П. Несамбут - Палаюча рука

Всі сумно замислились, крутили головами й дивилися в порожнечу перед собою. Гриць дивився на цих досвідчених людей і бачив, що навіть ветерани такої війни немогли знайти виходу, кількість воїнів була занадто малою. Невимовна лють охопила Гриця, вони тут сидять: дванадцять чоловік в намаганні врятувати хоч трохи людей, і що вони отримують за це? Нічого. Взагалі нічого. Вони були вимушені віддалитися від рідних, або оплакувати їх. Вони вмирали за незнайомих їм людей, аби лише зупинити все це. «Ось вона війна, ось він справжній світ, ти шукав прибульців, ось і маєш». Він згадав, що люди самі купуються на це все, дивлячи на ці об'яви в газетах і реклами в телевізорах. Лють, скажена тваринна лють вже роздирала Грицю груди, вона поривалась виплигнути на зовні, на людей, яких цей Рух Опору рятував, і які знову і знову будуть вмикати телевізори й бачити запрошення полетіти на місяць безкоштовно.

– Так, поки ви думаєте, я поговорю з нашим новим воїном. То ти готовий позбутися рідних? – трішки грубо висловився Будинський, але на його обличчі не було ні каплі грубості. – Це треба зробити негайно, як тільки ти звідси вийдеш. Зрозумів? Можеш заночувати сьогодні в Сергія.

Сергій ствердно кивнув головою.

– Добре. – якось механічно відповів Гриць, не подумавши про наслідки. Про те, що він більше ніколи не побачить своїх рідних, і навряд чи зможе з кимось зблизитися. Він залишиться один до кінця життя. Він обрав свій шлях, вороття немає.

– Отже, в мене є план. – почав Будинський. – Зараз вони, мабуть, переробляють літак для польоту. Тому нам потрібно знайти де вони розташувались і чимось їм завадити.

– Моя машина на ходу, можемо вирушати прямо зараз. – схвильовано запропонував старий чоловік з маленькими очима.

– Ні. Нам усім треба зібрати до ладу зброю та добре відпочити. Збираємось завтра в мене. – владно розпорядився Будиньский. – Звідти й вирушимо до так званого «літака». Почнемо з передмісття Києва. Сергію, покажеш новенькому зброю і проконструктуєш його. Ну, до зустрічі.

Десять обличчь щезло з монітора, й кімната заповнилась хвилинною мовчанкою. Сергій, вийшовши із задуми, глянув на Гриця:

– Ходімо, я тобі покажу чим ми будемо захищатись. Ти будеш здивований. – Сергій ледь усміхнувся й подався з квартири, Гриць знеструмлений рушив за ним. А за хлопцем роєм полетіли його важкі думки й непередбачувані тривоги.

Вчора сидів собі думав, що краще поїсти на вечерю, а сьогодні йому прийдеться посваритись з батьками. Та так, щоб між ними й нічого спільного не лишилось. А завтра ще краще – перший бій. Без підготовки, без плану, просто знайти й знищити, інакше – бувай земля. Грицю зробилось моторошно, його життя, наче пришвидшилося в сотню разів. Гриць так задумався, що не помітив, як опинився в гаражі, заставленому різним приладдям.

– Зараз я тобі дещо, покажу. – якось несподівано пролунав голос Сергія. – Ось цим ми будемо воювати.

Вони обійшли старий фургон, на якому вже не було видно якої він марки, та й, мабуть, він був складений з різних частин, бо мав дуже неприродний вигляд. Сергій відкрив велику шафу з двома дверима й дістав звідти спис і лук, але модернізовані на сучасний лад.

– Ее… – тільки й протягнув Гриць «воювати з інопланетянами цим???», – а чому ми не можемо використовувати сучасну зброю?

– Розумієш, все дуже складно. Новітня зброя на них не діє. Точніше кажучи, вся зброя, що переганяє середньовіччя в розвитку.

Гриць стояв мов укопаний. Що? Вибачте, ЩО?

– А чому так? – тільки витіснив з себе Гриць.

– Я ж кажу все дуже складно. Ми припускаємо, що вони живучи поза бар'єром, якось зупинили час, можливо, ще колись давно. Або вони знають, якийсь тип захисту, який нам не відомо. Коротше, ми воюємо з ними тільки на рівних умовах. Зрозумів?

– Зрозуміло. – тільки Гриць ніяк не второпав чому це їх не можна пристрелити чи рознести на шматки гранатою. Мабуть, вони й справді, добре захищені так чином.

– А, як ми почнемо бій, якщо бар'єр ще досі стоїть? – поцікавився Гриць.

– Ми можемо його відключати. Будинський може зробити один дзвінок і бар'єр спаде. Та він нам не каже нічого, куди дзвонить, і як діє цей бар'єр. Тільки те, що чим менше знає людей про це, тим краще.

– Отже, яка тобі зброя до вподоби? Я б порадив тобі взяти арбалет, що б з нього стріляти не треба сильного вміння. Лук звісно краще, але там треба дуже багато тренувань. Будеш стояти на відстані, ми вже добре пристосовані для ближнього бою, а от тобі краще туди не лізти.

Не те, що б Грицю сподобався огляд всієї зброї, що була в Сергія, але такий арсенал здивує кожного. В нього було все: лук, арбалет, праща, меч, стилет, спис, щит, військова сокира, великий дворучний молот та всяке інше. Також Сергій показав спеціальні костюми для подібних вилазок. Костюми були з не зрозумілих Грицю пластин наліплених на легесенький та дуже еластичний костюм.

– Це наші обладунки. – з гордістю сказав Сергій. – Поверху пластини з бронежилетів, надзвичайно легкі, щоб можна було легше рухатися. І еластичний костюм зі спеціального волокна. Доволі хороший захист, але точні вдари списів все одно будуть пробивати. Ми спеціально полегшуємо захист, тому що один розумник колись нап'яв на себе хтозна скільки броні, а потім навіть бігти не міг. От він прив'язав собі до рук здоровенну булаву й пішов в самий центр бою. Його не могли нічим пробити, але ці ящірки доволі розумні, вони просто зв’язали його. Він упав на землю й більше користі з нього не було. Тому ці легкі комплекти те, що треба. Приміряй.

Гриць почав приміряти один з комплект. Йому знову майнуло в голові, як швидко все виходить, вчора він і гадки не мав, що буде приміряти броню для завтрашнього бою. Все виглядало якось дуже дивно. На дворі двадцять перше століття, а воювати будуть як у середньовіччі. Хоча в цьому є якась романтика, зауважив Гриць. Тільки Сергій закрив Грицю легенький шолом, як страшний давній сон залив хлопця холодною водою.

Він згадав той сон, де він був замкнутий в темряві. Тільки тепер в'їдливий сон показав Грицю дещо іншу сторону цього випадку. Це була не вигадка. Мати Гриця тримала його, дуже маленького, на тремтячих руках. Голос її тихо зірвався:

– Не забирайте її, будь-ласка, прошу вас, це якась помилка…

– Ні, діагноз все підтвердив, вона небезпечна та заразна. – гостро відповів чоловік у білій формі, мабуть, лікар.

Поруч стояли два дужі санітари, які тримали дівчинку, на вигляд, років семи. Батько Гриця сидів на дивані ні живий, ні мертвий, увесь блідий. Він уже, мабуть, втратив дар мови.

– Виносьте хлопці. – скомандував лікар.

Санітари винесли крутливу дівчинку і вкинули її в швидку, а там упакували її великий ящик, чи контейнер. І Гриць знову відчув те гидке відчуття безвиході й холоду. Емоційним чином він відчув, що бачила його сестра, мабуть, вони були дуже близькі.