Право - КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

Замах на вбивство двох або більше осіб, який не призвів до смертельних наслідків, кваліфікується за ст. 15 і п. 1 ч. 2 ст. 115 КК.

Судова практика виходить з того, що вбивство двох осіб не може кваліфікуватися як вчинене за обтяжуючих обставин, якщо одне з них вчинене в стані сильного душевного хвилювання, викликаного протизаконним насильством, систематичним знущанням або тяжкою образою з боку потерпілого, при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця.

33. Під убивством малолітньої дитини, відповідальність за яке передбачене п. 2 ч. 2 ст. 115 КК, розуміється умисне позбавлення життя особи, якій не виповнилося 14 років. Ця кваліфікуюча ознака є наявною тоді, коли винний достовірно знав, що потерпілий є малолітнім, або припускав це, або за обставинами справи повинен був і міг це усвідомлювати (п. 6 постанови ПВСУ «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я особи»).

Якщо ж внаслідок сумлінної помилки він не усвідомлював, що потерпілому не виповнилося 14 років і не міг це усвідомлювати, кваліфікація за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК виключається.

34. Вбивство жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності (п. 2 ч. 2 ст. 115 КК), припускає, що винний завідомо знав про такий стан потерпілої. Особа, яка не знала про вагітність потерпілої, не може нести відповідальність за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК. Застосування п. 2 ч. 2 ст. 115 КК не залежить від тривалості вагітності та життєздатності плода. Мотиви такого виду вбивства можуть бути різними.

Якщо особа, яка вчиняє вбивство, помилково вважала, що вбиває малолітнього чи жінку, яка перебуває у стані вагітності, вчинене, відповідно до ст. 15 КК, кваліфікується за ч. 2 ст. 15 і п. 2 ч. 2 ст. 115 КК.

35. Відповідальність за умисне вбивство заручника (п. З ч. 2 ст. 115 КК) настає за умови, що потерпілий був заручником (тобто особою, яка була захоплена чи трималася з метою спонукання її родичів, державної або іншої установи, підприємства чи організації, фізичної або службової особи до вчинення чи утримання від вчинення будь-якої дії як умови звільнення) і винна особа це усвідомлювала.

Дії кваліфікуються як умисне вбивство заручника незалежно від того, чи була винна особа причетною до вчинення злочину, передбаченого ст. 147 КК. Разом з тим мотив такого вбивства повинен мати зв’язок із даним злочином (це можуть бути бажання спонукати зазначених у ст. 147 КК осіб, установу, підприємство, організацію до вчинення чи утримання від вчинення певних дій, помста за невиконання висунутих вимог, прагнення приховати захоплення чи тримання заручника або інший злочин, вчинений під час їх здійснення, тощо).

Дії особи, яка вчинила злочин, передбачений ст. 147 КК, і умисно вбила заручника, мають кваліфікуватися за ч. 2 цієї статті за ознакою спричинення тяжких наслідків і п. З ч. 2 ст. 115 КК (п. 7 постанови ПВСУ «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я особи», а також коментар до ст. 147 КК).

36. У пункті 4 ч. 2 ст. 115 КК передбачається відповідальність за вбивство, вчинене з особливою жорстокістю. Для притягнення до відповідальності необхідно встановити наявність не просто жорстокості, яка фактично має місце при кожному умисному вбивстві, а особливої жорстокості.

Про особливу жорстокість може свідчити сам спосіб вчинення вбивства. Вчиненим з особливою жорстокістю є вбивство, здійснене способом, особливо болісним для вбитого.

Так, В. з помсти вирішив вбити Ф. шляхом спалення тимчасової споруди, де спала потерпіла. Він попередньо обрізав електропроводку, підставив під двері дошку як підпору, що перешкоджає відчинити двері зсередини, і, знаючи про те, що Ф. звичайно спить, розташовуючись головою до вікна, розбив ломом віконне скло, вилив через нього з трилітрової банки бензин та підпалив його. Коли приміщення зайнялося полум’ям, В. втік з місця події. Тільки випадок урятував потерпілу, яка одержала тяжкі опіки. Дії В. було кваліфіковано як замах на вбивство з особливою жорстокістю (Судебная практика… — С. 37).

До випадків вбивства з особливою жорстокістю практика відносить також застосування для позбавлення життя потерпілого електроструму, оскільки такі дії поєднані зі спричиненням особливих страждань.

Вирішивши вбити дружину, А. спеціально виготовив електропровід зі штепсельними вилками на двох кінцях. Скористувавшись тим, що дружина спала в ліжку, А. увімкнув провід в електромережу, а іншим кінцем, де була вилка, почав доторкатися до обличчя, шиї, рук та інших частин тіла потерпілої. Рятуючись, потерпіла почала кричати і сусіди, що збіглися па її крики, не дали змоги А. довести злочин до кінця (Судебная практика… — С. 45).

Судова практика розцінює як особливу жорстокість і застосування тортур та мордувань для позбавлення потерпілого життя.

Так, Верховний Суд України визнав правильною кваліфікацію умисного вбивства як вчиненого з особливою жорстокістю, оскільки під час позбавлення потерпілого життя йому було завдано протягом тривалого часу (більше години) чисельних ударів руками і ногами в життєво важливі частини тіла і голову, внаслідок чого потерпілий зазнав особливих страждань (Рад. право. - 1973. - № 1. - С. 108).

Застосування для вбивства отруйних речовин, які спричиняють потерпілому передсмертні страждання, також слід кваліфікувати як умисне вбивство з особливою жорстокістю.

Узагальнюючи ці положення, Пленум Верховного Суду України в постанові «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я особи» вказав, що умисне вбивство визнається вчиненим з особливою жорстокістю, якщо винний, позбавляючи потерпілого життя, усвідомлював, що завдає йому особливих фізичних страждань (шляхом заподіяння великої кількості тілесних ушкоджень, тортур, мордування, мучення, в тому числі з використанням вогню, струму, кислоти, лугу, радіоактивних речовин, отрути, яка завдає нестерпного болю, тощо) психічних чи моральних (шляхом зганьблення честі, приниження гідності, заподіяння тяжких душевних переживань, глумління тощо) страждань, а також якщо воно було поєднане із глумлінням над трупом або вчинювалося в присутності близьких потерпілому осіб і винний усвідомлював, що такими діями завдає останнім особливих психічних чи моральних страждань (абз. 1 п. 8 Постанови).

У всіх випадках особлива жорстокість дій, які здійснює винний, має охоплюватися його умислом. У судовій практиці неодноразово зазначалося, що кількість поранень при вбивстві або замаху на нього саме по собі не є обставиною, яку в усіх випадках слід розглядати як свідчення вчинення вбивства з особливою жорстокістю. Завдання численних поранень при вбивстві відноситься до ознак особливої жорстокості лише у випадках, коли встановлено, що таким шляхом винний умисно завдав потерпілому особливих страждань.