Владимир Владко - Аргонавти Всесвiту (на украинском языке)

- Можна збиратися, Миколо Петровичу? - запитала Галя. Вона вже горiла вiд нетерпiння. Риндiн мимоволi розсмiявся:

- Нi, Галю, на жаль, доведеться трохи зачекати, не поспiшайте. Я бачу, ви ладнi вибiгти просто пiд зливу? Така прогулянка не дасть потрiбних нам наслiдкiв.

- Та ж злива вже вщухла, Миколо Петровичу, - упиралася Галя, якiй таки й справдi дуже хотiлося вийти якнайшвидше.

- Навiть тодi, коли вона зовсiм вщухне, коли зiйде вся цiлком вода з мiжгiр'я, i тодi треба буде спочатку придивитися. Адже ми ще не знаємо й приблизно, яка тривалiсть дня на Венерi. Чи ви бажаєте вирушити в подорож, так би мовити, проти ночi, прямо на побачення з нашим нiчним вiдвiдувачем?

Певна рiч, Микола Петрович мав рацiю. I дощ ще не припинився, i вода ще сходитиме довго, i, можливо, вже наближається вечiр, таємнича нiч Венери з її неприродним для людей Землi фiолетуватим присмерком. Нiч Венери з блукаючими серед примхливих жовтогарячих i червоних рослин дивними i страшними потворними тваринами... брр, i згадувати про них неприємно!

Галя Рижко мовчки зiтхнула. Доводиться чекати!

Роздiл третiй,

який описує подорож Вадима Сокола, Галi

Рижко i Ван Луна по нетрях Венери,

знайомство мандрiвникiв з химерним

рослинним свiтом планети i закiнчується

тривожними сигналами, якi подає академiк

Риндiн, що залишався в астропланi.

- Астроплан застряв кормовою частиною!

- Стабiлiзатори цiлi й непошкодженi!

- У правого сопла пом'ятий край!

- З правого ж таки боку в корпусi кiлька вм'ятин!

Галя Рижко виголошувала цi уривчастi фрази, кожного разу повертаючи перед тим маленький вимикач на грудях скафандра. Цим вона включала переносну радiоустановку, прикрiплену ременями в неї на спинi. Радiохвилi несли її повiдомлення до мiжпланетного корабля, де до них уважно прислухався Микола Петрович. Вiн вiдзначав на схемi астроплана, що лежала перед ним, тi пошкодження, про якi сповiщала йому Галя.

Звичайно, можна було б i не вдаватися до переносної радiоустановки, бо на такiй маленькiй вiдстанi досить було б i постiйного передавача, вмонтованого в скафандрi. Але мандрiвники мали на увазi пiсля огляду астроплана зробити вилазку за мiжгiр'я. А звiдти доповiдати Риндiну можна було вже тiльки за допомогою значно потужнiшої переносної радiоустановки, бо передавач скафандра не перекрив би велику вiдстань.

Огляд астроплана не приносив нiчого втiшного. Мiжпланетний корабель, упавши на поверхню Венери, котився, очевидно, вниз, у мiжгiр'я, - про це свiдчили глибокi вм'ятини в його металiчному корпусi. Добре ще, хоч обiйшлося без пробоїн i серйозних пошкоджень. Але годi було й думати про легке визволення мiжпланетного корабля iз скель, якi оточували його.

Повернення на Землю ставало складною, трудною проблемою. Розв'язати її, мабуть, буде значно важче, нiж навiть вiдшукати на Венерi мету їх прильоту ультразолото.

Троє людей у скафандрах пильно оглядали астроплан i вивчали його стан мiж скелями. Вiрнiше сказати, оглядало двоє, Сокiл i Галя Рижко, бо Ван Лун весь час роздивлявся навколо, промацуючи своїми зiркими примруженими очима мiсцевiсть: адже зараз пiд його охороною перебувало вже двоє товаришiв. Обидва вони, i Галя, i Вадим, були, за вимогою Ван Луна, озброєнi скорострiльними електричними пiстолетами. Але якщо на Галю ще можна було в якiйсь мiрi покластися як на стрiльця, то думка про Вадима примушувала Ван Луна тiльки оглядатися пильнiше.

Ще перед виходом з корабля Ван Лун розповiв товаришам про зустрiч з летючими хижими комахами i павуком. Згадав вiн i про живий потiк з рiзноманiтних комах. Тепер Галя i Вадим мали можливiсть самi переконатися, що поверхня Венери густо заселена комахами найдивовижнiших типiв i видiв. Вони аж кишiли, роїлися буквально всюди.

- А може, в нашому мiжгiр'ї iснують якiсь особливi умови? - висловив догадку Сокiл. - Раптом виявиться, що це - чомусь улюблена ними дiлянка? Адже ж iнакше трудно пояснити таку кiлькiсть комах в одному мiсцi.

Ван Лун знизав плечима i нiчого не вiдповiв. Йому таке припущення здавалося сумнiвним. Втiм, мабуть, усе поступово з'ясується. А поки що треба бути обачливими. В усякому разi, досвiд нiчної пригоди i денних зустрiчей Ван Луна з комахами пiд час першої вилазки з Риндiним не минув дарма. Перед тим як вирушити далi за межi скелястого мiжгiр'я, Галя Рижко за пропозицiєю Ван Луна повернулася до астроплана i взяла з собою також скорострiльну гвинтiвку в додаток до її пiстолета. Попри всю повагу до новiтнiх зразкiв зброї, Ван Лун все ж таки покладався бiльше на випробувану автоматичну тридцятизарядну гвинтiвку тульської роботи.

Обережний Микола Петрович вирiшив був спочатку, що мандрiвники для першого разу мусять обмежитися тiльки оглядом астроплана. Але потiм вiн зважив на прохання Сокола, який палко доводив, що пiсля зливи слiд, не вiдкладаючи, вивчити намиви, створенi водоспадами, i породи схилiв мiжгiр'я, що оголилися пiд потоками води.

- Гаразд, iдiть, - погодився академiк i додав: - Але пам'ятайте, що радiопередавач астроплана пiд час падiння пошкодився, i ми його ще не полагодили. Значить, я буду вас тiльки чути, бо ж Галя бере переносну радiоустановку, а вiдповiдати вам нiчого не зможу. I умовимося так: якщо потрiбне буде ваше термiнове повернення, - я подам вам сигнал двома маленькими вибухами з ракетного двигуна. Сподiваюся, що цього робити не доведеться, але на всяк випадок - пам'ятайте: почувши звуки вибухiв, негайно повертайтеся! А тепер вирушайте. Бажаю успiху!

Тiльки вiдiйшовши од астроплана i скель, серед яких вiн лежав, тiльки ступивши на вогкi ще вiд дощу схили мiжгiр'я, мандрiвники на мить спинилися, враженi дивовижним пейзажем. Спинився навiть Ван Лун, який уже був знайомий з ландшафтом Венери. Нi, пiд час першої його вилазки з Риндiним картина була далеко не такою!

Злива освiжила, оновила рослиннiсть - i вона сяяла тепер соковитими рiзноманiтними барвами. Очi мандрiвникiв, звиклi до сутiнi, що панувала в каютi корабля, до тьмяного сiруватого кольору всього, що було з ними в астропланi, мимоволi жмурилися вiд яскравих тонiв, майже заслiпленi фантастичною квiтчастiстю незайманої дикої природи. Те, що вони бачили зараз, не йшло нi в яке порiвняння з баченим будь-коли ранiше. Венера являла собою велетенську вологу теплицю пiд непроникливим хмарним покровом!

Гiгантськi стрункi дерева, схожi на араукарiї, пiдносили високо вгору широкi крони свого вiття, яке погойдувалося пiд поривами вiтру. Здавалося, було виразно чути, як шелестiло їх крупне лускоподiбне червоне листя, серед якого виднiлися величезнi шишки завбiльшки з двi-три людськi голови. Ось з ближньої араукарiї зiрвалася одна з таких шишок. Важка коричнева куля пролетiла в повiтрi, ламаючи на своєму шляху гiлки, i покотилася униз, до астроплана.

Галя Рижко мимоволi вiдступила на крок i оглянулася: чи не готує ще якесь з дерев отакий несподiваний подарунок, спроможний вбити на мiсцi необережного перехожого?..