Право - КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

2. Склад злочину, передбаченого ст. 394 КК, є формальним, і його об’єктивна сторона полягає у втечі із спеціалізованого лікувального закладу (далі — СЛЗ) або по дорозі до нього, яка являє собою самовільне залишення СЛЗ, вчинене особою, якій вироком, постановою або ухвалою суду призначені примусові заходи медичного характеру або примусове лікування (про поняття та ознаки втечі див. коментар до ст. 393 КК).

3. Місцем вчинення злочину є: а) спеціалізовані лікувальні та лікувально-виховні заклади органів охорони здоров’я для лікування від наркоманії (див. ст. 16 Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними» від 15 лютого 1995 р.); б) лікувально-трудові профілакторії для лікування від алкоголізму (див. «Інструкцію про роботу лікувально-трудових профілакторіїв Державного департаменту України з питань виконання покарань» від 17 квітня 1999 р); в) спеціальні лікувальні заклади (установи), які здійснюють застосування примусових заходів медичного характеру (ч. 2 ст. 19, ч. 2 ст. 20, статті 93, 94 КК).

Відповідальність за ст. 394 КК настає й у тому випадку, коли втеча вчиняється по дорозі до спеціалізованого лікувального закладу — під час до-ставлення особи до цього закладу.

4. Відповідальність за ст. 394 КК можлива лише за умови, якщо лікування у СЛЗ здійснюється у примусовому порядку, яке може бути призначене вироком суду на підставі ст. 96 КК (п. 12 ч. 1 ст. 324 КПК), а також постановою судді чи ухвалою суду відповідно до ст. 96 КК (статті 408, 4111, 416, 421 КПК) або при застосуванні ст. 16 Закону від 15 лютого 1995 р.

Якщо примусове лікування здійснюється за місцем відбування покарання у виді позбавлення волі (ч. 2 ст. 96 КК), то втеча з такого лікувального закладу кваліфікується не за ст. 394, а за ст. 393 КК.

5. Суб’єктивна сторона злочину виражається у прямому умислі.

6. Суб’єкт злочину — спеціальний: осудна або обмежено осудна особа, щодо якої застосовуються примусові заходи медичного характеру або примусове лікування в СЛЗ за постановою, ухвалою чи вироком суду.

Стаття 395. Порушення правил адміністративного нагляду

Самовільне залишення особою місця проживання з метою ухилення від адміністративного нагляду, а також неприбуття без поважних причин у визначений строк до обраного місця проживання особи, щодо якої встановлено адміністративний нагляд у разі звільнення з місць позбавлення волі, —

караються арештом на строк до шести місяців.

1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що він перешкоджає здійсненню правосуддя та порушує нормальну діяльність органів, які забезпечують запобігання, своєчасне виявлення та розкриття злочинів.

2. Адміністративний нагляд — це Система тимчасових примусових, профілактичних заходів спостереження та контролю, що встановлюються:

а) постановою суду; б) щодо окремих осіб, звільнених з місць позбавлення волі; в) з метою запобігання вчиненню злочинів та здійснення виховного впливу (див. Закон України «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі» від 1 грудня 1994 р. (ВВР. — 1994. — № 52. - Ст. 455).

3. Склад злочину, передбаченого ст. 395 КК, є формальним і з об’єктивної сторони може бути вчинений як шляхом дії, так і бездіяльності, які виражаються в одній із двох форм поведінки особи: а) самовільному залишенні місця проживання (дія); б) неприбутті без поважних причин у визначений строк до обраного місця проживання (бездіяльність) після звільнення з місць позбавлення волі. Злочин визнається закінченим з моменту вчинення одного із зазначених діянь. Порушення інших правил адміністративного нагляду (обов’язків та обмежень, установлених для піднаглядних у статтях 9 та 10 Закону від 1 грудня 1994 р.), тягне за собою лише адміністративну відповідальність за ст. 187 КпАП.

4. Під самовільним залишенням місця проживання слід розуміти активні дії піднаглядного, що виразилися у зміні ним без поважних причин та без повідомлення органу, який здійснює нагляд, місця проживання як у межах того самого населеного пункту, так і виїзд без дозволу органу, який здійснює нагляд, в інший населений пункт (пункти «в» статей 9, 10 Закону від 1 грудня 1994 р.).

5. Неприбуття без поважних причин у визначений строк до обраного місця проживання полягає в бездіяльності і являє собою невиконання обов’язку прибути після звільнення з місць позбавлення волі до обраного місця проживання в строк, визначений постановою про встановлення адміністративного нагляду, за відсутністю у піднаглядного поважних причин невиконання цього обв’язку (див, п. «а» ст. 9 Закону від 1 грудня 1994 р.). Неприбуття до місця проживання означає, що піднаглядний або взагалі не з’являється в тім місці, яке обране ним для проживання, або прибуває туди пізніше строку, встановленого у постанові про адміністративний нагляд.

6. Обставиною, що виключає відповідальність за ст. 394 КК, є наявність у піднаглядного поважних причин самовільного залишення ним місця проживання чи неприбуття до нього у встановлений строк. До таких причин насамперед належать обставини, зазначені у статтях 39—41 КК.

Якщо адміністративний нагляд установлений за відсутністю для цього законних підстав (статті 3 та 4 Закону), то відповідальність за його порушення за ст. 395 КК виключається.

7. Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони злочину є час його вчинення — протягом строку дії адміністративного нагляду, тривалість якого встановлюється судом на підставі ст. 6 Закону від 1 грудня 1994 р.

8. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом та спеціальною метою — ухилитися від адміністративного нагляду.

9. Суб’єкт злочину — спеціальний: особа, щодо якої судом встановлений адміністративний нагляд на законних підставах і у передбаченому законом порядку.

Стаття 396. Приховування злочину

1. Заздалегідь не обіцяне приховування тяжкого чи особливо тяжкого злочину —

карається арештом на строк до трьох місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

2. Не підлягають кримінальній відповідальності за заздалегідь не обіцяне приховування злочину члени сім’ї чи близькі родичі особи, яка вчинила злочин, коло яких визначається законом.

1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що він порушує нормальну діяльність органів дізнання, досудового слідства та суду, перешкоджає своєчасному виявленню, розкриттю та припиненню злочинів, викриттю винних у ньому осіб і притягненню їх до кримінальної відповідальності.

2. Склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 396 КК, є формальним, і з об’єктивної сторони приховування злочину полягає в заздалегідь не обіцяному переховуванні злочину, яке може бути вчинене тільки шляхом активної поведінки — дії.