Д. Журавльов - 100 ключових подій української історії

25 березня військо Тараса підійшло до Корсуня. У результаті розквартировані тут роти Конецпольського опинилися між двох вогнів – козаки почали штурм міста, а міщани стріляли по жовнірах з вікон власних будинків. Наслідком таких дій став розгром коронного гарнізону і втеча його залишків до фортеці Бар, де розташовувався штаб Конецпольського. Після першої перемоги Трясило розіслав універсали. Дуже швидко тисячі селян взялись за зброю. Водночас Тарас звернувся до Конецпольського з пропозицією скасування Куруківської угоди, збільшення реєстру і скасування розквартирування жовнірів на «козацьких» територіях. Козацький гетьман вимагав також видачі йому тих реєстровців, які не пристали до повстання. Погодитись із таким пан Станіслав ніяк не міг (він не мав права змінювати сеймові рішення, а лицарська честь, як він сам згодом писав, не дозволяла капітулювати перед ворогом і видавати своїх союзників), почавши натомість збирати розкидані по зимових квартирах війська. Фактично хід кампанії 1630 р. був від самого початку зумовлений спробами Конецпольського зібрати якомога більше сил і Тараса – розбити коронне військо по частинах. Значну роль у військовому протистоянні відіграла «мала війна», яку вели і козаки, і їхні тимчасові союзники – селянські загони.

Козаки вперше за багато років мали стратегічну ініціативу – їхнє військо було у зборі і вийшло «на волость» великими піхотними силами з артилерією. Конецпольський вислав проти окремих загонів повстанців кілька своїх підрозділів під командуванням старост Л. Жолкевського, С. Потоцького та коронного стражника Самійла Лаща. За свідченням українських джерел, Лащ ущент вирубав населення містечка Лисянка якраз на великодні свята в квітні 1630 р., аби налякати всіх потенційних бунтарів. Козаки і міщани відповідали Лащу тим самим – під час походу було вбито чимало людей із рот Лаща, Лянцкоронського та Сладковського. У похід вирушило 8-тисячне коронне військо, до якого приєдналися кілька «надвірних» загонів різних магнатів та певна кількість козаків-реєстровців, що збільшило чисельність армії Конецпольського до 10–12 тис. бійців та до 30 гармат.

Головні сили під проводом Конецпольського вирушили з Бара 6 квітня 1630 р., швидким маршем пройшовши Вінницю та Білу Церкву. За чутками, Конецпольський освятив свою шаблю на вівтарі католицького собору (схоже на пізню православну легенду, покликану довести, з ким насправді був Всевишній). Під час переправи через Дніпро біля Києва козацький кінний загін пошарпав коронні сили, взявши в полон німецького капітана-артилериста, який згодом служив повстанцям, і ледь не полонивши (за непідтвердженими даними Львівського літопису) самого Конецпольського. Десь на початку травня (на думку М. Грушевського, перед 8 травня) розпочались бойові дії на Лівобережжі в околицях Переяслава. Гетьман Тарас, який, очевидно, розраховував на підтримку мешканців Переяслава та навколишніх сіл, а може, й хотів мати вільний шлях до відступу на схід, на московські землі (як колись Наливайко), міг мати не менші сили, хоч і поступався коронній армії щодо якості кавалерії та артилерії. Подальший хід тритижневих бойових дій нам, як не дивно, відомий лише уривками. Судячи з даних свідка – козака Гладкого з Путивля, який сам був у Переяславі і згодом інформував про хід і наслідки цієї кампанії московський уряд, козаки оборонялися в таборі під Переяславом та в самому місті, часто роблячи успішні вилазки. Козаки розбили під Переяславом чимало підрозділів коронного війська не стільки в одній «Тарасовій ночі», як це здавалось автору «Історії Русів», а згодом геніальному романтику Т. Шевченку, а в ході кількох успішних вилазок, які підірвали дух коронної армії, її віру в перемогу, водночас завдавши їй чималих втрат. Конецпольський не зумів отримати підкріплень – вони гинули в боях з повсталими, що діяли і на правому, і на лівому березі Дніпра. Фактично коронне військо саме виявилося в стратегічній блокаді. А козаки Тараса такі підкріплення отримували – повстання селян і міщан ширилось, охопивши Копачів, Димер, Білгородку та навколишні села. Схоже, вирішальними для перебігу кампанії стали 22 та 23 травня (за даними Київського літопису), або відповідно 15 та 16 травня (як пишуть на основі відомостей львівського літопису), коли відбулися два вирішальні бої. У суботу 22 травня загін повстанців наблизився до коронного табору, можливо, з метою прорватись в обложений Переяслав. Цей загін налічував чи то 200, чи то 500 козаків, і Лащ не зумів його знищити. На допомогу йому необачно вирушив сам Конецпольський, взявши чимало військ. Оточені козаки загинули всі, крім одного пораненого сотника, але їхня жертва не була даремна. Скориставшись цим боєм, Трясило зробив велику вилазку і вдерся в коронний табір, винищивши багато коронних військ і головне – захопивши три важкі гармати, фактично головну надію Конецпольського. Козаки також спалили човни на Дніпрі, тим самим відрізавши коронну армію від Правобережжя. У битві загинуло щонайменше до 30 відомих представників шляхетських родин, зокрема 7 коронних офіцерів від поручника і вище, серед них – старий досвідчений ротмістр Ганнібал, наставник Конецпольського. А остаточно зламала бойовий дух пана Станіслава ще одна прикра поразка: наступного дня, в неділю, козаки Трясила винищили відбірну роту з Ченстохови під командуванням Лещинського (джерела не називають її гвардією чи охороною штабу Конецпольського, проте йдеться, очевидно, про якусь знану відбірну частину, із золотим колом на прапорі). Усе це, вкупі з неможливістю отримувати поповнення, було вже занадто для Конецпольського. Він пішов на переговори, усвідомивши всю складність ситуації. Зрештою, і козаки, не здобувши остаточної перемоги, теж схилялось до вигідного миру.

За всю кампанію 1630 р. коронне військо втратило до 300 значних шляхтичів і значно більше (можливо, навіть кілька тисяч) простих жовнірів і слуг – більше, ніж за всю попередню війну зі шведами в Ліфляндії, як сумно констатував Конецпольський. Не менше втратили й козаки. Літописець приписує коронному гетьманові, що ходив по полю бою, вкритому трупами польських і козацьких сміливців, ще одну гірку пророчу фразу: «Ось і унія – лежать ляхи із Руссю». Далі почалась «комедія», як назвав це Конецпольський. Трясила усунули від гетьманства – вести з цим «нікчемним хлопом», своїм фактичним переможцем, переговори було б для коронного гетьмана ганьбою. Переговори вів Антон Конашевич Бут – його ім’я стоїть під протоколом Переяславської угоди 29 травня 1630 р. Формально залишався чинним Куруківський договір (хоча фактично Конецпольський погодився на збільшення реєстру до 8 тис.). Реєстровці, які перебували в обох таборах, зобов’язувалися не мститися один одному. Запорожці, виписані з реєстру в лютому 1630 р., поновлювалися в правах, решта з реєстру виписувалась. Старшим реєстрового війська козаки обрали Тимофія Орендаренка. Переяслав став символом того, що козацтво цілком здатне перемагати в бою регулярні війська однієї з найпотужніших держав Європи, збільшувати свої претензії і хоч крок за кроком, але закріплювати певні здобутки у сфері визнання як окремого стану. Звісно, всі випищики з 8-тисячного реєстру, а також повстанці-селяни і міщани угоди як такої не визнали.