Олександр Адилін - Записки вільного мандрівника

Іду Межиріччям до села Підлісці, такі відчуття, що потрапив в козацькі краї. Козаки любили селитись в отакій місцевості. Біля річок. Тут завжди була вода і було чим себе прогодувати. В річках була маса риби, а в навколишніх плавнях було безліч річкового птаства. Одним словом вони були незалежні від наших вінценосців. У них завжди була їжа та вода, а більше для щастя людині майже нічого і не треба.

Ну дуже гарні краї. Пагорби, гайочки, кургани, річка. У селі багато закинутих будинків, проте ті, що залишились маленькі, охайні, …як добре мандрувати. Над головою неймовірно блакитне небо, час від часу по ньому пробігають коники-хмаринки. Повіває ледве відчутний вітерець, трохи припарює, можливо буде дощ. Проте це мне не лякає…

16:12 за Київським часом, я заходжу в село Підлісці. Тут козацьким духом все ще більше просякнуто. Село має трохи дивне планування, принаймі стара його частина. Будинки розміщені на значній відстані один від одного.

Біля одного з таких будинків на городі побачив чоловіка, вирішив про всяк випадок запитати дорогу, щоб пересвідчитись чи правильно я іду. Чоловік підказав куди та як іти, іду правильно. З сусіднього городу нашу розмову почула жінка і сама підійшла до мене. Запитала куди я і звідки. Поцікавилась чи маю що їсти чи не голодний. Дозволила набрати води. Ви знаєте я дуже щасливий що пішов у ці мандри, що мені зустрічаються такі люди. Жінка зовсім не здивувалась, коли я сказав куди та чому іду, не сприйняла мене як божевільного. Вона була дуже привітна, в мене навіть склалось враження, що таких подорожніх вона бачить мало не щодня. Я зрозумів що в нашій країні ще не все втрачено, поки в ній є такі люди. Наша сила не у містах, цих прогнивших мегаполісах…, а в маленьких містечках і селах, де люди вже багато років, сотні тисячі зберігають народну мудрість і любов до природи… ішов я берегом. По праву руку була річка, а по ліву на пагорбі досить великий лісочок. Він закінчився, а відразу на узліссі кладовище. Я чомусь впевнений, що там ще є козацькі могили. Тільки вони могли вибрати для побратимів які загинули боронячи свою волю, таке гарне місце. На пагорбі з якого видно на в круги на десятки кілометрів. Краса неймовірна. Збоку ліс, знизу річечка. Згадується вірш: під гаєм в'ється річечка, як скло вона блищить, долиною широкою кудись вона біжить…

16:46, щойно вийшов з магазину-бару «Оленя». Саме тут два роки назад ми з Толіком робили привальчик і випили по пляшечці пінного напою. Сьогодні я теж зробив зупинку і втамував спрагу пивечком.

Як кажуть на Львівщині нині 16:55 і я іду лісом. По дорозі зустрів дідуся який кониками підкинув мене до лісу і показав коротку дорогу на Торговицю. За лісом буде село Нове, а там і Торговиця. Декілька сіл назад зустрів хлопчину років тринадцяти. Дуже колоритний хлопак. Шкода що не маю фотоапарата, вийшло б гарне фото. Як заведено в селах молодші перші вітаються зі старшими. Хлопець привітався, я у відповідь. Засмаглий, зуби білі аж світяться, волосся русяве, в очах іскорки щастя. Справжній козак. Такому не страшний ніякий рак шкіри та інші напасті. Він живе на природі. Кожного дня ходить під сонцем і заряджається його життєдайною енергією. А ті хто сидить по офісах, засмагають у соляріях і раз у рік на морі тих і беруть всякі напасті.

А зараз 16:58 і я на перехресті. Мені потрібно іти по «вкаткованій» лісовій дорозі, так сказав дід, що мене підвозив. Але фокус в тому, що тут три дороги та ніби всі «вкатковані», принаймі спочатку, і яка моя. Ну що ідемо прямо, раз дорога починається, значить десь вона закінчується або переходить в іншу, значить десь вийдемо. Іду лісом під Торговицею. Ліс великий справжній. Ось поперек дороги лежить дерево, і впало воно не сьогодні, а чи та це дорога, раз по ній давно не їздили. «Дасця» знати.

17:00 переді мною величне дерево. Дуже велике, як у висоту так і ширину. Безліч гілок, які розрослись потужною кроною в різні боки. На певно на таких деревах любив сидіти казковий соловей розбійник.

18:37 іду на Красне. В Торговиці на зупинці довелось перечекати невеличкий дощ з грозою. Поряд запримітив собі копичку соломи, про всяк випадок. Адже вже вечоріло і дощ невідомо на скільки затягнувся б. Та скористатись нею не довелось. У напрямку Красного збираються хмаринки, можливо попаду під дощ. Але головне зараз добратись до річки від якої я віддалився на кілометрів три-чотири. Хочу скупатися. До села як мені казали кілометрів шість, ну нехай десять, два я вже пройшов. Нормально до темноти встигаю. Зустрічаю дядька на кониках, добре «вклеяного». Запитую ще раз дорогу. Він питає куди іду, кажу в Берестечко. О то каже іди «прамо-прамо» по цій дорозі та через кілометрів п'ятнадцять будеш в Демидівці. Але по їхньому п'ятнадцять це цілих двадцять, та й в Демидівку мені не по дорозі. Цей чоловік теж поцікавився чи не голодний я, що не аби як порадувало.

19:47 я порушив всі графіки, о восьмій я вже мав бути на привалі. Та мені пощастило. Поворот на Красне такий невиразний і без вказівника, що я його мало не проскочив, добре, що вчасно глянув на карту. В селі підійшов до рідного Стиру і нарешті скупався. Сил і бадьорості відразу побільшало і я готовий пройти ще стільки ж. Та попереду ще далека дорога тому потрібно ставати на привал, щоб зранку відпочилому з новими силами вирушати далі. В селі зустрів батька з сином які будували міні пірс. Син виявився мисливцем. Він порадив мені заночувати в лісі за селом. З його слів там гарні місця, поряд річка, а в кінці лісу є стара пуста хата в якій ночують мисливці і в якій можна переночувати мені. І знову мені попались добрі безкорисливі люди. В таких людях сила нашої країни. Вже за селом подумав, що потрібно було запросити цього хлопця в гості до Луцька чи хоча б ім'я у нього запитати. Ну нічого я думаю ми ще побачимось.

21:40 я на узліссі на березі Нашої річки. І тут я сьогодні буду ночувати. До хати дійти не встиг, почало темніти, але я натрапив на чудову галявину. Тут вже є дрова і навіть побудоване невеличке накриття на випадок дощу. Моєму зору відкривається чудовий краєвид, по небі пробігають не часті хмаринки, за них виглядає місяць. Тепло. Горить багаття на ньому смажиться м'ясце. Співають нічні птахи. Потріскують дрова. Сюркочуть коники. У флязі коньячок. Я приготовив собі ложе з гіллячок сосни. Краса. Буду спати. Добраніч.

14 серпня 2013 року.05:49. Я прокинувся. Ніч пройшла добре, виспався, було досить тепло. Ніч була теплою, і завдяки лісу в мене були дрова, вогнище горіло цілу ніч. В ночі була цікава пригода. Десь в годині другій я прокинувся від того, що в мене на нозі щось сиділо і як мені здалось дивилось на мене. Від утоми спав досить міцно, тому відразу не зрозумів, що відбувається. Коли відкрив очі то побачив на нозі щось маленьке, порухав ногою і воно беззвучно зникло, з просоня я навіть не зрозумів в якому напрямку. Подумав, що маленька ящірка, але навряд чи. Воно здається не побігло, а полетіло. Можливо кажан. Але ж вони висять в низ головою, а летючі миші йоги які стоять на голові мені ще не попадались. Напевно це було маленьке совеня, їх тут літало досить багато. Що ж ніч закінчилась, роблю зарядку, вмиваюсь, снідаю і далі в дорогу.