Право - КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

Форми (способи) вчинення цього злочину наведені в ч. 6 ст. 27 КК, відповідно до якої він може бути вчинений шляхом приховування: а) злочинця, б) знарядь та засобів вчинення злочину, в) слідів злочину чи г) предметів, здобутих злочинним шляхом (див. коментар до ч. 6 ст. 27 КК). Конкретні способи здійснення приховування можуть бути різними (надання злочинцю притулку чи документів, зміна його зовнішності, знищення різних слідів злочину, укриття предметів, здобутих злочинним шляхом, тощо). З моменту вчинення одного із зазначених діянь злочин визнається закінченим і набуває триваючого характеру.

3. Закон (частини 5 та 6 ст. 27 КК) поділяє приховування на заздалегідь обіцяне та заздалегідь не обіцяне. У першому випадку, коли приховування злочину було обіцяне до початку його вчинення, у процесі його здійснення, але до моменту його закінчення, приховування визнається співучастю (ч. 5 ст. 27 КК) у виді пособництва (див. коментар до ч. 5 ст. 27 КК). У другому, — коли приховування злочину не було обіцяне заздалегідь і здійснювалося вже після його закінчення, приховування являє собою причетну до злочину діяльність (ч. 6 ст. 27 КК) й тягне за собою відповідальність за ч. 1 ст. 396 КК. При цьому слід враховувати, що співучастю в злочині може бути визнане і таке його приховування, яке хоч і не було обіцяне заздалегідь, однак через інші причини (наприклад, систематичного вчинення приховування злочинів, вчинюваних тими самими особами) давало підставу виконавцю злочину чи іншим його співучасникам розраховувати на подібне сприяння без попередньої домовленості.

4. Відповідно до ч. 1 ст. 396 КК кримінальне караним є приховування лише тяжкого (ч. 4 ст. 12 КК) чи особливо тяжкого (ч. 5 ст. 12 КК) злочину. Однак, якщо приховування містить ознаки самостійного складу злочину, то незалежно від його тяжкості дії винного слід кваліфікувати за відповідними статтями Особливої частини КК (наприклад, п. 9 ч. 2 ст. 115, статті 198, 205, 209, 221, 256 КК та ін.). Якщо винний приховує такі знаряддя чи засоби вчинення злочину або предмети, здобуті злочинним шляхом, збереження яких містить ознаки самостійного складу злочину, його дії слід кваліфікувати не тільки за ч. 1 ст. 396, а й за відповідними статтями Особливої частини КК (наприклад, статті 263, 265, 307, 309, 311, 321 КК та ін.).

5. Зі змісту закону випливає, що приховування злочину може бути вчинене лише шляхом тих фізичних дій, що зазначені в ч. 6 ст. 27 КК, тому так зване «інтелектуальне приховування», коли особа з цією метою направляє завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину або дає завідомо неправдиві показання, не містить ознак злочину, передбаченого ч. 1 ст. 396 КК, і їх слід кваліфікувати лише за статтями 383 або 384 КК.

6. Із суб’єктивної сторони злочин може бути вчинений тільки з прямим умислом. При цьому винний має усвідомлювати, що приховує саме злочин. Щодо тяжкості цього злочину, то для притягнення до відповідальності за ч. 1 ст. 396 КК досить усвідомлення особою лише тих фактичних ознак діяння, що ним приховується, які свідчать про його приналежність до тяжкого чи особливо тяжкого злочину і саме так оцінюються за законом.

7. Суб’єктом злочину може бути будь-яка особа, що досягла 16-річного віку. Якщо приховування злочину вчиняє службова особа шляхом використання свого службового становища чи перевищення службових повноважень, її дії слід кваліфікувати за статтями 364 або 365 КК незалежно від тяжкості злочину, що нею приховується. Якщо злочин, що приховується, є тяжким чи особливо тяжким, дії службової особи слід додатково кваліфікувати і за ч. 1 ст. 396 КК.

8. У частині 2 ст. 396 КК закріплене положення, згідно з яким виключається кримінальна відповідальність за приховування злочину, який вчинили члени сім’ї чи близькі родичі винного. Коло цих осіб визначено у ст. З СК та п. 11 ст. 32 КПК.

Стаття 397. Втручання в діяльність захисника чи представника особи

1. Вчинення в будь-якій формі перешкод до здійснення правомірної діяльності захисника чи представника особи по наданню правової допомоги або порушення встановлених законом гарантій їх діяльності та професійної таємниці —

карається штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені службовою особою з використанням свого службового становища, —

караються штрафом від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що він порушує нормальну діяльність осіб, які беруть участь у здійсненні правосуддя в цивільному, адміністративному та кримінальному процесі й надають необхідну правову допомогу юридичним та фізичним особам у представленні їхніх законних інтересів, захисту прав та свобод при провадженні дізнання, досудового слідства й у суді.

2. Потерпілими від злочину є: а) захисник у кримінальному (ст. 44 КПК) та адміністративному (ст. 271 КпАП) процесі; б) представник (законний представник) потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, цивільного позивача та відповідача, а також юридичної особи у цивільному (статті ПО-112 ЦПК), кримінальному (п. 10 ст. 32, ст. 52, п. З ч. 1 ст. 253, статті 441-443 КПК) чи адміністративному (ст. 270 КпАП) процесі.

3. Склад злочину, передбачений ст. 397 КК, є формальним і з об’єктивної сторони вчиняється шляхом дії, яка є втручанням у будь-якій формі в правомірну (законну) діяльність захисника чи представника особи і полягає: а) у створенні перешкод для здійснення правомірної діяльності захисника або представника особи; б) у порушенні встановлених законом гарантій їх діяльності та професійної таємниці.

Втручання є впливом на свідомість та волю захисника або представника особи, для здійснення якого винний може використовувати різні способи (форми) як активної (дія), так і пасивної (бездіяльність) поведінки. Злочин визнається закінченим з моменту вчинення самого діяння, спрямованого на створення перешкод для здійснення законної діяльності зазначених осіб з надання правової допомоги чи на порушення гарантій такої їх діяльності та професійної таємниці.

4. Вчинення в будь-якій формі перешкод означає створення перешкод для здійснення правомірної діяльності захисника чи представника особи з надання правової допомоги шляхом застосування психічного або фізичного впливу (погрози, залякування, підкуп, відмова в наданні необхідних матеріалів, документів або іншої інформації, незаконне позбавлення права захищати чи представляти інтереси клієнта в процесі тощо). На кваліфікацію злочину не впливає, на якій стадії процесу створюються перешкоди для законної діяльності захисника чи представника особи і при розгляді якої категорії справ здійснюється втручання. Форми (усна, письмова) та способи такого втручання можуть бути різними: прохання, умовляння, рекомендації, вказівки, вимоги, розпорядження, обіцянки різних вигод тощо.