Владимир Владко - Аргонавти Всесвiту (на украинском языке)

Нове полотнище опустилося зi склепiння залу. Тепер на ньому яскраво грали кольоровi лiнiї, розташованi на довгих смужках. Вони переливалися всiма барвами райдуги.

- Насамперед тому вченi вирiшили перевiрити свої припущення саме на Сонцi. Заново проведений найточнiший спектральний аналiз показав, що цiкавий для нас дорогоцiнний елемент - ультразолото - на Сонцi є! Це сталося майже зовсiм так, як було в свiй час з вiдкриттям елемента гелiю. Адже ви знаєте, що наука за допомогою спектрального аналiзу вiдкрила цей елемент спочатку на Сонцi, а потiм уже на Землi. Саме так астрономи Варшавської обсерваторiї за допомогою найновiших удосконалених спектроскопiв встановили, що ультразолото в газоподiбному станi є на Сонцi. Але хiба ми можемо мрiяти дiстати його звiдти? Безумовно, нi. Ми з вами - люди реального крою, ми дозволяємо собi мрiяти тiльки про те, що можна здiйснити практично, хоча б для цього i потрiбнi були найсмiливiшi спроби. Про якi ж спроби може йти мова в даному разi?.. Тодi ми задумалися над новою проблемою. Наш дорогоцiнний елемент теоретично може бути на iнших планетах; якi ж практичнi можливостi цього?..

Академiк Риндiн знову вiдпив трохи води з склянки.

- Стараннi спостереження показали, що ультразолото є насамперед на нашiй сусiдцi по Сонячнiй системi - Венерi. I зрозумiло, чому це так. Венера молодша вiд Землi, вона зберегла дорогоцiнний елемент у зовнiшнiх шарах своєї кори. Всi ви чули про загадкове голубувате сяйво, яке обгортає час вiд часу Венеру. Продовж столiть вченi неспроможнi були розв'язати загадку цього сяйва. Але вони не знали спектра ультразолота, який знаємо ми. I це знання допомогло нам встановити, що в голубуватому сяйвi Венери є слiди газоподiбних сполук ультразолота. Ця таємниця була розкрита талановитими вченими китайського народу, астрономами чудової Кантонської обсерваторiї. А потiм спостереження, проведенi в Кримськiй обсерваторiї, також пiдтвердили висновки китайських друзiв. I ми впевнено говоримо тепер: так, потрiбний нашому господарству надважкий елемент ультразолото є на Венерi! Тепер продовжимо нашу думку. Якщо ультразолото там є, то радянськi вченi зобов'язанi його здобути. Не може бути iншого висновку, коли ми знаємо, що ультразолото змiцнить господарство нашої країни, що його використання принесе новi блага радянському народовi, народам країн могутнього демократичного табору, та й всiм народам Землi! Радянську науку завжди вели благороднi цiлi, це її постiйний шлях!

Цi слова академiка Риндiна викликали бурхливу хвилю оплескiв. Напруження слухачiв, наелектризованих смiливими твердженнями академiка, знайшло собi вихiд, розрядку. Перечекавши хвилину, Риндiн продовжував...

Але ми надто вiдхилилися вiд того, що вiдбувається на мiжпланетному кораблi, який стрiмливо мчить у космосi до своєї далекої мети. Повернемося ж до наших мандрiвникiв.

Роздiл третiй,

який показує, що з втратою ваги освоїтися

не легко не тiльки одному академiку

Риндiну, а також розповiдає про перший

снiданок експедицiї в мiжпланетному

просторi i про несподiванi наслiдки того,

що професор Ван Лун закурив свою улюблену

люльку.

...Настала коротка пауза. I тiльки пiсля неї Микола Петрович почув дещо збентежений голос Сокола, який вiдповiдав йому:

- Не так-то легко вилiзти з гамака, Миколо Петровичу, ременi здорово затягнулися, он яка справа...

- Зараз, зараз я допоможу вам, - вiдгукнувся Риндiн.

Перед тим як залишити навiгаторську рубку, академiк уважно переглянув ще раз показання приладiв. Стрiлка покажчика швидкостi вже повiльно почала посуватися назад вiд позначки "11,5", всi iншi iндикатори також говорили про правильну роботу автоматiв, що обслуговували корабель. У цю секунду спалахнула зелена лампочка радiотелефону. Риндiн швидко повернув вимикач радiоустановки. Це був сигнал Землi!

- "Венера-1", "Венера-1", чи чуєте мене? Я Земля, я Земля, - чiтко долинуло з репродуктора.

- Чудово чую, - вiдповiв Риндiн голосом, який перехопило вiд хвилювання.

- Як почуваєте себе? Чи все у вас гаразд? - вiв далi голос з Землi.

- Все в порядку. Освоюємося з невагомiстю. Прилади й апаратура дiють бездоганно. Курс ще не перевiряли, хотiв би знати вашi данi.

- Ми тримаємо вас у полi зору ультракороткохвильових радiолокаторiв. Зараз працюють пости Iндiї, Владивостока i плавучий пост Тихого океану. Iнформуємо вас: внаслiдок невiдомої ще причини астроплан пiд час вильоту з Землi трохи ухилився вiд намiченого курсу...

- Але як це могло трапитися? - здивовано вигукнув Риндiн. - Адже всi розрахунки...

- Причини ще не встановленi, але так чи iнакше, астроплан ухилився вбiк. Поки що гадаємо, що це пов'язане з якоюсь неточнiстю в розрахунках потужностi двигунiв ракетного вiзка, який не досягнув потрiбного розгону. Iнакше довелося б припустити, що астроплан виявився важчим вiд його розрахункової ваги. Щойно з'ясуємо все це, повiдомимо вас. А тим часом нам довелося форсувати роботу атомiтних ракетних двигунiв самого корабля, щоб виправити курс. Тепер уже все гаразд. Лишилося тiльки одне побоювання: чи не викликала ця форсована робота ваших ракетних двигунiв перевитрати палива? Просимо перевiрити. Хоч ви i маєте значний резервний запас, все ж таки краще мати точнi вiдомостi.

Академiк Риндiн знову здивовано знизав плечима. Дуже дивно! Як могла статися подiбна неточнiсть? Потужнiсть ракетних двигунiв вiзка перевiрялася не раз, i астроплан нiяк не мiг раптом поважчати проти розрахункової ваги. Як же розумiти все це? Вiн голосно вiдповiв у мiкрофон:

- Єсть, буде зроблено, перевiримо.

- Земля надсилає вам палкий привiт i побажання успiху. Будемо викликати вас через нашi потужнi передавачi й далi. До побачення, товаришу Риндiн! До побачення, "Венера-1"!

- До побачення, Земле!

Зелена лампочка погасла. Так, дивно... "Важче вiд розрахункової ваги..." Хм! Проте зараз треба допомогти Ван Луну i Соколу...

Микола Петрович почав пересуватися до центральної каюти; вiн, усе ще тримаючись однiєю рукою за шкiряну петлю в стiнi, пiдтягнувся до дальшої, таких петель було багато на всiх стiнах i стелi каюти,- ухопився за неї i знову пiдтягнувся далi. Це було схоже на рухи плавця, який пливе вздовж берега, перехоплюючи руками прибережне камiння i пiдтягуючись до нього.

Опинившись бiля дверей, Риндiн випустив з рук останню петлю i взявся за притолоку, зробив руками широкий плавний рух i вiльно виплив у повiтрi до центральної каюти. Вже добре орiєнтуючись i враховуючи кожен рух тiла, Микола Петрович без особливих труднощiв iмiтував все тi ж самi жести плавця. Пружне повiтря дозволяло пливти в ньому, як у водi, приблизно так, як робить людина, що пiрнула у воду.

- А знаєте, Миколо Петровичу, це навiть красиво! - вигукнув зацiкавлений Сокiл. - Ви встигли здорово освоїтися. Ну, я не вiдстану вiд вас, от побачите!