Петро Кралюк - Історія України «без брому». Розвиток державності на українських землях

На військову потугу мадяр звернули увагу правителі Візантії й Великої Моравії, бажаючи використати цих кочівників. 894 р. візантійський імператор Лев Філософ залучив їх до війни з болгарами. Спочатку воєнна фортуна усміхалася мадярам. Проте 896 р. болгарський цар Симеон І розгромив мадярів у великій битві на Південному Бузі. Натомість зі сходу мадяр почали тіснити печеніги.

Незадовго після цього мадяри з’являються під Києвом. У «Повісті минулих літ» маємо про це скупу інформацію: «Ішли угри мимо Києва горою, що зветься нині Угорське. І, прийшовши до Дніпра, стали вежами, бо ходили вони [так], як і половці» [210] Літопис руський. С. 14. . Тобто літопис трактує їх як кочівників. Далі говориться, що угри (мадяри) перейшли Угорські, власне Карпатські, гори і завоювали землі, де жили слов’яни й волохи.

Що відбулося під стінами Києва тоді, ми достеменно не знаємо. «Повість минулих літ» про це мовчить. Натомість угорський літопис Gesta Hungarorum («Діяння угорців») оповідає, ніби тут відбулася битва, в якій руси разом із половцями (?) зазнали поразки від угорських військ і змушені були ховатися за київськими мурами. Після переговорів мадяри начебто взяли заручників, їжу, одяг і наклали на русів данину. А після цього вже подалися на захід.

Однак Gesta Hungarorum джерело, до якого варто ставитися обережно. По-перше, воно з’явилося геть пізніше описуваних подій – десь у ХІ чи ХІІ ст. По-друге, його анонімний автор часто вдавався до фантазій, намагаючись подати діяння угорських вождів у якнайкращому світлі.

Взагалі сумнівно, що угорці підкорили русів і наклали на них данину. Радше князь Олег, щоб здихатися непроханих гостей, дав їм одяг та їжу, щоб вони йшли собі далі. Так зникла угорська держава Ателькуза на теренах України. Натомість за Карпатами з’явилася нова держава – Угорщина, назва якої походить від імені гунів.

Зникнення Ателькузи було на руку Олегу. Частина шляху «із варяг у греки» на південь від Києва стала більш безпечною для русів. Принаймні можна було вже не боятися войовничих мадярів. Це також відкривало русам дорогу для походів на Константинополь. Тому незабаром після того, як мадярами пішли з-під Києва, князь Олег організував похід на столицю Візантії.

Загалом же з часів початку Русі до часів правління Ярослава Мудрого в степах сучасної України панували печеніги [211] Про печенігів див.: Печенеги (Антология) / ред. В. Кукушкин. М., 2013; Плетенева С . Печенеги. Исчезнувшие народы: Сборник статей . М., 1988. С. 35–46; Пріцак О . Печеніги. Український історик . 1970. № 1–3. С. 95–101; Pálóczi-Horváth A . Petschenegen, Kumanen, Jassen: Steppenvölker im mittelalterlichen Ungarn. Budapest, 1989. . Перші згадки про них припадають на VIII ст. Печенізька мова належала до тюркської групи мов. Щоправда, археологічні дані свідчать, що серед печенігів переважали європеїди з невеликими домішками монгольської крові. Зовнішньо вони мало відрізнялися від русів. Це опосередковано підкреслюють літописні джерела. У «Повісті минулих літ» під 968 р. розповідається така історія. Того року печеніги взяли в облогу Київ. У місті не було ні князя Святослава, ні великого війська. І ось один київський хлопець погодився пройти через табір нападників і повідомити руському війську, що Київ у облозі. Він ніби вийшов із міста з вуздечкою, ходив серед печенігів і питав їхньою мовою: «Чи ніхто не бачив коня?». Печеніги сприймали його за свого. Потім хлопець кинувся в Дніпро й поплив на інший берег, щоб попередити руських воїнів [212] Літопис руський. С. 39. .

Перемога Кожум’яки над печенігом. Мініатюра з Радзивіллівського літопису

Опис цього епізоду багато про що говорить. По-перше, мешканці тогочасного Києва мало чим зовні відрізнялися від печенігів. А, по-друге, виявляється, що серед киян були люди, які знали печенізьку мову.

Отже, у русичів із печенігами існували певні відносини. Вони не лише воювали, а й вели торгівлю. Печеніги могли пропонувати велику рогату худобу, овець, коней. Натомість отримувати від русів продукти землеробства чи продукцію «лісового господарювання» – хутро, мед тощо.

Вважається, що на теренах сучасної України печеніги з’явилися в Х ст. І однією з причин цього був розгром князем Святославом Хозарського каганату, унаслідок чого степи сучасної України стали «вільними» і тут запанували печеніги (хоча цей тюркський етнос за кілька десятиліть до того опинився на українських теренах). Тож поява печенігів 968 р. під стінами Києва – це не перший їхній похід на Русь.

Щоб здійснювати такі походи, потрібен був певний рівень державної організації. У печенігів існували свої військові ватажки (князі), про які пише «Повість минулих літ». Укладали ці вожді також угоди з іноземними правителями.

«Повість минулих літ» говорить, що печеніги мали стосунки з руським князем Ігорем. Під 915 р. читаємо: «Уперше прийшли печеніги на Руську землю і, вчинивши мир з Ігорем, пішли до Дунаю» [213] Літопис руський. С. 24. . Щоправда, під 920 р. зазначено, що Ігор воював проти печенігів [214] Там само. . А 944 р. «печенігів він найняв, і, заложників у них взявши, рушив на Греків у човнах і на конях» [215] Там само. С. 25. . За наказом Ігоря печеніги пустошили Болгарську землю [216] Там само. С. 26. .

Отже, із цих літописних свідчень випливає, що печеніги радше були союзниками, ніж ворогами Русі.

Розсварилися печеніги з русами за часів правління князя Святослава. Саме тоді 968 р. вони беруть в облогу Київ. Зрештою, печеніги 972 р. вбили цього князя. Ось як про це розповідається в літописі: «Прийшов Святослав у пороги (маються на увазі Дніпрові пороги – прим. автора), і напав на нього Куря, князь печенізький. І вбили вони Святослава, і взяли голову його, і з черепа його зробили чашу, окувавши череп його золотом, пили з нього» [217] Там само. .

Доволі поширеною є версія, що печеніги убили Святослава за намовою візантійців, які заплатили їм гроші. Справді, між Візантією й печенігами існували союзні відносини.

Однак стосунки між русами й печенігами, попри непорозуміння за часів Святослава, не варто вважати однозначно ворожими. Син Святослава і його наступник на київському престолі Ярополк підтримував із печенігами дружні стосунки. У літописі розповідається, що Варяжко, слуга Ярополка, коли той князь утік перед військами Володимира з Києва, радив своєму панові податися до печенігів і привести звідти військо [218] Літопис руський. С. 46. . Очевидно, Ярополк міг звернутися до цих кочівників і ті б йому не відмовили. Загалом цей тюркський етнос «вписувався» в політичну систему Русі: декому з князів печеніги допомагали, а декому – шкодили. Пізніше приблизно так поводили себе половці.