Право - КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

бойові припаси (статті 257, 258, 260, 261, 262, 263, 264 КК);

вибухові речовини (статті 257, 258, 259, 260, 262, 263, 267, 269 КК);

вибухові пристрої (статті 257, 258, 259, 260, 262 КК);

радіоактивні матеріали (статті 257, 259, 260, 261, 262, 265, 266, 267 КК);

легкозаймисті речовини (ч. 2 ст. 267, ст. 269 КК);

їдкі речовини (ч. 2 ст. 267 КК);

небезпечні відходи (ч. 2 ст. 268 КК).

9. Природа зброї та предметів, що становлять підвищену небезпеку для оточення, полягає в тому, що вони є джерелами підвищеної небезпеки для життя і здоров’я людей, майна та довкілля. Ця внутрішня, притаманна їм здатність знищення, пошкодження навколишнього середовища, тобто володіння уражаючим ефектом, є їх об’єктивною і основною ознакою. Тому предмети злочинів проти громадської безпеки мають бути придатними для спричинення руйнувань, пошкодження, знищення оточення, мати властивості ураження людини, спричинення їй смерті чи тілесних ушкоджень, значної майнової шкоди. Якщо ознаки придатності ці предмети не мають, поводження з ними не може спричинити шкоду громадській безпеці.

10. Зброя та предмети, що становлять підвищену небезпеку для оточення, призначені або можуть бути використані як засіб ураження живої цілі, знищення чи пошкодження оточуючого середовища. В них міститься можливість їх використання як засобів вчинення злочинів, безпосереднього спричинення шкоди.

11. У випадках, коли для вирішення питання про те, чи є відповідні предмети зброєю, радіоактивними, хімічними, біологічними, вибухонебезпечними матеріалами, речовинами, предметами, бойовими припасами, вибуховими пристроями, вибуховими, їдкими або легкозаймистими речовинами, а також для з’ясування їх придатності до використання за цільовим призначенням, потрібні спеціальні знання, слід призначити експертизу. Для з’ясування лише придатності предмета до використання за цільовим призначенням достатньо участі спеціаліста.

12. Щоб запобігти небезпеці спричинення шкоди життю і здоров’ю людей та іншим цінностям суспільства, попередити нещасні випадки і злочини з використанням зброї та предметів, що становлять підвищену небезпеку для оточення, і використовувати їх лише в суспільне корисних цілях, існує ціла система норм (правил) поводження з ними — порядок їх виготовлення, придбання, ремонту, зберігання, носіння, користування, обліку, перевезення, пересилання тощо. Ці правила можуть бути як загальноприйнятими, так і встановленими державою.

Їх змістом є вимоги, яким повинна відповідати поведінка людей з точки зору захисту, гарантування збереження життя і здоров’я людей, власності та інших цінностей від небезпеки зазначених предметів, тобто з точки зору громадської безпеки. Тому ці правила називаються правилами безпеки. Поводження зі зброєю та предметами, що становлять підвищену небезпеку для оточення, в точній відповідності до даних правил, відбиваючись у конкретній поведінці людей — учасників суспільних відносин, не створює небезпеки заподіяння шкоди, попереджує таку небезпеку, забезпечує безпеку не тільки від необережних злочинів і нещасних випадків, а й від умисних посягань із застосуванням цих предметів.

13. Об’єктивна сторона злочинів проти громадської безпеки полягає у суспільне небезпечному, протиправному діянні (дії або бездіяльності), що порушує захищеність (гарантованість) життя і здоров’я людей та інших важливих цінностей суспільства, створює загальну (спільну) небезпеку настання тяжких наслідків або заподіює таку шкоду.

14. Як правило, злочини проти громадської безпеки зараховуються до злочинів з формальним складом і можуть бути вчинені лише шляхом дії. Лише деякі злочини проти громадської безпеки мають матеріальні склади (статті 264, 267 і 270 КК) і можуть бути вчинені як шляхом дії, так і бездіяльності. Ці злочини передбачають два види наслідків: а) створення небезпеки настання тяжких наслідків (ч. 1 ст. 267 КК); б) фактичне заподіяння істотної шкоди (тяжких наслідків) (ст. 264 КК) чи шкоди здоров’ю людей або майнової шкоди у великому розмірі (ч. 1 ст. 270 КК). Небезпека настання тяжких наслідків — це реальна та максимальна вірогідність заподіяння загибелі людей або інших подібних наслідків. Вона дорівнює неминучості або наближається до неї і, призвела б до настання тяжких наслідків, якби її не було зупинено, усунено чи спрямовано (відвернено) іншим шляхом тощо.

15. Матеріальні склади мають і деякі злочини проти громадської безпеки з кваліфікуючими та особливо кваліфікуючими ознаками (частини 2 та З ст. 258, ч. 2 ст. 259, ч. 5 ст. 260, ч. 2 ст. 265, ч. 2 ст. 267, ч. 2 ст. 269, ч. 2 ст. 270 КК) Як правило, такими наслідками є загибель людей або інші тяжкі наслідки.

16. Під загибеллю людей розуміється настання смерті хоча б однієї особи. Інші тяжкі наслідки — це заподіяння тяжких тілесних ушкоджень хоча б одній особі, середньої тяжкості — двом чи більше особам, майнової шкоди в особливо великому розмірі будь-якій юридичній чи фізичній особі тощо.

17. Там, де закон передбачає матеріальні склади, у тому числі наслідок у виді створення небезпеки для життя чи здоров’я або настання інших тяжких наслідків, обов’язковою ознакою об’єктивної сторони є причинний зв’язок.

18. Заподіяння шкоди життю і здоров’ю або майнової шкоди може бути і способом вчинення злочинів проти громадської безпеки (наприклад, ч. 1 ст. 258, ст. 261, 262, 265 КК). При цьому залежно від тяжкості зазначеної шкоди вона або охоплюється статтями КК про відповідальність за злочини проти громадської безпеки, або вимагає кваліфікації за сукупністю відповідних злочинів. Але у всіх випадках тут завжди повинна бути порушена громадська безпека і створена небезпека настання тяжких наслідків.

19. Суб’єктивна сторона злочинів проти громадської безпеки з формальним складом — прямий умисел, а злочинів з матеріальним складом — необережність. В останніх злочинах можлива змішана форма вини, що передбачає умисел до діяння (наприклад, порушення певних правил безпеки) і необережність до наслідків (наприклад, до загибелі людей).

20. Мотив і мета більшості злочинів проти громадської безпеки не є їх обов’язковими ознаками і можуть бути різними.

21. Суб’єктом злочинів проти громадської безпеки є, як правило, будь-яка особа, яка досягла 16-ти, а деяких злочини — 14-ти років.

22. У чотирьох статтях розділу IX Особливої частини КК сформульовані заохочувальні норми, які передбачають обов’язкове і безумовне звільнення особи від кримінальної відповідальності за деякі злочини проти громадської безпеки за наявності певних передумов і підстав, — добровільна заява про створення злочинної організації або участь у ній та активне сприяння її розкриттю (ч. 2 ст. 255 КК), добровільне повідомлення про вчинення злочину, передбаченого ч. 4 ст. 258 КК, і сприяння припиненню існування або діяльності терористичної групи чи організації або розкриттю злочинів, вчинених у зв’язку із створенням або діяльністю такої групи чи організації (ч. 5 ст. 258 КК), добровільний вихід з воєнізованого або збройного формування і повідомлення про його існування органи державної влади чи місцевого самоврядування (ч. 6 ст. 260 КК) і, нарешті, добровільна здача органам влади зброї, бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв (ч. З ст, 263 КК). Добровільність заяви, повідомлення, виходу зі злочинної організації або добровільної здачі озброєння означає вчинення цих дій з різних мотивів, але з власної волі і за усвідомлення фактичної можливості подальшого безкарного продовження вчинення відповідного злочину.