Люси Мод Монтгомери - Енн із Зелених Дахів

Тут можно читать онлайн Люси Мод Монтгомери - Енн із Зелених Дахів - бесплатно ознакомительный отрывок. Жанр: Детская проза, год 2020. Здесь Вы можете читать ознакомительный отрывок из книги онлайн без регистрации и SMS на сайте лучшей интернет библиотеки ЛибКинг или прочесть краткое содержание (суть), предисловие и аннотацию. Так же сможете купить и скачать торрент в электронном формате fb2, найти и слушать аудиокнигу на русском языке или узнать сколько частей в серии и всего страниц в публикации. Читателям доступно смотреть обложку, картинки, описание и отзывы (комментарии) о произведении.

Люси Мод Монтгомери - Енн із Зелених Дахів краткое содержание

Енн із Зелених Дахів - описание и краткое содержание, автор Люси Мод Монтгомери, читайте бесплатно онлайн на сайте электронной библиотеки LibKing.Ru
Канадська письменниця Люсі Мод Монтгомері (1874-1942) дебютувала в літературі, розповівши напрочуд просту історію. Вона починається з того, що немолоді й самотні Метью та Мерил Катберти вирішили взяти з притулку хлопчика, щоб він допомагав їм по господарству. Однак сталося так, що на фермі опинилася рудоволоса, всипана веснянками дівчинка Енн Ширлі. Знадобився час, щоб жителі Ейвонлі, що на острові Принца Едварда, відкрили їй серця. Зате читачі полюбили героїню Зелених Дахів одразу й назавжди. Книжка принесла авторці-початківцю нечувану славу й надихнула до написання ще семи. Всі вони вийшли у видавництві «Фоліо».

Енн із Зелених Дахів - читать онлайн бесплатно ознакомительный отрывок

Енн із Зелених Дахів - читать книгу онлайн бесплатно (ознакомительный отрывок), автор Люси Мод Монтгомери
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

– Гм, вибрали тебе не за красу, це точно, – таким виразним був коментар пані Рейчел Лінд, яка завжди пишалася тим, що висловлювала свою думку без звичних для інших еківоків. – Яка вона худезна й негарна, Мерил! Іди сюди, дитинко, дай мені краще тебе роздивитися. Господи помилуй, та чи бачив хто стільки ластовиння? А волосся яке червоне – морквина морквиною! Підходь ближче, дитинко, чуєш?

Енн «підійшла», але зовсім не так, як очікувала ця поважна добродійка. Відстань від порогу до пані Рейчел вона подолала, здавалося, одним величезним стрибком. А коли зупинилася, то та аж відсахнулася від неї: обличчя дівчинки почервоніло від гніву, губи кривилися, а тендітна постать тремтіла з голови до ніг.

– Я вас ненавиджу! – закричала вона, задихаючись і тупаючи ногою. – Я вас ненавиджу, ненавиджу, ненавиджу… – Вона тупала дедалі сильніше з кожним черговим потвердженням ненависті. – Як ви смієте називати мене худезною й непривабливою? Як ви смієте говорити, що в мене веснянки та руде волосся? Ви груба, невихована, бездушна жінка!

– Енн! – вигукнула Мерил з жахом.

Але дівча безстрашно дивилося в обличчя пані Рейчел, виблискуючи очима й стиснувши кулачки. Лютим роздратуванням віяло від усієї її фігурки.

– Як ви смієте говорити таке про мене? – повторювала вона несамовито. – Чи хотіли б ви почути таке про себе? Коли б вам сказали, що ви товста й незграбна й у вас, ймовірно, немає й іскри уяви! Мене не хвилює, що я ранитиму ваші почуття, коли це кажу! Я навіть хочу їх ранити. Ви поранили мої почуття сильніше, ніж будь-коли їх ранив п’яний чоловік пані Томас. І я ніколи не пробачу вам цього, ніколи, ніколи!

І вона тупнула ніжкою ще. А потів ще і ще.

– Так чи хто бачив щось подібне! – вигукнула приголомшена пані Рейчел.

– Енн, іди до своєї кімнати й залишайся там, поки я не прийду, – сказала Мерил, коли нарешті прийшла до мови.

Енн, вибухнувши сльозами, кинулася до дверей й зачиняючи гупнула ними так, що аж стіни задрижали. Вихором промчавши передпокоєм і сходами, вона увірвалася до кімнатки в мезоніні, сповіщаючи про це черговим гуркотом ні в чому не винних дверей.

– Ну, не заздрю тобі, Мерил, що ти будеш це виховувати, – урочисто сказала пані Рейчел.

Мерил вже відкрила рота, щоб вимовити якісь примирливі слова, але чомусь сказала зовсім не те, що думала:

– Тобі не слід було насміхатися над її зовнішністю, Рейчел.

– Мерил, чи не хочеш ти сказати, що виправдовуєш цей кошмарний спалах люті? – запитала пані Рейчел роздратовано.

– Ні, – повільно проказала Мерил. – Я не виправдовую її. Вона повелася жахливо, й мені доведеться поговорити з нею про це. Але ми повинні брати до уваги деякі обставини. Її ніколи не вчили, що правильно, а що – ні. А ти справді була дуже жорстокою до неї, Рейчел.

Мерил не змогла втримати в собі останнє речення, хоч знову здивувалася, що сказала його. Пані Рейчел підвелася з виглядом ображеної гідності.

– Бачу, Мерил, мені доведеться бути дуже обережною у висловлюваннях після цього, бо делікатні почуття сиріт, привезених невідомо звідки, в цій хаті віднедавна на першому місці. О ні, я не серджуся, не хвилюйся. Мені дуже шкода вас, тож про роздратування не йдеться. Вам доведеться нелегко з цією дитиною. Коли б ти зважила на мою пораду – чого ти, я вважаю, не зробиш, хоч я виховала десятеро дітей і поховала двох, – то «поговорила» б з нею гарною березовою різкою. Гадаю, це була б найефективніша мова у спілкуванні з такою дитиною. Здогадуюся, що характер у неї такий само полум’яний, як ії волосся. Ну, до побачення, Мерил. Сподіваюся, ти час від часу заходитимеш до мене, як зазвичай це робила. Проте на мене тут не чекай.

І пані Рейчел з гідністю виплила з кімнати – якщо тільки можна сказати так про гладку жінку, яка завжди ходить перевальцем. Своєю чергою Мерил, навіть не сказавши гості прощальних слів, з похмурим виразом обличчя попрямувала в мезонін.

Підіймаючись сходами, вона невпинно роздумувала над тим, як же слід вчинити. Безумовно, нещодавно розіграна сцена була жахливою. До неї додавалося й те, що Енн виявила таку запальність саме перед пані Рейчел Лінд! Мерил раптом зупинилася, бо з докором визнала, що саме участь сусідки тривожить її більше, аніж поведінка Енн. Як же покарати її? Дружня порада про березову різку, чудодійну властивість якої, очевидно, відчули на собі всі діти пані Рейчел, не знайшла відгуку в серці Мерил. Вона навіть уявити не могла, що зможе бити дитину. Ні, потрібно знайти інший спосіб покарання, щоб змусити Енн усвідомити всю тяжкість її проступку.

Так нічого й не придумавши, Мерил прочинила двері в кімнату. Дівчинка лежала на ліжку в брудних черевиках, зануривши обличчя в подушку й буквально заходилася плачем.

– Енн, – сказала Мерил несподівано примирливо.

Відповіді не було.

– Енн, – вже суворіше повторила вона, – зараз же встань з ліжка й послухай, що я тобі скажу.

Дівчинка сповзла з ліжка й сіла на стілець, що стояв поруч. Її обличчя розпухло й було мокрим від сліз. Вона вперто не підіймала очей.

– Добре ж ти поводишся, Енн! Тобі не соромно?

– Ця жінка не мала жодного права називати мене некрасивою й рудою, – схлипуючи проказала Енн.

– Ти теж не мала жодного права так гніватися й ображати її. Мені було соромно, дуже соромно за тебе. Я хотіла, щоб ти була мила та ввічлива з пані Лінд, а ти зганьбила мене. А ще геть чисто не розумію, чому тебе так зачепило про руду й негарну. Ти сама це не раз говорила.

– Але ж це велика різниця, коли ви говорите щось про себе й коли чуєте це від інших, – зі сльозами проказала Енн. – Ви можете знати, як насправді виглядаєте, але ж сподіваєтесь, що інші думають інакше. Ви, напевно, думаєте, що в мене жахливий характер, але я нічого не могла з собою вдіяти! Коли вона все це сказала, щось у мені піднялося й стало душити. Я просто повинна була накинутися на неї.

– Ну й показала ти себе, Енн, повинна я сказати. З найкращого боку! Відтепер пані Лінд розповідатиме про тебе всюди – можеш, не сумніватися. Це жахлива історія, Енн.

– Ви просто уявіть, що відчували б, якби хтось обізвав вас худезною й негарною, – не стримуючи сліз, виправдовувалася Енн.

Давній спогад несподівано ожив у пам’яті Мерил. Вона була ще зовсім маленькою, коли почула, як одна з Її тіток сказала, звертаючись до іншої родички: «Шкода, що воно таке непоказне, негарне створіння». Тільки в п’ятдесят Мерил, нарешті, змогла забути ці слова, що так вжалили її тоді, а потім усе життя не давали спокою. Тому вона повела далі вже значно м’якше:

– Я не стверджую, що пані Лінд вчинила правильно, кидаючи тобі в обличчя ті слова. – Рейчел завжди занадто прямолінійна. Але це зовсім не вибачає твоєї поведінки. Вона незнайома жінка, набагато старша за тебе і до того ж моя гостя – ось три вагомі підстави, щоб поставитися до неї з усією повагою. Однак ти повелася грубо й зухвало, тому… – тут в голову Мерил нарешті прийшла рятівна ідея покарання – тобі доведеться піти до неї додому й попросити вибачення.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать


Люси Мод Монтгомери читать все книги автора по порядку

Люси Мод Монтгомери - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки LibKing.




Енн із Зелених Дахів отзывы


Отзывы читателей о книге Енн із Зелених Дахів, автор: Люси Мод Монтгомери. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Понравилась книга? Поделитесь впечатлениями - оставьте Ваш отзыв или расскажите друзьям

Напишите свой комментарий
x