Радмір Говтва - ПереродженнЯ

Сержантові запропонували піднятися й сісти на стілець праворуч від кафедри. Видимо планувався публічний допит або розмова. Начебто нічого страшного, але мурашки пробігли по спині. Це не те, до чого він був завжди готовий.

Всі хто знаходився в залі мали світлі волосся, різної довжини, невелику доглянуту бороду. Їх одяг був різним. Це були й військові, і керівники, і представники інших каст.

З-за столу встав чоловік, одягнений у синю військову уніформу представника служби внутрішньої безпеки. Піднявши праву руку нагору, він обвів поглядом всіх присутніх, після чого все відразу затихли. Жерці уважно розглядали сержанта. Після того, як усі стихли, з-за, із правої сторони встав жрець і сказав, що в сержанта зв'язок носія й сутності не втрачений. За ним встав другий жрець і заявив, що підтверджує слова свого попередника. Зв'язок сутності й носія є, і зв'язок стійка. У залі відразу почали перешіптуватися й розмовляти люди. Чоловік у військовій формі знову підняв руку, і все відразу затихли.

З-за столу встала людина, одягнена у розписану золотими нитками накидку. Він був середнього росту й, як всі навколо, світловолосий, яснолиций з невеликою, акуратно стриженою бородою. Повернувшись до сержанта обличчям, чоловік розпочав розмову, представившись.

– Мене звуть Володимир. Я голова об'єднаних північно-східних і південно-східних стільник сектора 3.9. Хто ти будеш такий і звідки? З якою місією прибув до нас?

– Я сержант Метрополії Батьківщини, звати мене Антон. Ми проводимо пошукову операцію в секторі 3.9. Шукаємо всіх хто вижив в секторі. На орбіті планети велике з'єднання флоту Метрополії й судна з поселенцями. Увійти в планету вони поки не можуть. На орбіті кораблі чужих, які заявили про права на сектори 3.9 і 3.10 і перекрили вхід у планету. У секторі 3.10 живих вдалося знайти, вони під охороною. Чужі контролювали всі наші переговори й блокували роботу радарів у секторі 3.9. Зараз блокування радарів удалося перебороти, зв'язок також захищений. На планету спрямована спостережна місія, щоб на місці підтвердити або спростувати претензії чужих і перевірити наші заяви про живих поселенців. Про те, що ми знайшли живих у секторі 3.9, ще ніхто не знає. Нам потрібно доповісти інформацію й взяти вас під захист. Зараз у секторі перебувають наші три корвети й винищувачі.

– Скажи, Антон, як давно ви ввійшли в сектор?

– 32 години потому.

– Чужі на планеті вам зустрічалися?

– Ні, ми сканували сектор, але наткнулися на постановники перешкод чужих. Чужі отут явно, якщо не є, то були. Над куполом сектора зависли кораблі чужих лінкор і два крейсери.

– Дуже багато з людей загинули у війні. Ми тут уже дуже давно. Зв'язку з метрополією немає ніякого, наші кораблі або знищені, або захоплені.

– З ким ви воювали?

– А це саме сумне, друже мій. По суті самі із собою. У західних стільниках сектора, у поселенців почав пропадати зв'язок між носієм і сутністю. Цей процес був довгий. Але з кожним періодом він усе більше й більше розвивався. Спочатку ми перестали пускати їх до нас. Спілкування з ними було токсичним. Люди з наших стільник піддавалися їхньому впливу й починали втрачати зв'язок сутності й носія. Після цього, західні стільники вирішили війною відібрати в нас території, тому що їм чомусь здалося мало того, що в них є, а нас вони почали вважати зараженими сутностями. Ми для них стали не людьми, а сміттям, який треба прибрати. У підсумку планета була спалена. Вода на поверхні, або вся, або майже вся не придатна для вживання. Першою справою, був нанесений удар по пірамідах влади. Так ми втратили зв'язок з Метрополією. У нас є непрямі докази, що в цьому їм допомогли чужі. Передбачаючи такий розвиток подій, ми почали готовити шляхи до відступу й збереження поселенців. У горах і під поверхнею зроблені тунелі й зали, організована система вентиляцій і очищення води. Ми були впевнені, що із втратою зв'язку Метрополія направить флот. Але от чому так довго вас не було, цього ми не знаємо.

– Зв'язок був загублений зовсім недавно. Усього чверть періоду назад.

– Дуже дивно. Адже зв'язку немає дев'ять періодів.

– Так, це дивно. Але ж чужі контролювали наш зв'язок. Може, це й було причиною роботи каналу зв'язку?

– Скажи, Антон, які ти зараз маєш наміри, що будеш роботи?

– Я повинен повідомити на корвет «Швидкий» інформацію про знайдених живих поселенців й забезпечити безпеку периметру. Скажіть, ще багато є живих? Ви компактно розташувалися або розкидані по всьому сектору? Я повинен знати, щоб вибудувати захист периметра й забезпечити прикриття силовим щитом.

– Живих дуже багато. Якщо нас дотепер не знайшли чужі, значить ми добре сховалися. Не варто розкривати місце розташування всіх, поки в сектор не ввійдуть основні сили флоту. До того ж, у нас із деякими стільниками немає зв'язку. Але ми знаємо, що вони повинні були вціліти. Їхні передбачувані координати я давати не буду, з метою безпеки.

– Я згодний з Вами. Це розумно. Подібним чином ми надійшли в секторі 3.10. Організували охорону тільки однієї знайденої нами групи, а пошуком іншої займатися не сталі, до прибуття флоту.

– Що ж. Не будемо витрачати час. Тебе й твою команду проводять до виходу. Ми контролюємо всі тунелі й підступи до них. До пори до часу ми будемо ховатися отут. Удачі тобі, сержант.

– Коли я повернуся знову, то представники ради будуть у секторі, сказав Антон.

Глава об'єднаних стільник устав і направився до дверей за кафедрою. Усі в залі почали розходитися. До мене підійшов капітан, що привів сюди, ми вийшли із зали тай направилися в кімнату до моєї команди. Нам повернули зброю, вивели в зовнішній тунель, з якого забрали й закрили вхід.

У тунелі нас чекала група прикриття. Переглянувшись один з одним, ми без слів направилися до виходу.

Докладно доповівши про те, що трапилося, командирові «Швидкого», вся група розмістилася в трьох поясах охорони. До місця стали злітатися винищувачі з пошукової групи й корвет «Швидкий». Силове поле над горою формувати було досить складно. Вершини гір не розташовували до цього. Можливо такі дії були помилкою. Якщо чужі оголосили планету ненаселеною, виходить, вони не знайшли людей, а вжиті заходи їх демаскували. Мабуть, потрібно було провести обманний маневр, організувавши охорону порожньої області, на випадок, якщо нас атакують.

До того ж, не всі винищувачі в секторі були в нашому розпорядженні. Частина з них шукали чужих. І якщо джерела перешкод були визначені, то живих представників чужих біля них знайти не вдалося. Але, щось підказувало, що вони повинні бути, і вони явно не хочуть, щоб ми їх знайшли.

Під землею знайти живих істот з винищувача вкрай складно. Це повинна бути не велика глибина. Те ж саме стосується й води. Якщо наги є у воді, то на глибині їх засікти з винищувача буде неможливо. Інша справа, якщо це буде лінкор. З його потужними сенсорами, сонарами й радарами, знайти чужих буде, куди легше. Але, однаково, є межа глибини й для нього: без занурення навряд чи вдасться обійтися. Але є шанс, що чужі перебувають у печерах. Саме тому їхнім пошуком зайнята частина винищувачів.