Владимир Владко - Аргонавти Всесвiту (на украинском языке)
- Название:Аргонавти Всесвiту (на украинском языке)
- Автор:
- Жанр:
- Издательство:неизвестно
- Год:неизвестен
- ISBN:нет данных
- Рейтинг:
- Избранное:Добавить в избранное
-
Отзывы:
-
Ваша оценка:
Владимир Владко - Аргонавти Всесвiту (на украинском языке) краткое содержание
Аргонавти Всесвiту (на украинском языке) - читать онлайн бесплатно полную версию (весь текст целиком)
Интервал:
Закладка:
Риндiн трохи струсонув пляшку:
- Ну, вiдокремлюйся!
Велика краплина вина вiдiрвалася вiд шийки i залишилася в чашцi.
- Перший бокал готовий! Давайте вашi!
В такий же спосiб Риндiн наповнив чашки товаришiв, поставив пляшку назад у затискувач на столi i пiднiс свою чашку:
- Наш перший тост - за велику Радянську Батькiвщину, за радянський народ, за успiх того, що доручено нам Батькiвщиною! - урочисто вимовив вiн.
Кожен узяв по тонкiй склянiй трубочцi i через неї випив вино. Першим вiдiрвався вiд чашки Сокiл.
- Чудове вино, - сказав вiн. - Нiколи ще не пив такого!
- Скажу, воно ж таки космiчне, - вiдгукнувся Ван Лун.
- Але трубочка страшенно заважає, - вiв далi Сокiл. - Куди краще й приємнiше було б пити без неї, прямо з чашки.
- А ви спробуйте, якщо для вас замало добре вiдомих усiм нам теоретичних даних, - хитро пiдморгнув Ван Луну Риндiн.
- Та нi, я розумiю, що це необхiдно. А все ж таки цiкаво спробувати. Невже не впораюся, навiть якщо буду дуже обережним? - заявив Сокiл.
Геолог випустив трубочку iз пальцiв: вона не залишилася висiти в повiтрi, а повiльно попливла до столу. Ван Лун з цiкавiстю стежив за Соколом, який пiднiс чашку до рота, спробував потягти з неї вино.
- Так, так, невгамовний ви експериментатор, - жартiвливо пiдохотив Сокола Риндiн. - Енергiйнiше!
Рука Вадима Сокола здригнулась, чашка хитнулася. I тiєї ж секунди з неї вилетiла велика куляста краплина вина завбiльшки з яблуко. Гойдаючись у повiтрi i виблискуючи круглими боками, вона пролетiла повз голову Сокола i линула далi вздовж каюти.
- Ловiть, ловiть! - вигукнув Ван Лун. - Вино вiдлiтає!
Краплина пливла в повiтрi далi й далi.
- I справдi, доведеться вам ловити цю краплину, адже iнакше вона розтечеться по першiй же речi, з якою зiткнеться, - перемагаючи смiх, сказав Микола Петрович.
Сконфужений Сокiл висмикнув ноги з пружинних кiлець пiд столом i кинувся навздогiн за краплиною. Але спiймати її було нелегкою справою. Вiд найменшого коливання повiтря кругла краплина зразу ж таки вiдхилялася вбiк, змiнюючи свiй напрям. Сокiл наполегливо переслiдував її, перехоплюючи руками петлi в стiнах, стояки й поруччя. Проте краплина, наче жива iстота, кожного разу ухилялася вiд нього, пiдштовхувана коливаннями повiтря, якi мимоволi робив своїми рухами Сокiл.
- Мабуть, доведеться ловити прямо в рот. Руки дуже-дуже зайнятi! незворушно зауважив Ван Лун, стежачи за намаганнями Вадима.
Сокiл видимо розгубився. Рiзким рухом витягненої вперед руки вiн спробував настигнути краплину i схопити її, забувши, що це рiдина. Йому пощастило таки зачепити краплину рукою - i одразу ж вона зникла. Червоне вино миттю облiпило руку Сокола, хутко розтеклося по пальцях i далi пiд рукав. На манжетi сорочки Вадима з'явилася яскраво-червона пляма. I цiла кисть начебто одяглася в червону рукавичку: вино тонким шаром вкрило її.
Риндiн i Ван Лун дружно смiялися, поки Сокiл, повернувшися до столу, збентежено витирав руку серветкою.
- Ну, жертва цiкавостi, переконалися тепер, що з трубочкою зручнiше й безпечнiше? I що взагалi, мабуть, не варт ревiзувати данi нашої пiдготовки? - поцiкавився Микола Петрович.
Сокiл мовчки кивнув головою. Так, очевидно, цей експеримент був зайвим...
Ван Лун вiдкрив бляшанку консервiв i розклав її по тарiлках. Кожен добре пам'ятав теоретичну пiдготовку до умов життя без ваги i їв обережними, уповiльненими рухами. Сокiл вiдзначив про себе, що найважчим було освоїтися з цiлковитою вiдсутнiстю ваги у шматочкiв їжi. Щоразу рука, пiдкоряючись багаторiчнiй звичцi до земних умов, наче сама намагалася з силою пiднiмати шматки їжi. I якщо б постiйним контролем не вдавалося її стримувати, кожного разу їжа вiдлiтала б до стелi каюти.
Навiть кожен шматочок хлiба вимагав особливої уваги. Покладений на стiл, вiн немовби просто не хотiв спокiйно лежати на ньому, а вперто вiдпливав убiк, наче живий. Сокiл зiтхнув:
- Пояснити все це, певна рiч, дуже просто: найменший поштовх, ба й дотик пальця - уже достатнiй для того, щоб цей шматок хлiба поплив у повiтрi. Але ж як незручно!..
- Звикати, звикати треба, Вадиме, - поставив крапку на висловлюваннях незадоволеного Сокола Микола Петрович.
Нарештi, снiданок був закiнчений.
Ван Лун вийняв з кишенi свою улюблену люльку i набив її тютюном. Узявши трубку в рот, вiн вийняв сiрники.
- Ван, дорогий, а ви пам'ятаєте нашу умову? - спинив його Риндiн. - Не бiльше двох люльок на добу. Ми не можемо витрачати дорогоцiнне повiтря на вашу погану звичку!
- Миколо Петровичу, - жалiбно заблагав Ван Лун, - дозволю собi заперечити. Це всього лише перша. Принаймнi - в астропланi!
- Ну, гаразд, - махнув рукою Риндiн. - I все ж таки куди краще б вам взагалi кинути курити... а, та хiба ж вас переконаєш, такого завзятого курця!
Ван Лун запалив сiрника, як завжди вичiкуючи, доки згорить його головка. Але сiрник майже одразу згас, хоч на нього нiхто не дмухав. Ван Лун запалив другий. Проте й цей згас так само швидко. Сокiл запитливо поглянув на Риндiна i помiтив на його обличчi лукаву посмiшку.
- В чому тут рiч, Миколо Петровичу? - спитав вiн.
Риндiн розсмiявся:
- Та нема тут нiчого особливого, друже мiй. Ван Лун також, видимо, експериментує. Чи просто забув одну з деталей нашої передпольотної пiдготовки. А мусив пам'ятати, особливо, якщо йому вже так кортить i надалi отруювати себе курiнням. Абсолютно природна рiч для нашого невагомого свiту. Сiрник за звичайних умов горить лише тому, що нагрiте його полум'ям повiтря пiдiймається вгору. Воно розширюється вiд нагрiвання, стає бiльш легким - i його витискують оточуючi шари повiтря, холоднi i тому важчi. Значить, на Землi повiтря весь час надходить до полум'я, пiдтримує його горiння. А тут...
- Розумiю, розумiю i пам'ятаю, - перебив його Сокiл. - Тут немає ваги, тому нагрiте повiтря не стає легшим, воно лишається бiля сiрника i не допускає до полум'я свiжого кисню. Сiрник згасає. Все це так. Значить...
- Значить, треба легенько обдувати запалений сiрник, щоб видаляти продукти горiння i доставляти новий кисень для полум'я, - закiнчив Риндiн. Що ми зараз i спробуємо зробити для Ван Луна. Зважте, Ван, на що здатна дружба, на яке самопожертвування! До речi, з усього цього з'ясовується, що ви без сторонньої допомоги не можете запалити сiрника. Прекрасно, є надiйний засiб контролювати ваше курiння!
Ван Лун, який весь час терпляче слухав, запалив третього сiрника. Полум'я розгорiлося. Ван Лун обережно розпалив люльку i з насолодою затягнувся пахучим димом.
Сивi цiвки диму повисли в повiтрi коло Ван Луна. У каютi запанувала тиша. Кожен думав про своє. I раптом Сокiл закашлявся, ковтнувши диму, i навiть чхнув. Ван Лун трохи винувато поглянув на нього.
- Будьте здоровi, Вадиме, - почав вiн i одразу спинився. Його вразила незвичайна луна: здавалося, що бiля протилежної стiни теж чхнув хтось. Що то за чортiвня?.. Ван Лун вийняв люльку з рота i здивовано спитав:
Читать дальшеИнтервал:
Закладка: