Владимир Владко - Аргонавти Всесвiту (на украинском языке)

Минулого разу я не закiнчила розповiдь про астроплан i його двигуни. Доведеться дописати про це, спробую по-коротше.

Я спинилась на спiввiдношеннi ваги астроплана з вагою атомiтного палива - 1:12.

Навiть за умов найбiльшої економiї палива - злiт з рейкової дорiжки за допомогою вiзка з додатковими ракетними двигунами, початок роботи наших власних двигунiв у розрiдженому повiтрi вершини Казбеку, використання швидкостi обертання Землi i багато чого iншого - астроплан довелося завантажити дуже великою кiлькiстю палива. Iнакше не можна було!

При зльотi з Землi корабель важив близько 650 тонн. З них - не слiд лякатись, адже ж я все пояснила ранiше - паливо займає 600 тонн, а з 50 тонн, що залишилися, - близько 40 тонн важить корпус астроплана, двигуни i примiщення для атомi ту. I тiльки 10 тонн є дiйсно корисним вантажем. Ось з чого вiн складається (це все без мене, я в розрахунки не входила. Ну, зараз це не важливо, бо все обiйшлося), - щоб було яснiше, випишу стовпчиком, так буде зрозумiлiше.

1. Три пасажири 210 кiлограмiв.

2. Запас продуктiв (туди i назад для округлення по 200 днiв, а всього на дорогу - 400 днiв; перебування на Венерi - 465 днiв; усього продуктiв на 3 чоловiки по 1 кiлограму на день - 2 тисячi 595 кiлограмiв та ще резервний запас їжi - 405 кiлограмiв) - усього продуктiв 3000 кiлограмiв.

3. Вода 1000 кiлограмiв (от як мало води: проте я ранiше докладно розповiла про роботу конденсаторiв, якi повертають назад воду, видiлену нашими органiзмами у виглядi пари).

4. Рiдкий кисень 500 кiлограмiв (адже й кисень також повертається нам назад з продуктiв дихання, отож нам потрiбний дуже маленький додаток).

Усього: 4710 кiлограмiв.

До цього треба додати ще дуже багато: запас рiдкого повiтря, установки для того, щоб очищувати й переробляти повiтря, прилади опалення, охолодження, конденсатори води, енергетична система в стiнках корабля, одяг, скафандри, посуд, аптечка, рiзнi iнструменти i апарати, радiостанцiя, радiолокатори, кiно- i фотокамери, рiзнi прилади, зброя та припаси до неї, мiкрофiльмова бiблiотечка, поштовi ракети (про них я розповiм згодом) i ще всiляке дрiбне обладнання. Все це важить понад 5 тонн - дуже мало, якщо врахувати скiльки всього необхiдно взяти пасажирам для тривалої мiжпланетної подорожi. Ну, i ще я. В менi ваги тiльки 56 кiлограмiв, зовсiм дрiбниця. Звiсно, продукти доводиться витрачати й на мене... проте це я вже про iнше заговорила.

Отож, 10 тонн корисного вантажу при 40 тоннах ваги самого корабля i 600 тоннах ваги палива - це, кожен погодиться, не дуже вигiдне спiввiдношення. Ми немовби мандруємо на величезнiй цистернi з паливом, у верхню частину якої вбудованi двi порiвняно малесенькi каютки!.. Але й таке спiввiдношення було нездiйсненним для людей, якi жили ще в п'ятдесятих роках нашого сторiччя, коли не був винайдений атомiт.

Так, тепер ще про атомiт i нашi двигуни, щоб покiнчити з усiм цим.

Уся центральна i задня частини астроплана являють собою величезний склад нового атомного палива, атомiту. Це - темно-бура масляниста рiдина, яка не замерзає навiть пiд впливом найнижчих температур. I ще вона майже зовсiм позбавлена в'язкостi: атомiт надтекучий, вiн вiльно просочується крiзь найщiльнiшi фiльтри, якими б дрiбними не були їхнi пори. Це дуже важливо!

Атомiт зберiгається в баках, з яких тонкими трубками надходить пiд тиском до камери згоряння. їх у нас три: одна, центральна, в хвостовiй частинi астроплана, i двi маленькi на кiнцях крил. Центральна камера потужний двигун, який розгонить корабель, а двi маленькi служать для керування, для поворотiв i маневрування в мiжпланетному просторi.

В атмосферi й стратосферi керувати астропланом можна за допомогою стабiлiзаторiв - це такi крильцята на взiрець плавцiв на хвостовiй частинi корабля, вони дiють зовсiм не так, як кермо на водi. Але ними користуватися можна лише там, де є атмосфера, - над Землею чи над Венерою. А в мiжпланетному просторi стабiлiзатори безсилi. Тут кораблем керують за допомогою маленьких ракетних двигунiв.

Припустiмо, нам треба повернути праворуч. Якщо б ми знаходилися в човнi, звичайному рiчковому човнi, то для цього досить було б мiцнiше натиснути на лiве весло - i човен, пiдштовхнутий злiва, поверне направо. Примiрно так i з нашими маленькими ракетними двигунами, вони нiби замiнюють нам весла. Якщо ми хочемо повернути ракетний корабель направо, то приводимо в дiю лiвий двигун. Вiн пiдштовхує лiву частину корабля - i повертає його направо. Дуже просто!

Значно складнiше влаштований самий ракетний двигун. Тут конструктори зiткнулися з дуже високою температурою вибухiв атомiту. Вона досягає 4000 градусiв. Такої температури неспроможнi були витримати жоднi старi вогнетривкi матерiали, вони плавилися - i двигун виходив з ладу. Тому довелось створити нову жаростiйку речовину, особливу пористу керамiку. З неї i зробленi камери згоряння двигунiв.

Атомiт просочується крiзь найдрiбнiшi пори в керамiчних стiнках камери i при цьому додатково охолоджує їх. Всерединi камер вiн вибухає з величезною силою i виштовхує з сопла ракети назовнi продукти вибуху у виглядi слiпучо сяючих газiв iз швидкiстю близько 12 кiлометрiв на секунду. Ось що таке атомiт!

...Я дуже втомилась вiд докладних технiчних описiв! Мабуть, я ще чимало пропустила, i тi, хто читатиме колись мiй щоденник, ще чого доброго скажуть, що їм не все тут зрозумiло. Але я не можу краще розповiсти про астроплан i його обладнання, я й так старалася з усiх сил. Попрошу Миколу Петровича передивитися цi сторiнки, може, я десь наплутала...

А поки що розкажу про iнше. Як я вже писала, астроплан знову лiг на правильний курс. Виявилось, що вiд удару метеорита вiн вiдхилився на кiлька градусiв усередину вiд його напiвелiптичної орбiти. Адже тут не можна говорити - на пiвдень чи на пiвнiч, на схiд чи на захiд. У нас немає сторiн свiту. Весь час величезне слiпуче Сонце заливає нас своїм гарячим промiнням злiва, з одного боку, не змiнюючи свого положення на небозводi, чорному, як вугiлля. Далеко позаду од нас ми бачимо нашу любиму Землю, вона весь час зменшується в розмiрах i тепер уже перетворилась на спокiйну далеку зеленувату планету. Менi дуже хотiлось побачити фази Землi - адже вона також, як i Мiсяць, проходить через рiзнi фази. Але для цього треба було б летiти навколо Землi. А нам вона здається весь час майже повним диском, хоча Микола Петрович i каже, що цей диск мусить потроху ущерблятися, бо ми переганяємо Землю в її русi по орбiтi. Але я цього не помiчала, хоч як приглядалась.

I пiвнiчне, i пiвденне небо, вживаючи земнi вислови, завжди перед нами. Повертаючи дзеркала перископа, ми можемо бачити на небi перше-лiпше сузiр'я в будь-який час: адже нас не вiдгороджує вiд половини неба обрiй Землi. А сузiр'я ми бачимо з такою яснiстю, з якою їх не доводилось бачити жодному астрономовi з Землi. I це зрозумiло: адже нам не заважає земна атмосфера. Тому ми зробили безлiч цiкавих фотознiмкiв зоряного неба. Цим займалась я сама як фотооператор астроплана "Венера-1".