Право - КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

8. Суб’єктом злочину за ч. 1 ст. 398 КК, а також умисного заподіяння легких тілесних ушкоджень (ч. 2 ст. 398 КК) може бути особа, яка досягла 16-річного віку, а при заподіянні середньої тяжкості (ч. 2 ст. 398 КК) або тяжких (ч. З ст. 398 КК) тілесних ушкоджень — особа, яка досягла 14-річно-го віку. Якщо застосування психічного чи фізичного насильства мало місце при перевищенні службовою особою своїх службових повноважень, дії винного слід кваліфікувати і за частинами 2 або 3 ст. 365 КК.

Стаття 399. Умисне знищення або пошкодження майна захисника чи представника особи

1. Умисне знищення або пошкодження майна, що належить захиснику чи представнику особи або їх близьким родичам, у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги, —

караються штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

2. Ті самі дії, вчинені шляхом підпалу, вибуху або іншим загальноне-безпечним способом, або якщо вони заподіяли шкоду в особливо великих розмірах, —

караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.

3. Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, що спричинили загибель людей, завдання їм тяжких тілесних ушкоджень чи настання інших тяжких наслідків, —

караються позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років.

1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що він не тільки порушує нормальну діяльність з надання правової допомоги громадянам та організаціям у представленні їх законних інтересів, захисту прав та свобод під час провадження дізнання, досудового слідства й у суді, а й посягає на право власності учасників цивільного, кримінального чи адміністративного процесу.

2. Потерпілими від злочину є: а) захисник у кримінальному та адміністративному процесі; б) представник особи в цивільному, кримінальному та адміністративному процесі; в) їх близькі родичі (див. коментар до статей 377 та 397 КК).

3. Склад злочину, передбаченого ст. 399 КК, є матеріальним, і його об’єктивна сторона за ч. 1 ст. 399 КК полягає в знищенні або пошкодженні майна (див. коментар до ст. 194 КК), що вчиняється у зв’язку із законною діяльністю потерпілого з надання правової допомоги в цивільному, кримінальному чи адміністративному процесі (див. коментар до статей 377 та 398 КК).

4. Якщо знищення (пошкодження) майна не було пов’язане з діяльністю потерпілого з надання правової допомоги, то дії винного залежно від конкретних обставин справи можуть бути кваліфіковані або за ст. 194 КК, або за ст. 352 КК. Якщо знищення (пошкодження) майна було способом (формою) втручання в діяльність захисника чи представника особи з надання правової допомоги, дії винного повністю охоплюються ознаками ст. 399 КК і додаткової кваліфікації за ст. 397 КК не потребують (див. коментар до ст. 397 КК).

5. За частиною 2 ст. 399 КК відповідальність настає за ті самі дії, якщо вони, по-перше, вчинені певним способом: а) підпал; б) вибух; в) інший за-гальнонебезпечний спосіб; або, по-друге, завдали шкоди в особливо великих розмірах (про визначення цих понять див. коментар до ч. 2 ст. 194 КК).

6. За частиною 3 ст. 399 КК відповідальність настає за умови, якщо знищення (пошкодження) майна спричинило такі додаткові наслідки, як: а) загибель людей; б) заподіяння тяжких тілесних ушкоджень; в) настання інших тяжких наслідків.

7. Під загибеллю людей слід розуміти смерть хоча б однієї людини. Такий наслідок, як заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, має місце там, де вони спричинені хоча б одній людині. Настання інших тяжких наслідків може виражатися в самогубстві потерпілого, заподіянні середньої тяжкості тілесних ушкоджень кільком особам тощо.

8. За частиною 1 ст. 399 КК суб’єктивна сторона злочину виражається в прямому чи непрямому умислі. За частиною 2 ст. 399 КК психічне ставлення винного до заподіяння збитку в особливо великих розмірах припускає будь-яку форму вини — як умисел, так і необережність. За частиною З ст. 399 КК суб’єктивна сторона злочину характеризується змішаною формою вини: прямий чи непрямий умисел щодо знищення (пошкодження) майна і тільки необережна форма вини до таких додаткових наслідків, як за-гибель людей, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень та настання інших тяжких наслідків.

9. Якщо умисел винного був спрямований на знищення (пошкодження) майна захисника чи представника особи у зв’язку з їх діяльністю з надання правової допомоги, але внаслідок припущеної помилки злочин був фактично вчинений щодо майна особи, яка не віднесена до числа потерпілих у ст. 399 КК (так звана «помилка в об’єкті»), дії винного слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 15 КК та відповідною частиною ст. 399 КК.

10. Суб’єктом злочину за ч. 1 ст. 399 КК є особа, яка досягла 16-річного віку, а за частинами 2 та 3 ст. 399 КК — яка досягла 14-річного віку. Якщо умисне знищення (пошкодження) майна потерпілого є результатом перевищення службовою особою своїх службових повноважень, дії винного слід кваліфікувати і за ст. 365 КК.

Стаття 400. Посягання на життя захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги

Вбивство або замах на вбивство захисника чи представника особи або їх близьких родичів у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги, —

караються позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

1. Підвищена небезпечність цього злочину полягає в тому, що при його вчиненні нормальна діяльність щодо здійснення правосуддя порушується шляхом фізичного усунення осіб, які надають правову допомогу громадянам та організаціям у представленні їх законних інтересів, захисту прав та свобод під час провадження дізнання, досудового слідства й у суді.

2. Потерпілими від злочину є: а) захисник у кримінальному та адміністративному процесі; б) представник особи в цивільному, кримінальному та адміністративному процесі; в) їх близькі родичі (див. коментар до статей 397 та 398 КК).

3. Об’єктивна сторона злочину полягає в посяганні на життя, під яким слід розуміти закінчене вбивство або замах на вбивство потерпілого, вчинені у зв’язку з його законною діяльністю з надання правової допомоги (див. коментар до статей 379, 397, 398 КК). При замаху на вбивство посягання визнається закінченим з моменту вчинення винним діяння, безпосередньо спрямованого на позбавлення життя потерпілого, незалежно від того, чи був такий замах закінченим (ч. 2 ст. 15 КК) або незакінченим (ч. З ст. 15 КК). Створення умов для вчинення посягання (підшукування засобів, знарядь, розробка плану, змова співучасників тощо) являє собою готування до посягання на життя і кваліфікується за ч. 1 ст. 14 та ст. 400 КК. Погроза вбивством, висловлена щодо потерпілого, але не пов’язана із вчиненням будь-яких конкретних дій, спрямованих на її реалізацію, не може кваліфікуватися як готування до посягання на життя і підлягає кваліфікації за ч. 1 ст. 398 КК.