СтаВл Зосимов Премудрословски - Відрижка зубасті лягушки. Гумористичний роман фентезі

– – А мої брати все здохли. – Пукік отковирять корінець в стіні і покрутив його перед собою. У черепків очей не було і тому вони дивилися всім черепом і бачили одразу по колу, ось тільки двадцять відсотків було концентроване увагу, а решта вважалося – бічне.

– – Шо ти вату катаєш, хлопче? – шлёпнула по потилиці ного-кісткою Зулька Пукіка той мило посміхнувся і знову зітхнувши, зажурився.

– – Ех, хех, хех – виступіла смуток з лівого боку черепа у вигляді краплі пісочної і скотилася по щоках, залишивши слід.

– – Та не бзди ти, як лупа пахви! – вскрікнула Зулька і поставила клацання своєї ного-кісткою по Пукіку. Клац пролунав і луною пішов в глиб тунелю.

– – клацни ще раз! – попросіл Пукік.

– – Че, подобається?.. Тримай.. – І казула так в впендюріть йому фофан під потиличник, що з часу його черепа вибилася всяка дурниця.

– – Оооо!!!! – замлел мурашечно тремтячи Черепок, адже це такий спосіб обмивання, по типу лазні або душа.

– – Чи не понти, зьома, що не гни хвилю. Все так супер!!!

– – Чи не гну … – за Гундель меланхолійно він.

– – Гнёшь!.

– – Чи не гнути..

– – Гнёшь!!

– – Чи не гнути!

– – Гнёшь!!!

– – Чи не гнути!!

– – Гнёшь!!!!

– – Чи не гнути!!!

– – Гнёшь, Гнёшь, Гнёшь, Гнёшь, Гнёшь, Гнёшь, Гнёшь!!!!! – Зулька глибоко різко вдихнула і заволала – Аааааооо!!!!!!!

– – Та не кричи ти як свиня. – Пукік відійшов.

– – А що таке, «свиня»?

– – Не знаю, так, в голову прийшло.

– – Від куди?

– -Від верблюда.

– – Верблюда? А це що за слово таке?

– – А?.. Та теж що і «свиня». Відчепись ти, замотала вже.

– – Ааа! Так розслабся.

– – Що, «ааааа»? – перебіл Пукік.

– – Так зрозуміла я?! – Зулька похитала своїм оком.

– – Що, «зрозуміла»?

– – Що «свиня» це «верблюда», а «верблюда» це..

– – «свиня»! – добавіл черепок і виковоріл інший корінець зі стіни. йміть світиться… Жерти хочеш? – І сунув їй в око.

– – Тьху.. – сплюнула вона. кому припаде що ти все жерти, та жерти. Поглянь навколо. Як все красиво навколо, темнооо..

– – Тото і воно, що темно і не хрена не видно, крім тебе.

– – А ти краще удивися, це твоя батьківщина, вітчизна!!

Пукік тупо і кисло підняв череп і повертали своїм концентрованим поглядом і знову нічого не побачив. Під глянув непомітно і бічним зором… і знову мимо.

– – Та ти не будеш дивитися, а удивися всередину, вглиб сенсу…

– – Чого?

– – Цього!.. Що у нас всередині хочеться.

– -Я нічого не бачу. – І Пукік ображено опустив свій черепок.

– – Як же так: я бачу, а ти ні? -Зулька своїм шиї нервом охопила його черепушку подвійним обертом і почала крутити: то вправо, то вліво, то вгору, то вниз … – А зараз бачиш красу темряви вітчизни?

– -Ну і що?! – прогундел Пукік. – всё одно сумно..

– – Та ти ще краще удивися! – І вона в дитячій примхливості розкрутила його, як спортсменка – молот. У нього закрутився череп, і з'явилися не зірочки, а цятки в очах.

– – Дай мені спокій, потвора. – заорал він.

– -Ах так?! – І вона, скориставшись своїм силовим перевагою, а були черепки в двоє менше казула, розправила свій очний нерв і жбурнула, за інерцією кутової швидкості, його об стіну. Черепки не мали нервових закінчень і тому болю не відчували і тому Пукік як більярдний куля почав відскакувати від твердих поверхонь, і рикошетити: клацнувши лобом об камінь, що стирчав у стіні, далі в стелю, потім стелю, об підлогу, знову об стіну, іншу стіну об підлогу, знову об стіну, стелю, об підлогу, знову об стіну, іншу стіну, стелю, об підлогу, об стіну, іншу стіну і кинувся мимоволі в Зульку.

– – І сама приходь, а то скоро якесь скорочення буде … – Шіша глибоко зітхнула.

– – Яке скорочення? – Зулька спробувала розмотати очей, але яблуко очне перевершила і затиснув у з'єднання з шиї нервом попереднього витка.

– – Ходити на уроки треба. – продолжіла інша казула по імені соплюшка. – в Галупіі, по ходу катастрофа.

– – Виснажується запас корисних випромінювань. – перебіл перший черепок, його так і звали – Перший.

– – смітник … – добавіл Другий, його теж так само звали.

– – І тому щоб, все не вмерли хороші, погані прогульників будуть знищувати.

– – Робити з них їжу для хороших.

– – Так ми все одно помремо, якщо не знайдемо інше джерело прожитку. – сделала висновок Шиша, і вони всі разом хором заплакали. Зулька не усвідомила ще сказане, їй важливіше було по швидше розплутатися, і вона піднатужитися, подковирнула одне з витків і яблуко очне за допомогою ного-кістки виковирілась і з пружинила в розмотування, потім в замотке і так далі раз п'ять. Зависло око на розтяжці і через мить тіло рвонуло до ока, вдарило його. Око відлетів від тіла і розтягнув шиї нерв, той з пружинив і рвонув за оком вздовж по тунелю. Око розмотався і через натяжки потягнув Зульку, вдарився на різкому повороті об стіну і вибив Чопик нори. Чопик вилетів назовні і очей завис в отворі. Побратими кинулися на допомогу і як в перший раз, мурашником «тягну по тягну», насилу, з п'ятої спроби вирвали очей з застрявання і стіна обсипалася, створивши в величезний отвір назовні невідомості. До селі Галупи не знали про наземної життя, або їм не давала знати адміністрація.

Вони все стрімголов відкотилися і відчули природний земне світло Сонця до селі не бачений основній масі Галупов.

Раптом морок знову нагрянув і в нору ледве-ледве влетів лисий горобець Стася і застряг на підлогу пузі…

– – Ой, хто ти? – спросіла Зулька.

– -Бий його!! – закрічал десятий черепок, і майбутні бійці прийняли не давно вивчену позицію нападу під назвою «вертухая». Від ударів все мухи обсипалися і розбіглися, які – загинули, треті – полетіли.

– – Ай, ай, ай, ай, ай!!!! – заорал лисий горобець. – За чтоооооо????

Стася не розумів їх дзижчання і тому вирішив, і оборонитися і по обідати. Він був в два рази більше казула і тому із задоволенням дзьобом вхопив очей Дулі. Та закричала.

– – Ааай яй яй, він кусається, а я, дурна за нього заступаюсь. Бийте його, хлопці. – І черепки знову налетіли на горобця, побили його і потужний піноскакок Зулькі вибив його з нори назовні. Допомогли і його старання лапами, які він відштовхувався, будучи, маючи зад тіла зовні нори.. Стася, що не оговтавшись, опинившись назовні, втік геть. Злетіти йому вже не вдавалося, як раніше. Від ударів незнайомців облетів весь гній разом з мухами, але він швидко, швидко біг, біг швидко, швидко біг, біг швидко, швидко біг, біг швидко, швидко біг, біг і заблукав в кущах полину, ліг на землю і заснув…

Про те, що сталося в кінці печери дізнався незабаром і сам Генералісіфіліс. Всій Галупіі, Його Президентство, Семісрак. Це ноу-хау про отвір вивчили і зібрали незапланований Рада Черепович в Норі бадилля Верховного Парламенту Великої Галупіі (НБВПВГ). (Нора – приміщення, Гичка – збори умів колонії).