Марина МЕДНІКОВА - ТЮ!

В ###осаді залишаються Панас Невеселогородич і Хома Юдинеоко з Кузьмою Таксобі, Іськом Сраєм, Кіндратом П’яницею, Уласом Матюком і Динисом Стрілябабою. В останніх Янгол не дуже був упевнений, - нащадків їм не давав.

Але вони самостійно, потай від нього втілювалися, стрибали в гречку, розхитували дисципліну. Янгол самокритично зважив, що через його мнякий характер забагато українців лінуються марафонитись. «Маємо те, що маємо», «жиємо, як жиється», - ось що він таки проґавив. Їх вирядили боротися за майку лідера для загальнонаціонального заліку, а вони, кожний, несуть, мов на вістрі стріли, пущеної колись якимось довгокосим скифом-пращуром, свою окремішність і гоноровість, свою орґанічну немонархічність, своє «хата скраю», порівняно з яким англійське «мій дім - моя твердиня» - дитячий вереск на галявині. З індивідуальною супергординею, національним супернехлюйством треба кінчати.

Янгол своєю Іскрою Божою відчуває, що небавом, років через сто чи двісті, настане його черга стати на Божий Килим і відповісти на питання, поставлене руба: дано тобі і твоєму народові кращу ділянку в центрі Європи, природу, дай, Боже, кожному, омріяну Незалежність. То можеш ти їх приохотити щось зробити для себе самим? Бо Іван Бардак і Марко Шушваль, любителі Чорних Рад і безликої «слави!» та «ганьби!», вже кричать, що іншого люду у нашого племені немає, нехай усі однаково поціновуються, у нас і найгірші нічогенькі.

Думай, Янголе, думай. Є ще Кіндрат Умний, Грицько Писаний, Василь Вродливець, Іван Нетаврований, Матвій Безпечальний, Ярема Вічний, Клим Великий, Лесько Залізний, Кіндрат Здоровенний, Терешко Бистрий, Петро Моторний, Панько Велетень. Мо’ хоч їхнє сім’я стрепенеться? Зараз слушна нагода викохати Такого Щоб Зміг! Обрати такого, чия душа надалася б на трансформацію з нічого - у все, стала з нікого - всім, переступила поріг, що розділяє ніколи й завжди. І всі сказали б: як він зміг, то зможемо й ми. І в нас душа не з лопуцька. А не зробимо крок, то розщитають і його, Янгола, і залишать людність в Україні без представництва на небесах. Нічийною, тобто всіхньою. На запчастини для інших націй - гуртове-чортове. А житимемо подосьогоднішньому, то стане все людство Європи, Азії, Африки й обох Америк на наших кордонах і тицьне в нас пальцем. І говоритиме, і скаже: ТЮ!

- Скажи ти, Півториголови, кого оберемо, - Янгол звернувся до козака Степана, чия душа сиділа на пелюстку райської рожі-мальви і їла нектар. - У тебе ж на півголови більше ніж в інших. А решта цитьте, бо здається мені, вже переплутуєте, коли кричати славу, а коли ганьбу.

- Жереб, - присудив Степан Півториголови, утираючи з вусів нектар.

- Слава! Ганьба! - загукали всі.

Перекинули воза, поставили на заднє колесо Степана, дали в руки лозину довгу, зав’язали очі китайкою і крутнули Степаном. А самі утворили коло. Колесо зупинилося, лозина вказала на груди Яцька Балабухи.

- Що, Яцьку, маєш пра-пра-? - спитали в один голос.

- Та мав… - скрушно похнюпився Яцько, і сльоза скотилася йому на неголену щоку.

За обрієм веселково-барвисто-променистої крашанкиРаю, яка безпочатково і безкінцево намотувала свої орбіти, ширяючи в оксамитно-чорному Всесвіті згустком сяйва, морок ледь посвітлішав. Кришталеве яйце Раю линуло до точки, де мали перетнутися орбіти його та Хелейопси. Янгол струснув крильми, нетерпляче вдивляючись у нескінченність, підвівся з райського м’якого споришу під Деревом Добра і Зла. Он вона, красуня Звізда, випливала сліпучим пуголовком з довгим зірчастим хвостом. Свідок, а не судія. Попередження, а не кара. Віщунка, а не призвідця.

Янгол замилувався. Якщо сприймуть в Канцелярії пропозицію Півториголови, він, Янгол, візьме заслужену відпустку хоч на день, і приземлиться, аби натішитися видовищем Комети ще й з Землі. «Цікаво, - подумав Янгол, - а чому це в моїх Тихих Водах Хелейопса висить у всіх дворах над нужниками?».

Відмінна якість за меншу ціну.

Два в одному.

Навіщо купувати дорожче!

Сказати, що Занадтий повернув на знайому трасу до маєтку Люмбаґа з важким серцем - банальність. Дорого б віддав, аби відкрутити тиждень назад і їхати тоді, коли життя тріпотіло в руці впійманим у небі буслом. Спізнав, бач, чоловік, що сам лише погляд на знайомий краєвид, буває, викликає позов до блювання, як у вагітної жінки. Вікендна траса повна-повнісінька. Шурують туди-сюди автобуси, вантажівки, бензовози, молоковози. Розчепірившись на все шосе, як павуки, поволі трюхикають з ремонту комбайни. А найбільше закордонних авт, що стали нашими, сметанка світових технологій. Не наших. І що їх більшає, то гучніше преса торохкотить про зростання злиднів.

Лідка не вгаває ні на мить. Писклявий голос не дає зосередитись. Вона радіє успіхам свого мінусового бодібілдінґа і солодко уявляє собі, як плескатиме в долоні мадам Броварі…

- А там жінки ще будуть?

- Будуть. … та інші жінки, забачивши її такою стрункою. А вона поділиться з ними досвідом, порекомендує їх Віталію Костянтиновичу, він, такий лапочка, геть усе чисто в жіночих проблемах розуміє. Як подружка.

- Гарна подружка за такі гроші.

- Ти нестерпний. Слова не скажи. Одразу хамство.

- Стули пельку.

Лідка автоматично заплакала. Як лялька, коли натиснути на живіт.

- Ще бракувало. Даю дві хвилини. Оно зупинка, поїдеш додому автобусом. Скажу, ти ще в лікарні.

Дружина так само автоматично вщухла, видобула з сумки причандали. Заходилася ліквідовувати на обличчі наслідки.

Здоровий глузд у неї не зник з втраченими кілограмами. Занадтого зараз не варто дратувати, бо якраз вимкнув запобіжники. «Нічо, ще прийде коза до воза та й скаже ме-кеке». Гемоглобін знову заграв на щоках, Лідка кілька разів треновано стулила губи і випнула їх курячою гузкою, відновлюючи інтенсивність кольору без додаткового фарбування - Макс Фактор, косметика для професіоналів.

Вирішила в суперечку не встрягати, а відтягнутися на повний зріст у Толіка Люмбаґа.

Ось він, той паскудний поворот, той паскудний бетонний бордюр. Саме тут іронічна доля звела докупи модерний рекламний біґборд на високій палі з гаслом його партії «Життя повинно бути життішим!» і невеликий алюмінієвий хрест з паперовими квітами на ньому.

- Ой, диви, когось тут збило, - Лідка, знову вся в моменті, мало з вікна не вискочила.

Занадтий гальмонув. Лідку кинуло вперед і назад, на сидіння. Вона розтулила рота для критичного зауваження, та обличчя чоловіка підказало заткнутися. Занадтий додав газу. Оговтався. Чого тікає? Тоді був на іншій машині, в іншому одязі, з вусами. Ідентифікувати несила, коли й бачили. Хіба що собака. А вона мовчатиме. Він їй життя врятував.

Люмбаґи виділися здалеку. Чотириповерховий красень з німецької фігурної цегли під червоною черепицею. Вигадлива архітектура з балкончиками й вежками, обернений на схід солярій з полотняними тентами парасолів і темнозеленою облямівкою з якоїсь екзотичної ліани. Толік жив смачно. Вилизане подвір’я, ретельно дібрані ранні квіти, дизайнерські альтанки - під шатром соковитої зелені дикого винограду, у невагомо-колючому ореолі в’юнкої троянди.