Д. Журавльов - 100 ключових подій української історії

11 жовтня Конецпольський підійшов до Канева, де стояла козацька залога з 3 тис. вояків. Козаки вислали посланців, які пообіцяли польному гетьманові піти на переговори, але після приходу з Січі Жмайла зі старшиною. Тим часом козаки непомітно залишили Канів і почали відступ табором у напрямку Черкас, де стояло ще 2 тис. їхніх товаришів. Конецпольський спробував розбити ворога по частинах, виславши проти козаків, що відступали, кінний авангард Я. Одживольського, який пошарпав їх, хоч і не зміг розбити. Окремі козацькі загони, уникаючи великих боїв, відступали на Низ, звідки їм на допомогу йшли основні сили Марка Жмайла. Досить своєрідна війна, в якій бої чергувалися з переговорами, веденими здебільшого з метою виграти час, тривала до підходу в урочище Таборище на березі річки Цибульник головних сил козаків і коронного війська. Фактично козаки отримали шанс узяти ініціативу в свої руки, домігшись гідного миру через переговори в результаті військової перемоги. Сторони знову спробували домовитись, але вимоги Конецпольського були надто важкими для козаків. Тому на річпосполитські вимоги Жмайло і його полковники обережно відмовили. Конецпольський і «яструби» з коронних воєначальників сприйняли це як привід до початку «справжньої» війни. 19 жовтня Конецпольський наказав готуватися до штурму козацького табору, для чого жовніри почали готувати батареї важких гармат, в’язати спеціальні облогові коші (тури), фашини та будувати «гуляй-городи». Ці приготування вплинули на козаків: вони зробили кілька вилазок, аби захопити ворожі гармати, проте успіху не мали. Жмайло як досвідчений полководець зрозумів, що немає сенсу чекати на повторення Солониці – він пішов на прорив на південь, що може свідчити про усвідомлення ним неможливості розгрому коронного війська у відкритому бою. Козаки розклали багаття в таборі, удавши, що їхнє військо все ще тут, і непомітно вислизнули з нього. Розуміючи неминучість погоні, Жмайло залишив на шляху відступу цілих три загони, які мали затримати кінноту Конецпольського, обравши для засідок густі зарослі лоз та береги річок і Курукового озера. Всі три загони загинули, але добре пошарпали ворожу кінноту, яка була змушена надовго затриматись. Зрештою подолати козацькі ар’єргарди змогла лише наймана німецька піхота. Тим часом поблизу Курукового озера посеред решток давніх укріплень Жмайло зміцнював новий табір. Удень 21 жовтня на горизонті з’явилась втомлена від переходів і боїв кіннота Конецпольського, яка спробувала прорвати козацький табір. Запорожці вогнем з гармат і рушниць відбили атаку коронної кавалерії та загонів українських князів, завдавши супротивникам значних втрат. Друга атака того ж дня була проведена вже після прибуття Конецпольського з піхотою й артилерією – але ні артобстріл, ні участь у бою самого польського головнокомандувача не допомогли прорвати табір козаків Жмайла. Невідомо, чи бій ущух сам, чи козаки дійсно попросили миру. Головне, що кампанія так і не дійшла до своєї логічної військової розв’язки. Обидві сторони зазнали великих людських втрат. Обом сторонам було що втрачати: козаки боялись повторення нової Солониці, Конецпольський – підходу до Жмайла запорозьких підкріплень. 24 жовтня (3 листопада за новим стилем) 1625 р. розпочалися переговори.

Козаки втратили, за деякими даними, до 8 тис. осіб (цифра вочевидь перебільшена), втрати річпосполитського війська невідомі, ймовірно, помітні, але менші за козацькі. Переговори були важкими для обох сторін, і, аби не ускладнювати ситуацію, козаки переобрали гетьмана: ним став М. Дорошенко – вправний політик, добре відомий Конецпольському. Саме він 27 жовтня підписав відомі Куруківські статті, в яких ішлося про козацький реєстр із 6 тис. козаків (1 тис. з них мала постійно перебувати на Січі як гарнізону), платню для 10 тис., виведення козаків зі шляхетських маєтностей, заборону походів на море і спалення козаками чайок. Важливими поступками, яких домоглися козаки, була амністія для всіх повсталих та відмова коронних комісарів від пункту про видачу старшини. Фактично угода, багато в чому залишившись на папері (особливо щодо морських походів), стала для Речі Посполитої, за влучним висловлюванням М. Грушевського, «одним із типових паперових тріумфів, що розроджувалися потім звичайно морями крові, біди і злоби».

Завдяки знаковій мирній угоді битва непогано відома більшості українців зі шкільного курсу історії, але, напевно, через свій неоднозначний військовий та політичний результат вона не надто добре відображена в популярній культурі. Місцеві краєзнавці активно працюють над популяризацією теми.

Травень 1630 р., апогей козацьких вилазок – 22–23 травня, мир – 29 травня; місце – околиці міста Переяслав (нині Переяслав-Хмельницький, місто обласного значення на сході Київської області).

Річпосполитське військо: великий коронний гетьман Станіслав Конецпольський; Станіслав «Ревера» Потоцький (1579–1667; з 1631 р. воєвода брацлавський, з 1636 р. воєвода подільський, з 1652 р. гетьман польний коронний, з 1654 р. великий гетьман коронний, учасник воєн із Москвою, Швецією, козаками Хмельницького, татарами, битв під Охматовом 1655 р. та Варшавою 1656 р.); Лукаш Жолкевський (?–1636; племінник С. Жолкевського, воєвода брацлавський). Окремої згадки заслуговує хорунжий подільський Самійло Лащ-Тучапський (1588–1649; великий коронний стражник, талановитий ротмістр з прикордоння і водночас рідкісний бандит, за розбій, грабежі, вбивства був засуджений 236 разів до вигнання – баніції і 47 разів до позбавлення честі й доброго імені – інфамії; за відвагу і таланти на полі бою його захищав Конецпольський, під чиїм командуванням Лащ був з 1623 р.).

Козацьке військо: гетьман нереєстровців Тарас Федорович-Трясило (? – після 1639; можливо, за походженням хрещений татарин Хасан, один із видатних козацьких ватажків до епохи Хмельниччини, гарний кавалерійський командир, воював у Європі в Тридцятирічній війні на боці католицької ліги, згодом брав участь у морських походах, Смоленській війні проти Московії 1632–1634 рр.); майбутній гетьман реєстровців Тимофій Орендаренко (?–?; став гетьманом після Трясила, брав участь у Смоленській війні).

Кінець 1629 р. був непростим для населення «кресів» Речі Посполитої: підвищення оподаткування, суперечки між уніатами і православними призвели до розквартирування великої кількості вояків коронного війська на Київщині. Але цей захід уряду замість втихомирення населення призвів до загострення конфлікту. У протистояння активно втрутились козаки, багато хто з них мав тут родичів і близьких. За таких обставин достатньо було іскри, аби спалахнуло полум’я нової «козацької війни». Фактично на нових засадах відродився тимчасовий союз православних ієрархів і козацтва. Прихильники нормалізації відносин козаків із державою (такі, як гетьман реєстровців Григорій Чорний) виявились приреченими на загибель. Чутки про навернення Чорного до унії і його спроби виконати сеймову постанову про виключення з реєстру «неблагонадійних» були сприйняті багатьма козаками як зрада їхніх інтересів. У результаті Тарас Федорович, знаний запорозький лідер, очолив похід козаків із Січі на волость у березні 1630 р. Тогочасні джерела згадують про 10 тис. козаків у війську гетьмана нереєстровців. Безперечним успіхом Трясила стало приєднання до нього якоїсь частини реєстрових полків (за даними Львівського літопису, 4 із загальної кількості 6 тис.), а також усунення конкурента – реєстрового гетьмана Григорія Чорного було засуджено на смерть у містечку Боровиця.