Марина МЕДНІКОВА - ТЮ!
- Название:ТЮ!
- Автор:
- Жанр:
- Издательство:неизвестно
- Год:неизвестен
- ISBN:нет данных
- Рейтинг:
- Избранное:Добавить в избранное
-
Отзывы:
-
Ваша оценка:
Марина МЕДНІКОВА - ТЮ! краткое содержание
ТЮ! - читать онлайн бесплатно полную версию (весь текст целиком)
Интервал:
Закладка:
Втім, в інших порах року Занадтий ніколи й не жив.
Відтоді, як усвідомив, що він - примха природи і створений у хвилину її найбільшого вдоволення собою. Під час судомної блискавки його зачаття, доля, як муркотлива пещена кицька, неголодна, нехолодна й нехвора, шукала об чию б потертися ногу… Як там у класиків? «Пташки летять, я слухаю, хмарки летять - милуюся. Милуюся, дивуюся, чогось душі так весело».
Об’єктивно, кебети і здібностей Занадтому було одміряно не аж надто. Але був він - дуся. Непереможній чарівливості й чарівності Занадтого скорялося все. В нього закохувалися вчителі і викладачі, собаки й діти, жінки й чоловіки, підлеглі і начальство, стоматологи і начальники відділів кадрів, бабусі і міліціонери. Як у Жерара Філіпа, Алена Делона чи Івана Гаврилюка. Там, де іншому знадобилися б відбійний молоток і кайло, Занадтий міг лише всміхнутися приязно. У його присутності світ озонувався і солодко здриґався у передчутті чогось… Може, навіть чогось такого… Чи напевне чогось такого, що й ну. Сказати, що Занадтий свідомо користався цією своєю зброєю масового ураження, - то ні. Скорше, не зловживав, бо допіру не мав окресленої мети. Аж до початку Нової Ери. Яка попри волячонеспішний крок історії завжди заскочує зненацька.
Занадтий ще застав ті, оповиті серпанком давнини, роки середньовічної радянщини, які для свіжішіх поколінь вже вляглися в архіви спільної пам’яті десь між татаро-монгольською навалою і якоюсь війною Червоної та Білої троянд, і нічим живим уже не відгонять. Так ось, тоді хтось з кремлівських вождів, розмірковуючи, кого б то ощасливити підвищенням по службі, сказав: «Может, этого красивого молдаванина?»*. Бути красивим молдованином стало не менш престижним, ніж. І людська привабливість почала котуватися серед тих, що кидали свої серпи й молоти, пуанти й мікроскопи і підсідали на наркотично-запаморочливий процес роблення номенклатурної кар’єри у рай-, міськ-, обл-, рес-, це- комітетах. * Хто сказав? Кому треба було, той і сказав. А йшлося про Брежнєва, коли той був першим у Молдавській компартії, це - достеменно.
Дусю-Занадтого життя тут і почастувало медяниками, засвистіло у глиняний ярмарковий пищик і зачукикало на нозі, обережно притримуючи за руці. На разі опинився на перспективній посаді у Великій Хаті. І перспективи б не забарилися, бо люди сказати «ні» цьому зеленосіроокому ловкому мужчині з таким щирим приязним поглядом і твердим чоловічим рукостисканням просто не могли. Та чого тут розводитися, всі знають: щось маєш - користайся, а ні, - то тихо будь. Як миша під віником.
Аж раптом. Хтось скаже: незалежність була вислідом боротьби народних мас, нехіттю низів і незмогою верхів. Інші заперечать: все було, як у казці - миша бігла, хвостиком змахнула, яєчко впало і призвело до шокового стану і тих, у кого з рук випорснуло, і тих, кому до роззявленого рота втрапило. Кожному вільно пристати до будь-якої думки.
Але у дев’яносто першому всім замакітрилося, як після молодого вина без консервантів.
Занадтий запам’ятав той день фотографічно, не аналітично. На центральній площі столиці, під монументом якійсь, тепер точно не пригадаєш, Жовтневій, здається, революції, тінейджери і тінейджерки почепили на недозрілі голови білі смужки «Я голодую», напнули на холодній осінній бруківці намети і виставили вимоги до влади. А влада, замість ужити заходів, сіпалася і звивалася, як черв’як на гачку.
Занадтий уперше спізнився на роботу. Вулиці закоркували щільні колони вузівців, петеушників і школярів - цуценята ейфорійно випробовували на старезних псах молоді ікла й пазурі. Занадтий з’явився на службу, коли в секретарки Віточки скипів чайник, і на чайну церемонію збіглося кілька функціонерів.
- Квит, хлопці, - сказав збуджений Занадтий друзям, - з цими геронтами і старперами час зав’язувати. У них у голові - дрислі, а в кінцівках тремор. Якщо їх загнали у глухий кут пацани, то…
Старпери і геронти за зачиненими дверима вилизаних язиками прохачів кабінетів мовчали, бо не чули Занадтового зухвальства. Але вже за півгодини знали все до копійки. А за годину Занадтий з перспективного кадра зробився безпартійним безробітником з вовчим квитком у кишені. І у скрушну мить навіть подумав, а чи не змінити йому прізвище. На Зненацький.
Безробітньо лежачи на дні, як підводний човен у степах України, Занадтий пережив московську революцію дев’яностих, глипав здивовано на мітинґи й танки на екрані ТБ, дослухався реанімованої риторики громадянської війни і раптом зрозумів доленосне - на його очах творилася дрозофільська революція.
Процеси спресовані й сконцентровані. Не треба років й десятиріч, аби побачити все й зрозуміти, куди воно йде. Модерні засоби зв’язку, новітні надшвидкі комунікації зробили суспільні біфуркації наочними. Не чекай, поки доповзе пішки чи дочукикає кіньми новина. Все коїться на предметному склі мікроскопу: уважно розглядай, класифікуй, виявляй закономірності й матимеш відсепаровану від туману лукавих слів картину буття. А тоді бери ніж, виделку й серветку і культурно-ввічливо споживай не тобою приготовану, але тобою належно оцінену страву.
Всі класичні закономірності класичних суспільних заворушень відбувалися на його очах, як весілля мушок-дрозофіл: сьогодні зустрілися, завтра побралися, післязавтра дітей знайшли, за три дні поганяй до ями, - закінчився життєвий цикл. Від личинки до бездиханної хитинової оболонки. Занадтий наказував сам собі: диви’ - ось так сталася революція, ось ті, хто її зробив, ось ті, хто наслідували тих, хто її зробив, а ось і ті, хто скористався плодами того, що зробили ті, хто зробили революцію.
З теплою вдячністю до колишніх пильних партайгеноссе, якфі вичистили його з Великої хати Занадтий шкірою відчув: нове життя - надовго. На його, Занадтого, вік. Він почав й собі робити деякі висновки з побаченого. Бо не хотів навіки випасти в осад.
Дійові особи на революційному кону різними словами говорять приблизно однакові речі, тобто всі як один піклуються за народ. Певна річ, серед них є люди різні. Є справжні фанатики. Хоча у наш, сповнений суперпринадними спокусами час їх, майже не зосталося, бо фанатизм, за визначенням, живиться самою ідеєю, не прагне смачненького, а такі люди вивелися як клас. Є пристосуванці-циніки, яким будь-який барабан на шию, будь-якого кольору прапор у руки і швидше до каси. Є крадії і злодюги з маніакально завищеними апетитами. Є… власне, всі ми знаємо, якими ми є. Питання перше: чим впадає в око електорату постать з натовпу, як він вирізняє безликих хтосів одного від іншого?
Відповідь: брак чи надлишок оприлюдненої інформації.
Висновок: хочеш висунутися - пильнуй, не шкодуючи очей і вух, за інформацією про світ, а про інформацію щодо себе дбай сам.
Читать дальшеИнтервал:
Закладка: