, бо саме там вовк бігає та нею отобідає, – жартівливо та пошепки наспівував він, поки Ґейдвіг приходила до тями. – Щось таке було у д’Арманкура, не пам’ятаю дослівно. Доречи, моя кралечко, ви вже отямилися після дії коктейлю? Так трапляється з тими, хто не знає, що цей напій не варто пити повільно та розтягувати насолоду. Його треба заїдати, інакше – багато що ввижатиметься за реальність. А зараз до справ. Я казав про змову. Не забула?

Ґейдвіг мовчки кивнула.

– От і добре, – Ікол наблизився до неї та провів рукою по її шиї. – Змова буде маленька, але з багатьма наслідками. Задоволена?

– Угу, – відповіла Ґейдвіг, немов їй у рота поклали дуже велику порцію тягучої патоки.

– Цей пан В мене дуже роздратовує. Розумієш, його ніколи немає на місці, він примхлива та тиранічна особа, яка усе вирішує тільки по-своєму. Ґейдвіг, тобі ще не набридло це божевілля? Ти хочеш оттак проводити кожен день?

Ґейдвіг замислилася. Одного чи двох таких днів з неї було б вже досить. Але щоб усе життя так? Дзуськи.

– Ти прагнеш скинути цього В та сам зайняти його місце? – заінтриговано спитала вона. – Цей чувак, мабуть, збочинець. Я вже це зрозуміла. Мені не ясно, чого він прагне.

– Не тобі одній, – заспокоїв її Ікол, наливаючи собі келих вина з пляшки, що була на столику. – Усім незрозуміло. Я був одним з тих, хто створив цю корпорацію, зі старих не залишилося нікого, В майже усіх прибрав. Поки я йому потрібен. Щодо тебе, я не розумію його намірів, проте щось він замислив, будь упевнена.

– Тоді я піду звідси, мені така робота не потрібна! – вигукнула Ґейдвіг та рушила до дверей, проте вона заплуталася у довгих спідницях та впала на килим. – Взагалі, що я тут роблю, що це за химери, які з’явилися навколо мене? Я піду з цієї божевільні…

– Щоб потрапити до божевільні реальної – попередив Ікол. – Там з тобою панькатися не будуть. Швидко накачають психотропом чи наркотою, а там сама станеш дуркою. Ти підписала розписку про нерозголошення, В зробить усе, щоб не випустити тебе з корпорації. Вважай, ти вже стирчиш на палі.

– І що мені робити?

– Прикинутися, що усе добре. Ми з тобою спільники?

– Так, Іколе.

Він допоміг їй підвестися. Зараз Ґейдвіг відчула те, що можна було би назвати галантністю. Він обережно узяв її за руку та допоміг сісти на диван.

– Я знав, що ти погодишся та ВИТРИМАЄШЬ ІСПИТ. Пану В важливо, щоб ти заради корпорації зробила усе можливе та неможливе, навіть якщо довелося усунути його самого фізично. Мої вітання, пані лялькарко, віднині ви член V Incorporated.

Ґейдвіг почервоніла і розгнівалася одночасно. Якою ж дурепою він змушував її почуватися! Вона зіскочила з дивану і вчепилася в довге волосся Ікола.

– То це знову твої дурні жарти! Тварюко! Наволоч! МММММ!!!! – Ґейдвіг із слізьми впала на диван. Ледве Ікол наблизився до неї та поклав руку на плече, як вона дала йому такого ляпоса, що той схопився за щоку. Із рота потекла кров.

– Вважатимемо це дрібною прикрістю, – холодно відповів Ікол, спльовуючи вибитий зуб. – У тебе важка рука, але краще користуйся нею для інших справ. З цього моменту – ти член корпорації, і тому маєш підкорюватися жорсткій ієрархії, бо у ній – запорука твого успіху. Зрозуміла? А зараз збираємось. Вечірка закінчена. Доречи, позбувайся своєї вуличної лексики. Це вульгарно для тебе.

Ґейдвіг від люті зблідла. Вона добре розуміла, що обставини можуть скластися проти неї і тому вирішила оголосити тимчасову капітуляцію. Вона пішла до дверей, смикнула ручку і виявилося, що їх було замкнено на ключ. Ікол дістав його з кишені та відімкнув їх. Дівчина пройшла через усю порожню залу, тягнучи з собою перуку, що волочилася по підлозі та залишала за собою білий слід пудри. По її білим щокам текли сльози та змивали косметику, перетворюючи її на брудні струмки. Ні слова не кажучи, вона ледве втиснулася у автівку, але перед тим їй довелося порвати спідниці та знайти дрючка, щоб погнути обручі, бо інакше мала би їхати на даху. В автівці була тільки вона та водій. Ікол вирішив провести залишок ночі у ресторані.

За усю путь вона не вимовила ані слова, сиділа накопичившись, була вже готова клясти усе, що з нею відбувалося, та більш за все вона не розуміла такого ставлення до себе. Водій умикнув mp3 програвач, та з нього залунала ненормальна «Голі-Долі». Веселий та дурнуватий мотив змусив Ґейдвіг крикнути водієві: «Вимкни цю дебілку!» – проте він зробив вигляд, що не розчув її вимоги. Зрозумівши, що усі намагання марні, Ґейдвіг вирішила діяти за обставинами. Напевно, у цій так званій корпорації не усе так просто та, маючи бажання, можна дізнатися багацько та обернути на свою користь.