Марина МЕДНІКОВА - ТЮ!

«Помолітесь хлібом-сіллю, даже чистою водой, добрим словом поминайте - все те буде перед мной. Ви приходьте чаще в церкву, там всі душі ждуть на вас. І з отцем духовним разом помолітесь ви за нас».

«Нехай, - опанував себе Міністр-бульбашка. - Однаково, мені поталанило більше за них, я вже знаю, наприклад, що таке міленіум. Жаль, Катерина мене недооцінила. По сотні на місяць - хіба то ціна? П’ятдесят тисяч баксів, що заправила Валька Вовчиківна - оце воно. І джип - теж ексклюзивно.

Шкода, не знаю всієї програми щодо мене, бо рядовим покійникам не положено. Хотілося б додивитися до кінця, чи одержать вони гроші. Єйбо-присейбо, іноді варто померти, аби дізнатися, чого ти насправді вартий!»

«А так жалько, що зі світу я так рано відійшов. Тільки жаль, що із гріхами я до Господа прийшов», - баби не пропускали з псальми жодного куплету.

О шостій вечора в офісі Занадтого дзеленькнуло.

- Слухаю. Занадтий.

- Це я слухаю. Тіна Вовк.

- Записуй адресу. Завтра о сьомій чекатиму.

- Я запам’ятаю. Яку торбу брати?

- Найбільшу, - Занадтого зовсім недоречно знову пройняв страшенний жаль, що все так скінчилося з Тіною, що, як і попереджала, таки виявилась вовком. Знову подумалося: а оголоси я вчасно їй про мою перспективу, мав би в тилу найміцнішу стіну, - такі люди шанують свій інтерес. Знав же - людину не можна ставити перед вибором, їй треба вказувати шлях. Хто відає, Тіно Вовк, може твоя й моя дороги ще й зійдуться на перехресті… хто відає.

Занадтий постояв біля вікна, затягнувся і уважно простежив, як потужний на виході з вуст струмінь диму поволі спадає хвилястими пасмами. А ті розпливаються на прозоріші, і врешті зникають. Закон збереження енерґії: ніщо не виникає нізвідки і не пропадає безслідно. Отже, сиґарета, обернувшись димом, не зникла. Розсіялася на атоми й молекули. За якихось умов ці атоми можуть знову сконцентруватися у хвилясті пасма диму, дим - у потужний струмінь, а той, зворотним ходом, - у попіл, попіл - у жарину, жарина - в цілу сиґарету. Кажуть, колись так буде, коли Всесвіт дорозширюється до решти, а потім почне стискатись до первісної точки.

Людина може збирати себе по камінчику, ліпити, як бджола стільники, висікати, як Мікеланджело Давида, і думати, що життя стає все життішим. Аж ось несподівано вигулькне щось і розсіює людину на атоми й молекули. Які не щезають без сліду, а залишаються там, де розсіялись. Без контурів, без ваги, без об’єму й запаху. Отже, справа не в якості. Справа - в концентрації. Це - відкриття. Закон концентрації Занадтого. Не концентрації Занадтого, в розумінні - «кого?» А в розумінні - «чий?». Цей закон має універсальний сенс. Несконцентроване не стає явищем. Хочеш стати кимось - концентруйсь! Концентрація повинна стати концентрованішою! В такий спосіб починає їхати стріха, на обрії Глеваха. Занадтий не став чекати, доки дим знову перетвориться на сиґарету, а дістав з пачки нову, припалив од бичка. «Може повбивати їх усіх? Як Господь Бог, зібрати на яхті у морі і розверзнути під яхтою морську вирву. - За віщо, Господи Занадтий? - волатимуть вони у розпачі. -Ну, не люблю я вас, - спокійно речу їм, відсунувши хмарину на небі. І нічого не змелеться мені, як і всім великим убивцям».

Занадтий намацав у кишені папірець з мобільним телефоном Нінон («жлобина, вже кожне стерво надбало собі»), але дзвінок випередив його наміри.

- Слухаю. Занадтий.

- Слухай, Занадтий. Сьодні до тебе прийде мій адвокат.

Це не ти мене кидаєш, це я тебе кидаю. І зроблю так, що замало тобі не здасться. Кандидат, йолки-палки!* За тобою слідкували, і я знаю, що ти був у тієї маримонди, - Лідка хряпнула слухавкою. * «Кандидат йолки-палки» весь час крутився в голові Занадтого. До біса, де він це чув? Раптом згадав, що цей крилатий вираз пустила в світ Вєрка Сердючка. Треба залучити того хлопця до своєї виборчої кампанії. І час від часу вказувати йому ціль - хто надто хвоста здійняв. Сердючка скаже на конкурента «Кандидат йолки-палки!», і той - готовченко. Вмер. Бо як гудити привселюдно когось, то електорат жалітиме, а як обсміяти, то вже ніхто не відсміється. Сміхоядерна зброя непереможна. А наш народ більше за ковбасу любить гиготіти.

Концентрація подій ставала дедалі концентрованішою.

Кін американських надивилася, адвоката собі завела. За мої статки! Занадтий знову втрачав з таким напруженням відновлену рівновагу. «До кого з адвокатів вона могла звернутися? До Фішмана-Фішера? Попсуленка? Антимонова?

Тоді лабець…»

- Володимире Петровичу, до вас… - не доказала у селектор секретарка, як двері розчахнулися і влетів Люмбаґо.

- Бачу, Лєно, спасибі.

- Так, Занадтий. Менше, ніж на крісло прем’єра у твоєму уряді я тепер не згодний. І спробуй мені його не надати.

Толік схуд, підупав, і зблід.

- Ти геть глузду скинувся? Фалоімітатор! Приїжджаю вчора додому, а там Мадам в ауті. Прибігала до неї твоя Ліда, зробила пожежу в бардаці під час повені. Яке розлучення? Який суд?! Яка дєльожка майна?!! І коли? Зараз.

Знайшов час і знайшов місце. Це тобі якийсь хтось з Пентагону нараяв? Чи з Мосаду? Знаєш, я не залізний і не хочу замість тилу у твоїй особі мати другий фронт. Я теж знаю певну кількість ненормативних слів. Вважай, що ти зараз від мене їх вислухав, поц на крижині. Жених!

- Толік.

- Я тобі не Толік. Перше, що маю вчинити - змінити ім’я.

Прем’єр-міністр Люмбаґо - це надто інтеліґентно, не всі зрозуміють. А прем’єр Анатоль Романів - у точку. Дай мені щось на зуб кинути, зранку, як хорт, бігаю. І звітуй. Всі перципієнти попереджені?

- Лише Тіна. Озвалася о шостій. Пунктуальна, як граф Монте-Кристо.

- А ця? - Толік з повним ротом представницького бутерброду з копченою ковбасою окреслив руками у просторі щось дирижаблеподібне.

- Зараз телефонуватиму.

- Я послухаю, - Толік взяв паралельну слухавку.

Нінон відгукнулася на першому ж сигналі. Мабуть, сиділа над телефоном, як над куркою, чекаючи золотого яєчка.

- Це Занадтий. Завтра о сьомій чекатиму. Записуйте адресу…

- Так це ж…

- Все, - урвав Нінон і відключився.

- Зер гут, мін херц, - сказав Толік, сьорбаючи каву з великого кухля. - Залишається Катерина Балабуха. «Кончєн, кончєн дєнь забав, стрєляй, мой малєнькій зуав». Я побіг.

- Чекай, а Лідка?

- А що Лідка? Її адвокат - я. Бо перехопив ракету на старті. Фішман-Фішер плаче, Попсуленко ридає, Антимонов узагалі повісився. Я впав перед нею на коліна, покаявся.

Сказав, що ти її смертельно приревнував до когось, може й до мене. Красуню таку схудлу. І в такий спосіб помстився.

Я обіцяв залагодити мирно. Вона в тебе - дуся. Люблю жінок перших реакцій. З Мадам такий номер не пройшов би. Купи квіти. І вперед. Попустить, якщо не спаралізує.

«Розслабон» замерехтів, засяяв, виблискуючи неоном, зверненим до траси. Нінон, як Міґель Індурайн, хвацько гальмонула перед входом, вдерлася до ресторану, кинула лакову торбу, пройшлася туди-сюди, як Клавдія Шіфер подіумом. Як четверо Клавдій, стулених докупи перевеслом.