Галина Бабак - Атлантида советского нацмодернизма. Формальный метод в Украине (1920-е – начало 1930-х)

Петров В. Микола Зеров та Іван Франко: (До історії історико-літературних взаємин) // Петров В. П. Розвідки: В 3 т. К.: Темпора, 2013. Т. 2 / Упор., передм. і прим. В. С. Брюховецького. С. 788.

Зеров М. К. Франко-поет // Зеров М. К. Українське письменство / Упор. М. М. Сулима. К.: Основи, 2003. С. 510.

Будний В. Феномен українського формалізму: аспекти і контексти // Матвієнко С. Дискурс формалізму: український контекст / Наук. ред. О. Галета. Львів: Літопис, 2004. С. 55.

Клочек Г. Трактат Івана Франка «Із секретів поетичної творчості» як предтеча української рецептивної поетики // Слово і час. 2007. № 4. С. 42.

Грабович Г. Апорія українського формалізму // Матвієнко С. Дискурс формалізму: український контекст. Львів: Літопис, 2004. С. 89.

Всеукраинское общество «Просвещение» имени Тараса Шевченко (укр. Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка) – общественная культурно-просветительская организация. Возникла во Львове в 1868 году, до Первой мировой войны ее филиалы работали во многих украинских городах Австро-Венгерской и Российской империй (уже после 1906 года). «Просвиты» занимались в первую очередь низовым образованием крестьянства в национальном духе и уже в 1920‐е годы в УССР стали синонимом узко-народнического горизонта культурного развития. См.: Дорошенко В. «Просвіта», її заснування й праця: короткий історичний нарис. Філадельфія, 1959.

Политика властей была не только сугубо репрессивной (как представлялось украинским активистам), но порой манёвренной и в ряде случаев отличалась от радикальных украинофобских настроений местной «истинно русской» общественности Киева, Харькова или Одессы; тем более что ряд низовых правых организаций в 1910‐е тоже стал больше ориентироваться на «местный народный колорит»: Kotenko A. An Inconsistently Nationalizing State: The Romanov Empire and the Ukrainian National Movement, 1906–1917 // The Tsar, the Empire, and the Nation. Dilemmas of Nationalization in Russia’s Western Borderlands, 1905–1917. Budapest: CEU Press, 2021. P. 17–31 ; Федевич К. К., Федевич К. І. За Віру, Царя і Кобзаря. Малоросійські монархісти і український національний рух (1905–1917 роки). К.: Критика, 2017 (ср. возражения: Чемакин А. А. Украинская «Чёрная сотня»? Концепция К. К. Федевича как попытка «украинизации» Союза русского народа // Русин. 2021. № 63. С. 205–222).

Кистяковский Б. Что такое национализм? // Национальные проблемы [двухнедельный журнал]. 1915. № 1. С. 1–5; Кузьменко Т. А. Из эпистолярного наследия редакторов журнала «Украинская жизнь» (1912–1917) // Славянский альманах. 2020. № 1–2. С. 154–164.

Сивоволов Б. М. В. Я. Брюсов – співредактор Антології української літератури // Радянське літературознавство. 1965. № 8. С. 71–73; Сивоволов Б. М. Редактор, перекладач, популяризатор (Брюсов і українська поезія) // Радянське літературознавство. 1973. № 12. С. 47–51.

Ефремов С. Мартиролог украинского слова // Украинская жизнь. 1917. № 3/6. С. 32–49; Буравченко Д. Громадська ініціатива в культурно-мистецькому житті України доби Центральної Ради (образотворче мистецтво, музейна справа, охорона історичних пам’яток) // Проблеми вивчення історії Української революції 1917–1921 років. 2010. № 5. С. 315–337; Завальнюк О. Українські університети: лекційно-пропагандиський, літературно-публіцистичний і редакційно-видавничий аспекти (1917–1920 роки) // Студії з історії Української революції 1917–1921 років: на пошану Руслана Яковича Пирога. К.: Інститут історії України НАН України, 2011. С. 253–270 (подробней о новых и старых университетах см. масштабную монографию: Завальнюк О. М. Утворення і діяльність державних українських університетів (1917–1921 рр.). Кам’янець-Подільський, 2011).

Дмитрий Багалей (1857–1932) – историк, общественный и политический деятель, организатор науки, профессор. Ректор Императорского Харьковского университета (1906–1910). С 1918 года – академик Украинской академии наук, с 1919 года возглавлял ее историко-филологический отдел. До революции 1917 года входил в партию кадетов. В 1920‐е годы принимал активное участие в осуществлении политики «украинизации». Директор научно-исследовательского Института Тараса Шевченко (1926–1930).

Украинское научное общество (Українське наукове товариство) было основано в 1907 году в Киеве по инициативе М. С. Грушевского с целью организации научной работы и популяризации науки на украинском языке. В 1908–1918 годы УНТ издавало журнал «Записки Українського наукового товариства» под редакцией М. С. Грушевского, В. Н. Перетца, М. П. Василенко. См.: Завальнюк О. Українське наукове товариство і творення національної університетської освіти (1917–1920 рр.) // Український історичний журнал. 2008. № 5. С. 112–121.

Киевская археографическая комиссия была основана в 1843 году и стала первой специализированной институцией по изучению и публикации источников по истории Украины (в первую очередь Малороссии).

Дмитриев А. Н. Владимир Вернадский, «Академическая революция» 1917–1918 гг. и украинская эмиграция // Ежегодник Дома русского зарубежья имени Александра Солженицына. 2013. № 4. С. 142–156; Завальнюк А. М. Российские университеты в контексте движения за украинизацию высшей школы на Украине (март 1917 – апрель 1918 гг.) // Гуманитарный вектор. 2010. № 4. С. 14–21; Наумов С. О. На шляху до українізації: Харківський університет у 1917 – першій половині 1918 рр. // Вісник ХНУ університету ім. В. Н. Каразіна. Серія: Історія. 2019. № 55. С. 48–58.

Юркова О. Ю. Діячі науки в полі зору диктатури // Суспільство і влада в радянській Україні років непу (1921–1928): Колективна монографія: У 2 т. К.: Інститут історії України НАН України, 2015. Т. 2 / Ред. С. В. Кульчицький. С. 5–56.

Низовий М. А. Тематично-цільові аспекти українського дореволюційного книговидання (1901–1917 рр.) // Вісн. Харків. держ. академії культури: зб. наук. праць, 2012. Вип. 37. С. 160–171; Кароєва Т. Підприємці в забезпеченні україномовного читання в Російській імперії 1881–1916 рр. // Україна модерна. 2016. Вип. 22. С. 93–115; Кiвшар Т. А. Український книжковий рух як історичне явище (1917–1923 рр.). К.: Логос, 1996.

Об исходной ситуации с книгоизданием в Киеве до революционных сдвигов см.: Петров С. С. Книжкова справа в Києві, 1861–1917. К., 2002. Подробнее черты истории литературного Киева в ХХ столетии представлены в книге Мариэтты Чудаковой о Булгакове ( Чудакова М. О. Жизнеописание Михаила Булгакова. М.: Книга, 1988), а также в очерках Мирона Петровского ( Петровский М. С. Городу и миру. К.: Дух і Літера, 2008).