Мирослава Бердник - Пешки в чужой игре. Тайная история украинского национализма

Из разных источников становятся известны и некоторые детали биографии жены президента, Катрин-Клер Чумаченко-Ющенко, хотя в Украине она себя позиционирует только как мать, хранительница домашнего очага, благотворительница.

В 15 лет Катрин вступила в Союз украинской молодежи (СУМ), радикальной ультраправой националистической молодежной организации, созданной под эгидой Организации украинских националистов Степана Бандеры (ОУН-б). СУМ и доселе является своеобразным «инкубатором» для кадров бандеровской ОУН. Наставниками его питомцев были эсесманы Дерименда и Побигущий. В «Правильнике юнацтва СУМ» от воспитанников требуется безоглядно «повинуватися наказам і виконувати доручення своїх керівників»…

Ячейки СУМа милитаризованы и, согласно структуре УПА, поделены на кусты, рои, курени, коши, отделы. Именно в таких лагерях проходили курс обучения и Добош, и Климчук, и многие другие, пойманные за руку в Советском Союзе.

После окончания Джорджтаунского университета в 1982–1984 гг. Катрин-Клер была уполномоченным представителем Украинского Конгрессового Комитета (УККА), тесно сотрудничавшего с Ярославом Стецько, руководителем АБН (Антибольшевистского фронта народов) и ОУН-б.

Затем дочь эмигрантов работает в государственном аппарате США. В период с 1985 по 1988 годы она — специальный помощник помощника госсекретаря по правам человека и гуманитарным проблемам. В 1988–1991 годах пани Чумаченко попеременно служила в офисе Белого дома по связям с общественностью, в казначействе, в совместном комитете конгресса и фонде «Украина — США». Для президентов Рейгана и Буша-старшего Катрин-Клер готовила, к примеру, документы на темы: «Украинская Комиссия по голоду — общественные делегаты», «Американские друзья антибольшевистского блока народов», «Восточная Европа», «Балтийские диссиденты», «Международные стратегические связи», «Контроль над вооружениями — ОСВ-2», «Реформирование экспорта вооружений», «Московский саммит», «Украинские католики», «Религия в СССР», «Украинский миллениум», «Порабощенные нации»… До настоящего времени все эти файлы составляют информацию, закрытую для общего пользования. Чтобы получить к ним доступ, необходимо сделать специальный запрос. А разрешение ознакомиться с этими файлами дает (или не дает) ЦРУ…

В 1988 году в Бостоне увидела свет брошюра американского ученого Белланта Расса под длинным названием «Старые нацисты, новые правые и администрация Рейгана: роль внутренних фашистских сетей в Республиканской партии и их воздействие на политику «холодной войны» США». В ней автор представил факты сотрудничества республиканской администрации Рейгана и близких к ней общественных организаций с «восточноевропейскими националистами, эмигрировавшими в Соединенные Штаты, когда нацистский режим развалился». Раскрывая некоторые аспекты деятельности «внутренних фашистских сетей» на территории США, наряду с именами и фамилиями других республиканцев, в этой книге автор назвал и Катрин-Клер Чумаченко. И это издание не стало предметом судебного иска…

Сегодня основные политические силы в Украине состязаются в раболепии перед «Вашингтонским ЦК». Нанимают себе американских политтехнологов, публично (и, наверно, не только) отчитываются перед американским послом в своих успехах по демократизации Украины, обещают «остановить Россию»…

Читая письма Бандеры на Украину, невольно вспоминаешь экклесиастовское «Все возвращается на круги своя». Более пятидесяти лет назад Бандера написал об украинской эмиграции: « Зв’язки з американськими чинниками, які б вони там не були, мали дати практично-політичне скріплення, широкі можливості й засоби для політичної дії, своєрідне монопольне становище на еміграції якраз в тому, за чим гонять і переганяються наші партійні політики, які все шукають якоїсь орієнтації і чужого стільця. З ким американці говорять і кому дають піддержку, цей не тольки може відогравати ролю репрезентанта, якого вже визнають і єдино його респектують політичні круги чужих держав, але, що не менш ділає на певну категорію людей, — той має засоби і можливості — отже й силу. Бо того визнають свої, того шанують і віддаються йому до диспозиції…»

Катрин-Клер «силу» получила. И тоже, говорят, не без поддержки спецслужб США…

Я, Василь Степанович Кук, відомий вам на еміграції як один із колишніх активних членів організації українських націоналістів і як бувший керівник підпільної боротьби в західних областях України, звертаюсь до всіх вас, земляки мої, у якій частині світу ви не перебували б, до якої партії чи групи ви не належали б. Звертаюсь з цим відкритим листом, в якому маю намір висловити свої думки по деяких актуальних питаннях нашої політичної діяльності на еміграції.

Тому, що не все вам відомо про мене, а багато можуть зовсім не знати хто я такий, вважаю за доцільне коротко у вступі розповісти про себе самого.

Родився я в 1913 році в селі Красне Львівської області в сім’ї робітника. В Організацію Українських Націоналістів вступив в 1929 році в місті Золочеві. Проводив активну нелегальну діяльність проти буржуазної Польщі, яка поневолювала західні області України. За свою політичну діяльність часто заарештовувався польською поліцією, просидів у польських тюрмах понад три роки, а з 1937 року находився на нелегальному положенні. Після возз’єднання українських земель, в 1939 році я виїхав в Краків, звідки за дорученням Центрального Проводу ОУН проводив підпільну боротьбу проти Радянської влади на Україіні. В 1941 році на другому зборі ОУН я разом з Бандерою, Стецьком, Лебедем, Ленкавським, Шухевичем був обраний членом Центрального Проводу ОУН і очолював його організаційну референтуру.

Під час другої світової війни проводом ОУН я був післаний в східні області України, окуповані фашистськими військами, де проводив організаційну роботу. Після закінчення війни і цілковитого розгрому гітлерівської Німеччини я залишився на території України. Тепер вже не є таємницею, що я за дорученням Центрального Проводу здійснював керівництво націоналістичним підпіллям в західних областях України, де мав псевдо «Леміш», «полковник Коваль», «Юрко», «Медвідь» та інші і продовжував вести активну боротьбу проти Радянської влади.

Чому я став на шлях боротьби проти Радянської влади, що поганого вона мені зробила? Сталось так, що я, як декотрі інші, пішов проти Радянського ладу, не побачивши його і не пізнавши його.

Керівники націоналістичних організацій протяог ряду років «лякали» нас Радянським ладом, переконували, що він не є тим ладом, який задовольнить життєві потреби українського народу, що щастя наше в боротьбі за націоналістичні ідеали.