Владимир Владко - Аргонавти Всесвiту (на украинском языке)

- Можна зовсiм по-iншому, не висаджуючи скелi! I взагалi, навiть без утруднень стартувати звiдси!

- Новий винахiд, Галиночко? Що ж, послухаємо, - недовiрливо озвався Сокiл.

- I нiякий не винахiд, - палко заперечила ображена його недовiр'ям дiвчина. - Погляньте самi: куди скерований нiс астроплана? I в якому вiн станi?

Два прозорих шоломи повернулися в бiк астроплана. Нижня частина його корми лежала мiж скелями. Весь мiжпланетний корабель перебував у похилому станi, його нiс був пiдведений вгору. Ну, так що ж з того? Що надумала Галя Рижко?

Але дiвчина не чекала вiдповiдi на свої запитання. Вона вже говорила далi - пристрасно й переконливо:

- Хiба це не нагадує вам трамплiн? Ну от, звичайний трамплiн, якi бувають по гiмнастичних залах. Скiльки разiв я стрибала з нього! Та ви просто не хочете помiркувати, слово честi! А це так легко уявити собi. Адже ж астроплан всiм своїм корпусом скерований пiд кутом угору, вздовж мiжгiр'я. I нiчого бiльше не треба. Якщо Микола Петрович дасть iз ракетних двигунiв вибухи потрiбної сили, пiдряд кiлька вибухiв, - тодi наш корабель полетить уперед i вгору. Адже скель прямо перед ним немає, так? А по дотичнiй лiнiї, скерованiй туди, куди дивиться нiс астроплана. вiн вилетить угору, i схили мiжгiр'я йому не завадять. По дотичнiй, все одно немов по естакадi!

Бачачи серйознi погляди товаришiв, бачачи їх роздуми, Галя знiяковiла. її збудження рантом згасло: що, як все, що вона зараз наговорила, - дурницi? А коли це неможливо?..

Ван Лун i Сокiл ще раз подивилися в бiк астроплана, потiм перевели погляди на схили вздовж мiжгiр'я, наче перевiряючи можливий полiт астроплана по дотичнiй.

- Та скажiть уже нарештi, що ви про це думаєте, - вже жалiсно промовила розгублена Галя.

Ван Лун поклав їй руку на плече:

- Думаю, дiвчино, у вас добра голова. Не знаю, як буде з перевантаженням. Втiм, думка вiрна. Визнаю: радiю, що ви опинилися в нашому кораблi.

- Так, Галиночко, це цiкiва думка, - жваво озвався i Вадим Сокiл. Звичайно, потрiбнi будуть ще складнi розрахунки вiдносно перевантаження: адже початковий поштовх мусить бути дуже мiцним. Але в основi iдея вiрна.

От тепер Галя Рижко по-справжньому розгубилася. Вона вiдчула, як рум'янець заливає все її обличчя.

Проте коли хто з товаришiв i помiтив щось, все одно нiчого не сказав з цього приводу.

- Пiшли далi? - коротко запропонував Ван Лун.

- Звичайно, - в один голос вiдгукнулися Сокiл i Галя.

Одне за одним вони вирушили до лiсу мiж вогкими ще вiд учорашньої зливи скелями. Кам'янисте плато майже одразу поступилося мiсцем долинi, вкритiй низькою папороттю. Галя здивовано вiдзначила про себе: як раптово змiнюється характер грунту на Венерi, та й рослиннiсть також! Щойно був сухий кам'янистий грунт, - i ось уже її гумовi чоботи ступають по соковитому оранжевому листi густої папоротi i навiть час вiд часу загрузають у товстому шарi вiдмерлих рослин, який устилав вогкий i м'який грунт.

- Хотiв би показати вам, як рухається рiчка з комах, - промовив засмучено Ван Лун. - Але тепер нiде такого немає.

- Нiчого, Ван, немає живої рiчки, зате комах узагалi досить i тут, вiдiзвався Сокiл.

Мабуть, навiть за умов Венери живий потiк комах, який бачили пiд час першої вилазки Риндiн i Ван Лун, був не частим явищем. Можливо, комахи переселялися перед зливою? Хто знає: нашi мандрiвники лише починали своє ознайомлення з природою невiдомої планети. Проте Сокiл не помилявся: комах було досить усюди - i навiть значно бiльше нiж досить. Вони повзали, бiгали i лiтали цiлими хмарами. I часом їх дзижчання, свистiння, скрекiт i безлiч iнших пронизливих звукiв буквально оглушали i робилися нестерпними.

Попереду, як i ранiше, швидкими i розмiреними кроками iшов Ван Лун. I так само, як i ранiше, вiн тримав напоготовi автоматичну гвинтiвку i уважно оглядався на всi боки. Ван Лун вибирав шлях мiж рiдким чагарником, iнодi вiдламував гiлки i складав їх хрестом. Галя розумiла, що вiн робить це для того, щоб легше було знайти шлях назад. Вона почула голос Ван Луна, який звертався до Сокола:

- Не знаю, чому не зустрiчається нiяких iнших тварин юрського перiоду? Що скажете, друже? Якщо палеонтологи на Землi мали рацiю... не кажучи вже про вас самого, тодi нам давно вже час зустрiти ваших страховищ. Iгуанодонiв i мегалозаврiв, наприклад. Втiм, їх немає. Лише комахи, павуки, клiщi. Не можу зрозумiти чому.

Дивно: в його тонi Галя Рижко не помiчала звичайних iронiчних ноток. Та й Сокiл вiдповiдав йому так само серйозно:

- Рiшуче нiчого не можу сказати, Ван. Я подумав ось про що. Можливо, крупнi тварини на Венерi не люблять денного свiтла, як отi хижi комахи, про яких ви розповiдали, i з'являються тiльки вночi? Проте - навряд чи це так... Як ви гадаєте, Ван?

Вiдповiдi вiн не почув, бо Ван Лун раптом спинився i пiдвiв гвинтiвку. Вiн прислухався,- як i решта.

Десь далеко пролунав низький дивний гул. Вiн нагадував гул лiтака такий самий розмiрений, рiвний, на дуже низьких нотах. Цей гул ставав дедалi гучнiшим,- i потiм так само поступово почав стихати. Ось вiн майже завмер i зник зовсiм. Трудно було позбутися враження, нiби десь поблизу пролетiв великий багатомоторний лiтак. Ван Лун запитально поглянув на супутникiв:

- Що думаєте?

Певна рiч, думати можна було все що завгодно, проте вiдповiдi не мiг дати нiхто. Перший могутнiй звук, який почули мандрiвники на Венерi, лишався для них загадкою, - як i багато дечого iншого.

Ван Лун вiв товаришiв до високої i широкої скелi, яка височiла на пiвдорозi до величезного лiсу. Без особливих утруднень всi вибралися на неї. Нiхто не запитував, навiщо Ван Лун привiв їх сюди: було ясно, що з цiєї скелi вiдкривався найбiльш широкий краєвид.

Так i було насправдi. Але мандрiвникам i звiдси не вдалося побачити нiчого дiйсно нового, якщо не зважати на те, що за оранжевою смугою лiсу, над яким здiймалися де-не-де гордовитi вершини велетнiв араукарiй i бенетитiв, вони помiтили далеку срiблясту стрiчку великої рiки. Вона ясно вирiзнялася серед червоного моря первiсного лiсу, що простягся аж до самого обрiю. Сокiл засмучено зiтхнув:

- Скiльки води! Як хороше, як чудово було б нам знизитися там. Адже ж з водної поверхнi можна стартувати цiлком безпечно.

- I до того ж ця рiчка зовсiм недалеко, - додала Галя. - Усього кiлометрiв п'ять чи десять, правда, Вадиме Сергiйовичу?

- Так, по прямiй - кiлометрiв вiсiм. Проте нам вiд цього не легше, - ще раз зiтхнув Сокiл. - Астроплан туди не перетягнеш!

- А це що таке? - тривожно скинув до плеча гвинтiвку Ван Лун.

Галя одразу зробила те ж саме, намагаючись не видати свого хвилювання.

Понад лiсом, не бiльше як в кiлькох сотнях метрiв вiд них над самими верхiвками дерев летiла якась дивовижна iстота. В неї був довгий тулуб, величезнi крила, якi здавалися прозорими - чи то iстота так хутко махала ними?.. Вона летiла швидко, але нерiвно, немов кидаючись з боку в бiк. I тому її нiяк не можна було добре роздивитися. Так чи iнакше, дивна iстота була, очевидно, зайнята своїми власними справами, мандрiвники не привертали її уваги, вона вiдлiтала далi й далi.