Андрей Гуляшки - Коштовний камiнь (на украинском языке)

Опам'ятавшись, Радан роздивився навколо i помiтив, що напроти нього темнiє круглий отвiр метра пiвтора в дiаметрi, - двоє чоловiк могли б вiльно пройти через нього. Вiн проповз крiзь цю дiрку, боязко глянув i зупинився, приголомшений: перед ним простяглась галерея, широка й рiвна, як коридор, їй не було видно кiнця, - вiн губився десь вдалинi - у печерних сутiнках i темрявi.

Звiдки взялась ця печера? Уявiть собi - просто у нас пiд ногами! Ми розташувались на її покрiвлi. Спуск по стрiмкому схилу вiв у яму крiзь вiти зламаного бука.

Встановивши, звiдки i як з'явились учорашнi нiчнi гостi, Радан задоволено потер руки i повернувся до нас.

- А ви все спите, спите! - добродушно засмiявся вiн i почав розповiдати свої пригоди.

Теменужка дивилась на нього широко розкритими, здивованими очима.

- Це схоже на сон, - сказала вона. - Може справдi всi оцi страхiття тобi приснились?

Не знаю чому, але й менi хотiлось, щоб розповiдь Радана дiйсно виявилась казковим сном. Оскiльки вiн був романтиком, то йому могли наснитись рiзнi нiсенiтницi.

- Подiляю думку Теменужки, - промовив я.

- Ви краще зробите, якщо пiдете зi мною прогулятись у печеру, вiдповiв Радан. - Хочете?

- Гаразд, - сказав я. - Печери є всюди. Можливо, й пiд нами теж. В цьому нема нiчого особливого. Але оця твоя iсторiя з двома невiдомими... Ти, певно, її вигадав, щоб здаватися цiкавiшим. Признайся!

Радан засунув руку в кишеню, витяг папiрця i розгорнув його просто перед носом у мене.

- А це що? - запитав вiн.

Я побачив недокурок з золотим мундштуком, формою вiн нагадував шматок товстого черв'яка.

Я був обеззброєний. Заперечувати було неможливо - цей недокурок з золотим мундштуком доводив справедливiсть Раданових припущень.

- Знаєте, що? - пожвавiшала Теменужка. - Давайте пiдемо в печеру! Там, мабуть, є сталактити. А я бачила їх тiльки на малюнку в пiдручнику з географiї.

- Нi, - сказав я. - Сталактити - звичайнiсiнькi речi. Кальцiй-карбонат. Замiсть збирання кальцiю-карбонату я пропоную пiти по слiдах двох бандитiв. Ми повиннi знайти їх сховище - це наш обов'язок.

Радан якийсь час дивився на мене, потiм зухвало розсмiявся.

- Чого ти смiєшся? - насупився я.

- Зараз скажу, - вiн подав Теменужцi скибку хлiба з куском сиру зверху i таку ж порцiю дав i менi. - Скажу, - повторив вiн, зав'язуючи ранець. По-перше, ти не з тих, хто переслiдує бандитiв. Ця робота тобi не пiд силу. Ти мила книжна душенька i надто тендiтний для такого небезпечного полювання.

Вiн сказав саме так: "мила книжна душенька". I бiльше того - надто слабкий для такого небезпечного полювання. Я не знав точного значення слова "тендiтний", але iнстинктивно вiдчув, що цей епiтет не личить чоловiковi. Ясно, що менi треба було тут же розсердитись, схопити ранець i пiти, навiть не попрощавшись з цим зухвальцем, моїм однокласником i товаришем. Ми з ним, як я вам уже казав, сидiли за однiєю партою. Але я знав, що в нього романтична душа, а такi люди не можуть вiдповiдати за свої слова. Тому не схопив рюкзак i не пiшов. Тiльки зробив вигляд, що ображений. I нiчого бiльше.

- По-друге, - вiв далi Радан, - погода суха, i нiяких слiдiв на землi не лишається. По-третє, - хiба ти впевнений, що вони бандити? А може, вони шукачi скарбiв? Або мисливцi?

- Краще все-таки пiти в печеру за сталактитами, - сказала Теменужка i, лукаво глянувши на мене, додала: - Нiчого, що вони з кальцiю-карбонату. Я знаю, що вони красивi.

- Слухайте, дiти, - втрутився Радан. - Зараз ми не будемо переливати з пустого в порожнє, не пiдемо по сталактити. Я залiзу он на те дерево бачите? Найвище. Спершу розберусь, де ми, а потiм пропоную зробити так. По-перше, треба пiти в село Цвят. По-друге, - повiдомити в мiлiцiю про цих двох. Теменужка з нами може не ходити. Якщо знайдемо сталактити, я їй цiлий кошик наламаю.

Те, що вiн вiдмовився вiд товариства Теменужки i вiддав перевагу менi, загоїло тяжку образу, повернуло менi хороший настрiй, i я посмiхнувся спокiйною посмiшкою мудреця.

- Ти повинна бути розсудливою, Теменужко, - порадив я. - Ходити по темних нерозвiданих печерах не дуже личить такiй дiвчинi, як ти. Це чоловiча робота.

Вона тiльки зиркнула на мене, i я побачив, як у її зiницях блиснули вогники. Може, то були глузливi вогники, - хто знає? I сказала:

- Поки ти доповзеш, я долечу, зрозумiв?

Я зрозумiв, що цi слова стосуються мене i за ними приховується якийсь глибокий змiст, але не став їх тлумачити, дiвчата люблять говорити зайве.

- Ти без мене туди не пiдеш, - сказала вона Радану. - Ти менi повинен пообiцяти. Адже ж збирався йти в геологiчну бригаду?

- Ага! - мугикнув Радан.

- йди куди хочеш, але туди без мене не пiдеш!

Хоч це й звучало як наказ, але iнтонацiя була така, наче нiжне сердечне прохання. I, повiрте, менi стало шкода, що цей наказ стосується Радана, а не мене. Такий наказ я з дорогою душею виконав би!

- Що робитиму, то моє дiло! - знизав плечима Радан.

Справдi, який непоправний романтик!

I так трапилось, що ми були за три кiлометри вiд села Цвят. Якби напроти не було гори, ми ще вночi побачили б мерехтливi вогники крайнiх хат.

- От бачте, - хвалився я. - Моя iнтуїцiя мене нiколи не зраджує. Я маю безпомилкове чуття, коли десь подорожую. Може, провести вас через весь лiс iз зав'язаними очима?

Теменужка пирхнула. У цю мить дятел постукав дзьобом по дереву, i саме через це, мабуть, вона засмiялась, бо дивилась на нього, а не на мене.

Одна деталь: трохи лiвiше вiд нашого горба ми запримiтили невеличке джерело. Вода в ньому була така чиста i прозора, що ми не могли стриматись пили, мало не захлинулись.

Згадуючи тi часи, я думаю: куди подiлись молодi радостi! Тепер пiдеш на екскурсiю, вип'єш гiрської джерельної води, а такої радостi, як колись, немає... Невже пiдземнi джерела стали гiршими?

За пiвтори години ми добрались до села Цвят. Теменужка пiшла до своєї тiтки, а ми з Раданом - прямо в сiльраду.

В сiльрадi знайшли тiльки одного чоловiка, та й той, як видно, тiльки прокинувся, бо довго дивився на нас i розглядав блукаючими пустими очима.

- Шукаю начальника вiддiлення, - пояснив Радан.

- Шукай його в селi Рашковiм, у тестя, - вiдповiв, позiхаючи, заспаний чоловiк. - У тестя, - повторив вiн i додав: - У вiдпустцi чоловiк. Для чого вiн вам потрiбний?

- А ви хто такий? - спитав Радан.

- Тошо, але i його нема.

Ми перезирнулись i помовчали.

- А ви хто такий? - спитав Радан.

- А ти хто такий? - скипiв чоловiк. Вiн уже зовсiм прокинувся. - Ану, покажи свої документи. I ти теж! - звернувся вiн до мене. Згодом, коли вiн довiдався, чий я племiнник (мого дядька знав увесь район), усе пiшло, як по маслу. Усi працiвники сiльради, сказав вiн, разом з головою рано-вранцi пiшли туди, де садiвники збиралися спорудити невелике водоймище. Мiлiцiонер Тошо теж поплентався з ними, нiби без нього не можна було обiйтися. А ми тут чого шукаємо?

- А ви хто? - спокiйно спитав Радан.