Владимир Владко - Аргонавти Всесвiту (на украинском языке)
- Название:Аргонавти Всесвiту (на украинском языке)
- Автор:
- Жанр:
- Издательство:неизвестно
- Год:неизвестен
- ISBN:нет данных
- Рейтинг:
- Избранное:Добавить в избранное
-
Отзывы:
-
Ваша оценка:
Владимир Владко - Аргонавти Всесвiту (на украинском языке) краткое содержание
Аргонавти Всесвiту (на украинском языке) - читать онлайн бесплатно полную версию (весь текст целиком)
Интервал:
Закладка:
- Ну, як? - запитав Ван Лун Сокола.
Але Вадим не вiдповiдав. Вiн помiтив, що опинився бiля iлюмiнатора i з iнтересом зазирнув у нього. Нiчого не видно... Чому б це? Зрозумiло, адже вiн чудово знав, що перед стартом усi iлюмiнатори було закрито внутрiшнiми вiконницями, металiчними заслiнками, якi всувалися помiж двома шарами товстого органiчного скла. З якого боку мусить бути Сонце? Звичайно, з правого, адже вони вилiтали на схiд. Значить, з цього, лiвого, можна вiдчинити вiконницю.
- Ван, вимкнiть свiтло!
Пролунало характерне клацання вимикача. В каютi стало зовсiм темно, коли не зважати на свiтло, що пробивалося з дверей навiгаторської рубки. Сокiл намацав важiль вiконницi i кiлькома обертами опустив заслiнку, як опускають скло в автомобiлi.
- Надзвичайно! - вигукнув за його спиною Ван Лун.
Вони обидва прилинули до скла iлюмiнатора. Перед ними вiдкривалася гiдна подиву в своїй величностi картина Великого Всесвiту. Це була глибока нiч - i разом з тим нiч, сяюча блиском незчисленних далеких вогнiв, холодних i в той же час палаючих. Незмiрно вiддалений небозвiд немов був засланий чорним оксамитом. I на ньому, розкиданi примхливими i складними вiзерунками, виблискували мiрiади яскравих зiрок - бiлих, оранжевих, червоних, зелених, голубих. Нiколи нiхто з жителiв Землi не бачив подiбного видовища! Вражала не тiльки надзвичайна яснiсть, з якою око без найменших труднощiв розрiзняло першу-лiпшу зiрку - вiд крупної i слiпучої до найменшої, яка здавалася крихiтною iскоркою, що несмiливо виглядала з глибокої складки небесної чорної оксамитної завiси. Найбiльш вражаючим було те, що жодна з зiрок не мерехтiла, не переливалася, то пригасаючи, то знову стаючи яскравою, як було це звичним для жителiв Землi. Нi, кожна iз зiрок, велика чи дрiбна, палала неослабним далеким, але рiвним свiтлом, яке лилося з глибини матового чорного фону.
I Сокiл, i Ван Лун були враженi виглядом знайомих їм з дитинства сузiр'їв. Та й справдi, - хiба перед ними зараз були тi нескладнi комбiнацiї з кiлькох зiрок, до яких звикло людство, завжди наглухо вiдокремлене вiд чудесної картини Всесвiту товстою пеленою земної атмосфери, що безжалiсно гасила барви й яскравi кольори! Тi великi мерехтливi зiрки були всього лише грубою канвою сузiр'їв, дивовижних виблискуючих вiзерункiв великого космосу. Тiльки тепер Ван Лун i Сокiл бачили по-справжньому, з яким невичерпним багатством фантазiї гаптувала природа цi небеснi вiзерунки. Вони вiдрiзнялися вiд бачених з Землi знайомих сузiр'їв не менш, нiж багатобарвна талановита картина вiдрiзняється вiд сухого i кволого малюнка олiвцем.
Враженим поглядом мандрiвники знаходили i в думках вiдзначали цi забарвленi незчисленними кольорами небеснi вiзерунки. Ось виразний хрест Лебедя, ось недалеко вiд нього неправильний чотирикутник Лiри. Ще далi вигнутий, наче готовий до стрибка Дракон, а бiля нього, майже в згибi його тiла, починається така знайома ще з дитинства витягнена каструлька Малої Ведмедицi...
- Ми з вами щасливцi, Ван, - захоплено промовив Вадим Сокiл. - Заради цього чудового видовища варто було перенести всю нашу важку пiдготовку й витерпiти перевантаження пiд час прискорення руху астроплана! Та невже ж ви не вiдчуваєте поетичностi цiєї незрiвнянної картини?
Ван Лун скоса подивився на свого експансивного друга. Вiн лукаво примружив очi:
- Сперечатися не можу, поезiя - дуже добре, i космiчне небо - також. Але Микола Петрович прийде i спитає: де снiданок? Вам можна займатися поезiєю. Шеф-повар мусить подумати про прозу. А щоб готувати снiданок, потрiбне свiтло. Значить, i вам доведеться зробити певну поетичну паузу...
- Сухар! Безнадiйний сухар!
- Дуже приємно. Проте небо, гадаю, не змiниться, поки ми поснiдаємо, лагiдно втiшив Вадима Ван Лун, вмикаючи свiтло в каютi. - А як дiятиме невагома автоматика?
Вiн уже встиг перейти - чи може правильнiше було б сказати "перепливти" - до протилежної стiни каюти, i цього разу уникнувши будь-яких ускладнень. Вiдiрвавшися вiд видовища космiчного неба, Вадим Сокiл стежив за дiями друга.
Ван Лун повернув рукоятку, влаштовану в стiнi. Вiд стiни вiдокремилася невеличка квадратна панель i плавно опустилася вниз на колiнчастих пiдставках, перетворившись на стiл. В отворi стiни, який вiдкрився за нею, виявилися полицi укладистого буфета, уставленi посудом незвичної форми, консервними бляшанками, дивовижними скляними пляшками, сплюснутими, як фляжки; плескатi боки цих пляшок були гумовими. Ван Лун упевненими рухами знiмав з полиць посуд, що стояв у пружинних затискувачах, i ставив його на столi також у затискувачi, кожен з яких вiдповiдав тiй чи iншiй формi посуду. Розставивши все на столi в iдеальному порядку, Ван Лун задоволено посмiхнувся:
- Зовсiм як в кращому, зразковому ресторанi! Тепер ще серветки. I можна приступати до їжi.
- Без чаю, без гарячого? - розчаровано вiдзначив Сокiл.
- Дуже-дуже шкодую. Зате одержите склянку вина, доброго вина, - втiшив його Ван Лун. - Якщо, звiсно, Микола Петрович дозволить...
- А чому б йому i не дозволити? - пролунав веселий голос Риндiна, який з'явився в дверях каюти. - Навпаки, вiн цiлком пiдтримує вашу iдею, Ван. Сьогоднi - особливий день, велике свято для кожного з нас. Склянка вина сьогоднi - це добре!
- Тiльки дивно якось, що немає стiльцiв. Здається нiби все не так, нарiкав Сокiл, наближаючись до стола.
- Обiйдемося, Вадиме! А потiм, повiрте менi, що повiтря за наших умов краще вiд найвигiднiшого стiльця. Не забудьте лише закрiпитися пружинами бiля стола. Почнемо, друзi!
Риндiн першим "сiв" бiля стола, прийнявши звичайну позу людини, що сидить. Цьому допомогло й те, що вiн защепнув навколо кожної ноги пiд столом пружиннi кiльця, пристосованi пiд квадратною панеллю. Його приклад наслiдували й iншi. Тепер кожен був наче прикрiплений до стола вище колiн, не доводилося побоюватися, що необережний рiзкий рух вiдштовхне людину вiд стола i винесе її на середину каюти.
Навколо стола в повiтрi сидiли три мандрiвники в космосi. Вони посмiхалися, поглядаючи один на одного. Справдi, вигляд людини, яка по сутi нi на чому не сидить, незважаючи на схожу позу, а просто висить у повiтрi, був досить кумедним. Втiм, таке вiдчуття тривало дуже недовго. Вже через хвилину-двi члени експедицiї забули про це. Риндiн все ж таки попередив ще раз:
- Без рiзких рухiв, друзi! Iнакше й пружиннi кiльця не врятують. Пам'ятайте золоте правило: дiя дорiвнюється протидiї. Якщо ви натискуєте на якусь рiч, ви з такою самою силою вiдштовхуєтеся вiд неї.
- Як Вадим вiд стiнки, - пiдморгнув Ван Лун.
Сокiл i собi посмiхнувся, згадавши, як його кидало вiд одної стiни каюти до другої.
- Ну, почнемо ж таки!
Микола Петрович узяв одну з пляшок, вийняв з неї корок i перевернув пляшку шийкою вниз. Як i слiд було чекати, з неї не вилилося анi краплини. Тодi Риндiн пiднiс пляшку до своєї чашки - також незвичайної форми: вона звужувалася вгору. Вiн устромив шийку пляшки у верхню частину чашки i злегка натиснув на гумовi стiнки. З шийки повiльно виповзла велика червона краплина вина. Вона також явно, не бажала вiдокремлюватися вiд пляшки; незважаючи на її досить великий розмiр, ця краплина зразу ж таки ховалася назад , у пляшку, варт було тiльки зменшити тиск на гумовi стiнки.
Читать дальшеИнтервал:
Закладка: