Владимир Владко - Аргонавти Всесвiту (на украинском языке)

Конструктори вигадували хтозна-скiльки обхiдних шляхiв, щоб зменшити запас палива пiд час зльоту. Ще сам великий Цiолковський висував iдею про злiт астроплана не з Землi, а з її штучного супутника - як-от нашi "Диск-1" або "Диск-2". Якщо астроплан злiтав би з такого штучного супутника, йому не треба було б долати опiр повiтря. Та й земне тяжiння значно зменшилось би. Отож, можна було б зменшити i запас палива. А головне - можна було б використати велику власну швидкiсть супутника. Але поки що така iдея лишається також нездiйсненною. Штучнi супутники Землi ще надто маленькi, вони непридатнi для ролi мiжпланетних вокзалiв...

Була й iнша iдея, - створення ракетних поїздiв, складених ракет. У такому поїздi задня ракета служить тiльки для зльоту в земнiй атмосферi. Вона штовхає передню ракету, двигуни якої поки що не працюють, розгонить її. А потiм, коли ця задня ракета витратить запас свого палива, вона вiдпадає вiд передньої ракети i падає назад, на Землю. Тим часом перша летить далi: вона дiстала вже певну швидкiсть, пройшла крiзь щiльнi шари атмосфери - i її ракетним двигунам доводиться розгонитися вже майже в умовах безповiтряного простору. Але й ця iдея виявилася досi практично майже нездiйсненною, хоча в нашому астропланi є дещо вiд неї. Я маю на увазi ракетний вiзок, який винiс наш мiжпланетний корабель у розрiдженi верхнi шари атмосфери пiд час старту з Землi.

Всi отi iдеї не були повним розв'язанням питання. Лишався тiльки один реальний шлях: шукати паливо, в якого швидкiсть витiкання газiв була б значно бiльшою. Над цим конструктори та винахiдники й билися багато рокiв.

- Що ж, вони досягли великих успiхiв, але всього цього було замало для мiжпланетної подорожi, - задумливо похитав головою Микола Петрович. - Для земних перельотiв новi види палива прислужилися добре, а для космiчних вони лишалися все ще слабкими...

Ну, щодо земних перельотiв, то тут все гаразд, це я сама знаю. Тепер ракетоплани i стратоплани лiтають з такою швидкiстю, яка й не снилась у п'ятдесятих роках. Пасажирський ракетоплан за маршрутом Москва-Пекiн, наприклад, покриває весь шлях усього за пiвгодини!

Я сказала про це Миколi Петровичу. Вiн ствердив:

- Так, так, це вiрно. Швидкiсть витiкання газiв у ракетопланi пiдвищилася до 4-5 кiлометрiв на секунду. Це велике досягнення технiки. Але - хiба така швидкiсть може задовольнити конструкторiв мiжпланетного корабля? Звичайно, нi.

I от, коли, здавалось, були вичерпанi вже всi можливостi, коли вченi переконались, що iз звичайного палива не можна вижати бiльшої швидкостi витiкання газiв, - на допомогу прийшла радянська атомна технiка! Два науково-дослiдних iнститути, Ленiнградський i Київський iнститути фiзичної хiмiї, майже водночас розробили новi типи атомного палива. Один з них, атомiт, вивiв конструкторiв з безнадiйного до того часу стану. Мiжпланетна подорож стала реальнiстю!

Нове дивовижне атомне паливо дало можливiсть сконструювати ракетнi двигуни, з яких гази витiкали з швидкiстю 12 кiлометрiв на секунду. Атомiт став чарiвним ключем до дверей в мiжпланетний простiр (це не я вигадала таке красиве порiвняння, так сказав Микола Петрович!).

На нашому астропланi "Венера-1" встановленi саме такi ракетнi двигуни. Що це дало?

Ранiше, при старому ракетному паливi, його вага мусила б перевищувати вагу корабля в 5900 разiв (навiть писати не хочеться такi неймовiрнi цифри!). А при атомiтi - вага палива перевищує вагу самого корабля тiльки в 12 разiв.

Певна рiч, це величезне, вирiшальне досягнення технiки. Втiм, не слiд думати, що конструкторам нашого астроплана було дуже легко. Спiввiдношення 1:12 зовсiм не схоже з колишнiм, цiлком божевiльним 1:5900, але й воно практично досить складне. Микола Петрович пояснив менi так - i я одразу зрозумiла, як важко доводилося конструкторам астроплана.

- Чи тримали ви коли-небудь в руках, Галю, звичайну, найпростiшу залiзну садову поливальницю?

- I навiть воду в нiй носила, поливала грядки на нашому городi дома, здивовано вiдповiла я. - Але при чому тут поливальниця ?

- А от при чому. Звичайнiсiнька поливальниця важить усього лише в сiм разiв менше, нiж вода, яка в неї налита. Поливальниця й вода дають спiввiдношення 1:7. У нас, в нашому кораблi, спiввiдношення мiж вагою складного астроплана з усiма його механiзмами, устаткуванням, пасажирами i вагою запасу палива досягає 1:12. По вiдношенню до ваги взятого палива астроплан мусить бути легшим, нiж поливальниця по вiдношенню до налитої в неї води. Розумiєте ?

- Але як же цього можна було досягти? - ще бiльше вразилась я.

Микола Петрович знизав плечима:

- Конструктори виконали своє завдання, тiльки й всього. Труднощi, бачте, iснують, на мою думку, лише для того, щоб їх перемагати. Цим самим зайнятi, мiж iншим, i ми з вами...

Роздiл десятий,

в якому Галина Рижко продовжує свiй

щоденник i закiнчує розповiдь про

влаштування астроплана "Венера-1"; у

цьому роздiлi також йдеться про те, яким

пiдступним i небезпечним ворогом може

виявитися в мiжпланетному просторi

загадкове космiчне промiння.

...Кiлька днiв я не бралась за щоденник - було дуже багато важливих справ. Зате тепер, коли життя в астропланi увiйшло, як кажуть, до звичної колiї, - хочу швиденько надолужити прогаяне. Тим бiльше, що Микола Петрович, довiдавшись про мiй щоденник (я, звiсно, сказала йому, що пишу), зауважив:

- Дуже добре, Галю. Досi вашi обов'язки на кораблi були дещо не визначеними. Нi, нi, - поспiшив вiн мене заспокоїти, бо я вже вiдкрила рота, щоб заперечити, - я знаю, ви робите чимало корисного i важливого. I їжу готуєте, i господарство ведете, i допомагаєте Ван Луновi стежити за приладами повiтроочищувальної системи, i стали непоганим фотооператором... Але тепер я вважатиму вашим головним обов'язком - вести докладний щоденник. Ви ж розумiєте: потiм, коли ми повернемося, можна буде об'єднати мої службовi записи i ваш щоденник. Хiба це не буде цiкавим? Пишiть, Галю, записуйте все!

Так-от, спочатку про найголовнiше: ми знову летимо вiрним напрямом, правильним курсом. Микола Петрович i професор Ван Лун розрахували i вивiрили все. А земнi пости керування пiдтвердили їх розрахунки. Потiм ракетнi двигуни виправили курс. Тепер все в порядку, метеоритовi не вдалося збити нас з шляху! I у всiх нас дуже добрий настрiй, хоча виявилося, що метеорит зробив нам ще одну значну неприємнiсть, на жаль, непоправну.

Саме в тому мiсцi, де вiн пробив зовнiшню стiнку астроплана, в однiй з шаф зберiгався запасний четвертий скафандр. Метеорит пробив його навскоси, починаючи з прозорого шолома. Скафандр безнадiйно вийшов з ладу - i навiть полагодити його за допомогою запасних частин, якi є в головному складi, теж неможливо. Тепер, коли ми будемо працювати на Венерi, з астроплана не можна буде виходити всiм одразу, бо нас четверо, а скафандрiв лишилося тiльки три... А може статися, що на Венерi i не так вже багато вуглекислоти в атмосферi, як пророкував професор Акiмов?.. Не знаю, побачимо...