Андрей Гуляшки - Коштовний камiнь (на украинском языке)

- Так, - сказав Вилю Власев. - Наша земля багата на кориснi копалини i на мiнерали. А серед мiнералiв є досить гарнi, ви маєте рацiю. Вiзьмемо хоча б наш мармур. Забарвленням вiн не поступається перед найкращими мармурами свiту.

Славi Спиридонов нахмурився, зiтхнув, але раптом щось згадав i пожвавiшав.

- Мало не забув! Це ж важливо, а я тiльки тепер пригадав! Власне, я вас тiльки заради цього й викликав, а ви вiдвернули мою увагу своїми держаками та гнотами. Ви, товаришу Власев, справдi iнодi перебiльшуєте. Не гнiвайтесь на мене, ви ж знаєте, що я вас поважаю. Якби тiльки ви не були таким жахливим педантом, то були б великим ученим, запевняю вас. Але ви не схожий на iнших педантiв, iнакше, їй-богу, я не змiг би вас терпiти. Так... Про що ж ми говорили? А, пригадав! - вiн погортав свiй блокнот, щось прочитав i запитав: - У вашiй бригадi працює один молодий геолог на прiзвище Андрiй Андрєєв.

- Є такий, - вiдповiв Вилю Власев.

Славi Спиридонов помовчав.

- Чи знаєте ви, що цей Андрiй Андрєєв твердить, нiбито минулого року...

- Що - минулого року?

- Ось заждiть!

Начальник встав i почав ходити по кiмнатi.

- Вiн твердить, що в минулому роцi, - уявiть собi, - у тому районi, куди ви тепер направляєтесь, є слiди... Але ж якi! Вгадайте.

- Певно, не ведмедя, - сказав Вилю Власев.

- Ведмедя! Якби вiн сказав менi, що бачив слiди слона, я б менш був здивований! Та що вартi слiди якогось там слона чи навiть мамонта, коли хочете знати, в порiвняннi з його вiдкриттям! Слухайте. Цей ваш юнак запевняє, що напав на слiди берила. Берил, розумiєте? Чудесний, рiдкiсний мiнерал, з якого здобувається метал берилiй, вдвiчi легший за алюмiнiй. Це метал, про який мрiють авiаконструктори всього свiту! Зрозумiли?

- Я - хiмiк, - перебив його трохи ображено Власев. - Трохи знаю питому вагу i якiсть цього металу.

- Невже? - Спиридонов засмiявся i розвiв руками. - Але ж уявiть собi, у нас є свiй берил!

- Менi це важко уявити, - нахмурився Вилю Власев. - Я людина науки i фантазую мало.

- Ех ви! Безнадiйний скептик i педант! Адже наука без фантазiї - це птах з пiдрiзаними крилами.

- Я скорiше голову собi оддам одрубати, нiж повiрю так одразу, що в нас є берил! - палко вигукнув Власев.

- Нi, ви краще одрубайте тiльки свiй скептицизм, - засмiявся Славi Спиридонов. - А голова хай лишиться. Вона не зайва. А в деяких випадках навiть корисна. Слухайте! Ось так, як ви тепер, так десять-двадцять рокiв тому буржуазнi вченi твердили, що в нас нема нафти, нема свинцю, нема цинку. Однак i нафту знайшли, i свинець, i цинк.

- Але ж берил - це вже зовсiм iнше, товаришу Спиридонов По-перше, берилових родовищ взагалi так мало в свiтi, що їх можна полiчити по пальцях! А чим рiдше зустрiчається мiнерал, тим менше певностi, що ми знайдемо його тут, у нас. Правда? Коли мiркувати логiчно, це так. Ще нiколи, нiде й нiкому не спадало на думку, що в Болгарiї може бути берил. Далi, немає геологiчних ознак, якi свiдчили б про можливiсть iснування цього мiнералу в нашiй країнi. Проаналiзуйте цi три обставини, i ви переконаєтесь, що я маю рацiю.

- Я геолог, товаришу Власев, i не визнаю теорiї, яка б виключала всяку можливiсть того, що в надрах нашої землi є цей цiнний мiнерал. Припустiмо, що є тiльки якiсь два-три проценти. Але чому не повiрити, що цi припущення можуть бути виправданi? Чому? - я вас питаю.

- Якщо гiпотеза грунтується на серйозних фактах, то прошу перевiряйте. У нас є параграф, за яким дозволяється видiляти кошти для проведення розвiдувальних робiт. Якщо такий параграф є, значить, можна законно робити витрати, тобто дослiджувати. Але це не значить, що ми повиннi слiпо вiрити всяким фантазiям. Пробачте, але цей Андрiй Андрєєв, хоч, може, в нього i є певнi здiбностi, фантазер першої категорiї. Крiм того, майте на увазi, що це людина молода. Ось що в мене записано про нього: "Комунiст. Любить читати у вiльний час, переважно iсторичну лiтературу. Був футболiстом". Чуєте, товаришу Спиридонов, - футболiстом! "Хороший альпiнiст, витривалий. Дуже вправний, спостережливий. Однак захоплюється речами, якi не мають вiдношення до його безпосередньої мети як розвiдника". Звернiть увагу, товаришу Спиридонов, - захоплюється самостiйними дослiдженнями. Це я вважаю нiгiлiзмом. Далi: "Дуже пристрасний у роботi, цiлком покладається на свою уяву, а вона в нього надто розвинута". Бачите? Тому я записав: "Робити спецiальний аналiз його проб, а поки вони не дадуть цiлком певного результату, вiрити не бiльше як на 30 - 40 процентiв". Ось так. Хiба я можу пiсля всього цього серйозно ставитись до його марень про берил, як ви радите? Якби в нього виникла думка про залiзо, свинець, олово - тодi iнша справа. А то - берил! Це ж фантастика, марення, плiд гарячкової уяви, надмiрно розвиненої читанням.

- Геолог без фантазiї - це пiвгеолога, - почав сердитися Спиридонов.

- Геолог, який не зважає на факти i на висновки, що випливають з фактiв, взагалi не може бути геологом. - Вилю Власев розстебнув i другий гудзик свого жилета, як завжди, коли йшов спати. - Але де ж цi факти, товаришу Спиридонов?

Спиридонов хотiв йому вiдповiсти рiзко, але передумав i промовчав. Дiйсно, молодий геолог не подав нiяких проб, нiяких кристалiв, вiн просто твердив, що натрапив на нiбито надiйнi слiди, якi говорять про можливiсть iснування берила в районi, де бригада провадитиме дослiди. Вiн тiльки голослiвне обстоював свою гiпотезу - i нiчого бiльше.

Але в цiй гiпотезi було щось величне, щось надзвичайно важливе для науки, для оборони країни, для народу. Така гiпотеза може з'явитись тiльки у людини, з палкою уявою i смiливим серцем. Якщо смiлива уява поєднується з тверезим науковим мисленням, чому не допомогти? Вилю Власев - досвiдчений хiмiк з неабиякими здiбностями, але скептик за вдачею, i йому здається фантастичним усе, що не доведено наочно, не пiдтверджено лабораторним аналiзом. Але ж до чого призведе дослiджувана справа, якщо завжди, в усiх випадках, потрiбнi "очевиднi" матерiальнi докази? З iсторiї великих вiдкриттiв нам вiдомо багато прикладiв, коли тiльки догадка, невиразнi припущення вiдiграють вирiшальну роль для дальшого успiху.

Справа в тому, чи справдi молодий геолог Андрiй Андрєєв - серйозний учений, а не честолюбець, що живе манiєю величi. Але якби вiн був таким, то, безперечно, розплескав би скрiзь про свою гiпотезу, i вся Софiя вже б говорила про берилiй, про те, якi реактивнi лiтаки i стратосфернi лiтальнi апарати робитимуть з цього металу. Однак це було не так... Молодий геолог не був базiкою. В однiй невеличкiй доповiднiй записцi на двадцять рядкiв вiн скромно повiдомляв про своє припущення, перелiчував деякi з мотивiв i просив допомоги.

I зараз, обдумуючи, що сказати Вилю Власеву, як розворушити його суху, емпiричну душу, iнженер Спиридонов пригадав., свою першу зустрiч з хлопцем. Цiй зустрiчi передувала коротка, але бурхлива сцена за дверима його кабiнету. Вiн наказав посильному нiкого не впускати до нього, бо мав якусь термiнову роботу, а впертий вiдвiдувач намагався зайти. Потiм почувся шум, i в кабiнет, вдарившись головою об одвiрок, влетiв молодий чоловiк мало не двометрового зросту. Вiн був у спортивнiй сорочцi, з засуканими рукавами, що вiдкривали мускулистi волосатi руки.