Олександр Адилін - Записки вільного мандрівника

Тут можно читать онлайн Олександр Адилін - Записки вільного мандрівника - бесплатно ознакомительный отрывок. Жанр: Прочие приключения. Здесь Вы можете читать ознакомительный отрывок из книги онлайн без регистрации и SMS на сайте лучшей интернет библиотеки ЛибКинг или прочесть краткое содержание (суть), предисловие и аннотацию. Так же сможете купить и скачать торрент в электронном формате fb2, найти и слушать аудиокнигу на русском языке или узнать сколько частей в серии и всего страниц в публикации. Читателям доступно смотреть обложку, картинки, описание и отзывы (комментарии) о произведении.

Олександр Адилін - Записки вільного мандрівника краткое содержание

Записки вільного мандрівника - описание и краткое содержание, автор Олександр Адилін, читайте бесплатно онлайн на сайте электронной библиотеки LibKing.Ru
До тридцяти років автор книги, як і більшість людей ходив на роботу з 9 до 18. Проходив службу в армії та міліції, працював начальником режимної служби й технічним директором, розвантажував вагони й ремонтував автомобільні колеса на шиномонтажі.Але в якийсь момент зрозумів, що заробляння грошей, кар'єра, модні речі й інші атрибути сучасної успішної людини не головне в житті. Тоді й згадалася давно забута дитяча любов до подорожей. Що з цього вийшло можна прочитати на сторінках цієї книги.

Записки вільного мандрівника - читать онлайн бесплатно ознакомительный отрывок

Записки вільного мандрівника - читать книгу онлайн бесплатно (ознакомительный отрывок), автор Олександр Адилін
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Від утоми не хочеться навіть їсти, тому розводимо невеличке багаття і лягаємо трохи перепочити. Не дивлячись на холод, спимо, як убиті, до години третьої ночі. Але під ранок стає нестерпно холодно, тому прокидаємось щоб якось зігрітись. Ходимо по кущах шукаємо хоч щось у вогонь, а зуб на зуб не попадає. У тих же кущах знаходимо місцевого «Єті». Він як справжня снігова людина спить просто неба на старому погризеному матраці. Його хтось напевно викинув, матрац, а не Єті, за старість, от він і знадобився представникам місцевої фауни. Проте він напевно звик до такого життя, на цей раз Єті, а не матрац, спить як нібито на вулиці не +5, а всі +17. Намагаємось його розбудити, та нічого не виходить, сон у Снігових людей дуже міцний.

Не знайшовши дров, палимо зелені кущі та все, що може горіти. У вогонь закидаємо кілька каменів. Та не подумайте, їсти у нас було, що, і ми ще не настільки здичавіли та з’їхали з глузду щоб їсти каміння, через деякий час ми їх дістали й сиділи на них щоб зігрітися. Розігріли трохи тушонки, заварили чай, перекусили. Якось зігрілися. Тут вже і ранок настав. Нас ще вистачає на десяток закидів спінінгом і ми вирушаємо додому.

Втомлені, обвітрені, пахнемо як копчена ковбаса (все зелені гілки, які ми палили щоб зігрітись), проте щасливі їдемо додому. Гарно прогулялись, побачили людей себе показали. Нас переповнюють враження, спогади залишаються на все життя, ще місяць нас обговорюють всі колеги по роботі. А ми готуємось до сплаву по руслу, нашої рідної річки, від Хрінників до Рожища на наступний рік, ще через якийсь час хочемо пройти всю річку від початку до місця впадіння її у Прип’ять, або хоч до Українсько-Білоруського кордону. А через декілька років у тайгу.

Але це все плани, як вийде поживемо побачимо. Як вийшло обов’язково напишу.

Вересень-жовтень 2011 року.

До місць козацької слави

Сьогодні тринадцяте серпня 2013 року, на годиннику 11:30 і знову я стою біля залізничного мосту через річку Стир, що в районі вулиці Дубнівської. Трохи менш як два роки назад, а саме двадцять третього вересня я зі своїм напарником у походах, Толіком також стояв біля цього мосту. Тоді ми здійснили у свій перший похід з Луцька в Хрінники по руслу нашої річки.

Цього разу я сам і планую дійти до Берестечка. На похід думаю витратити два-три дні, тобто в четвер хочу бути на місці призначення. Що з цього вийде, побачимо. Погода сприяє переходу. На вулиці не гаряче, дме легенький вітер, гонить по небу хмари. Можливо на вечір буде дощ, але, як кажуть: «Дождь десантника не мочит, дождь десантника бодрит». Ну, що ж я готовий в дорогу, а, що буде далі побачимо.

Все ще тринадцяте серпня, того ж таки тринадцятого року, а на годиннику 12:28. Я знаходжусь в районі села Крупа. Позаду Луцьк, як на долоні. Краєвиди приголомшливі. Роздивляюсь рідне місто в монокль, бачу собор, висотні будинки, освітлювальні вишки стадіону «Авангард». Бачу трубу цегельного заводу і вишки мобільного зв'язку у селі Підгайці. Цю відстань пройшов з легкістю, навіть не відчувши часу. І це не дивно, адже тут я ходив сотні разів.

На шляху людей майже не зустрічав, лише одинокого рибалку і дідуся з косою, добре, що не бабусю, який поки косив траву, загубив своїх кіз. З дідусем привітався, побажав йому доброго дня, почув теж у відповідь. Трохи порозмовляли і я вирушив далі. Навкруги відразу стало світліше і веселіше.

Я всім раджу, коли в мандрах зустрічаєте незнайомих людей бажати їм доброго дня. І ваш день і шлях буде легким і добрим.

Цьогоріч, весною була велика повінь. Було підтоплено багато будинків, затоплено сільськогосподарські ділянки. Людей звичайно шкода, але вони у цьому самі винні. Забули гомо сапієнси, закони природи, не знають, що не можна селитись близько річок у низинах. Навіть, якщо багато років ці місця не затоплювались рано чи пізно природа візьме своє, і поверне собі свої володіння. Пам'ятаєте притчу, про двох чоловіків. Один побудував будинок в низовині, і швидко закінчивши будівництво відпочивав і насолоджувався життям, а інший будувався набагато довше, носив важке каміння, підіймав на гору важкі вантажі, але коли прийшла повінь будинок першого повністю затопили й він побіг рятуватись до сусіда на гору.

Проте повінь пішла на користь природі…

13:07 Знаходжусь у тому місці де ми робили перший нічліг коли йшли на Хрінники. До слова, я тут вже бував минулого року в травні, ходив у міні похід. Стоянка змінилась. Якийсь невідомий рибалка, а можливо теж мандрівник побудував курінь, трохи обжив це місце. Під час першого походу з цього місця ми виходили приблизно о шостій ранку, а в Хрінники підійшли о 19:45. Отже, сьогодні я туди вже не встигаю, спробую дійти до Малево. Як вийде побачимо.

Пройшов складну ділянку, шляху. Дуже висока трава, до пояса це стандартно, місцями у мій зріст, а подекуди й вище мене на цілу голову. Мало того, що трава висока вона ще й дуже густа, переплетена між собою, будяки, кропива. Як тільки закінчились трави розпочалась ділянка дуже густих сухих кущів і невеличких дерев. Просто стіна з сухостою, напевне його легше спалити, ніж крізь нього пробиратись, але цього робити не можна. Адже в походах я намагаюсь як найменше завдавати шкоди навколишньому середовищу. Навіть маючи мачете було б важко адже зарослі настільки густі, що замахнутись не було б можливості. Але тут знайшли притулок сотні маленьких тварин і пташок, це природний захист від хижаків, особливо двоногих.

Вийшов на гарну ділянку, високі пагорби, гарні краєвиди, трохи через монокль видно Луцьк. Попереду має бути село Яловичі. Через Стир газова труба, відмітка на майбутнє. Збоку вже переорані поля, люди зібрали урожай. Через кілька метрів звідси у Стир з протилежного берега впадає річка Чорногузка.

Пройшов через перше село яке трапилось на моєму шляху. Називається воно Яловичі. Маленьке, затишне поселення на березі Стиру. Бачив одну дуже цікаву хату. Чомусь вона мені нагадала козацьку. Коли заходив у село побачив дещо що дуже мене вразило. Хата мазанка, але двоповерхова, стоїть на великій кручі на березі річки, одним боком в притул до лісу. Біля хати є вітряк, який виробляє електроенергію, але найбільш мене вразили сонячні батареї на даху. Людина не залежна, її не цікавлять ціни на нафту, курс євро, і хто президент. Поруч ліс де є ягоди гриби та дичина. З другого боку річка з рибою, а під самою хатою клаптик городу.

В Яловичах зустрів дідка, присів до нього на лавку, поговорив з ним розпитав дорогу побажав йому здоров’я і пішов далі.

О 15:30 підійшов до Межиріччя. Перед входом у село з правого боку трохи поодаль від дороги розташований курган, напевно козацький, а може і Скіфський. Перейшов через кавальчик-річечку по містку та іду далі.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать


Олександр Адилін читать все книги автора по порядку

Олександр Адилін - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки LibKing.




Записки вільного мандрівника отзывы


Отзывы читателей о книге Записки вільного мандрівника, автор: Олександр Адилін. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Понравилась книга? Поделитесь впечатлениями - оставьте Ваш отзыв или расскажите друзьям

Напишите свой комментарий
x