Євгенія Кужавська - Зеров. Поховальний промовець

Тут можно читать онлайн Євгенія Кужавська - Зеров. Поховальний промовець - бесплатно ознакомительный отрывок. Жанр: Зарубежное современное, год 2020. Здесь Вы можете читать ознакомительный отрывок из книги онлайн без регистрации и SMS на сайте лучшей интернет библиотеки ЛибКинг или прочесть краткое содержание (суть), предисловие и аннотацию. Так же сможете купить и скачать торрент в электронном формате fb2, найти и слушать аудиокнигу на русском языке или узнать сколько частей в серии и всего страниц в публикации. Читателям доступно смотреть обложку, картинки, описание и отзывы (комментарии) о произведении.

Євгенія Кужавська - Зеров. Поховальний промовець краткое содержание

Зеров. Поховальний промовець - описание и краткое содержание, автор Євгенія Кужавська, читайте бесплатно онлайн на сайте электронной библиотеки LibKing.Ru
Соля – магічна істота, Перехресниця, може впливати на події життя людей. Незримі магічні зв’язки спрямовують Солю в товариство художників, поетів, музикантів. Це Київ 20-х років XX століття.
Славетні імена доби розстріляного відродження – Микола Зеров, Микола Хвильовий, Георгій Нарбут, Лесь Курбас, Павло Тичина. Неокласики, літературні дискусії, «Гарт», «ВАПЛІТЕ». Долі митців вирішуються як у видимих, так і у невидимих світах. Магія Перехресників переплітається з жорстокою реальністю тоталітарного сталінського режиму.
Є. Кужавська створила містично-реалістичний екскурс в українську історію. Постаті Зерова, його сучасників, події їхнього життя читач сприйматиме емоційно, класики постають живими людьми з почуттями, сумнівами, помилками.

Зеров. Поховальний промовець - читать онлайн бесплатно ознакомительный отрывок

Зеров. Поховальний промовець - читать книгу онлайн бесплатно (ознакомительный отрывок), автор Євгенія Кужавська
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Пані Вікторія, сумніваючись щодо своїх обов’язків, пов’язаних із Солею, вирішила робити те, що вміла найкраще. Тож у вільні години від клієнтів та учениць робота в майстерні не припинялась: пані Вікторія творила магію зі шовку, оксамиту та мережива заради підопічної.

– Кажуть, на Контрактовій ярмарці щороку працює неофіційна ярмарка наречених, – скептично зауважувала Соля.

Наставниця скурпульорзно обвивала її сантиметровою стрічкою, щось мугикаючи під ніс.

– Певно, ви вирішили прибрати мене і спробувати здихатись так само, як батьки тих рум’яних сільських дівок.

– Ти, певно, й дихаєш сарказмом? Однак твої слова не далекі від істини.

Соля кисло усміхнулась.

– Сарказм підкреслює істину, а не заперечує її.

Пані Вікторія розгорнула сувій тканини карамельного кольору. Соля ледь стрималась, аби не торкнутись теплої поверхні, що устлала стіл.

– Хтозна, можливо, твій Перехресник не помітив тебе через те страхітливе вбрання, яке було на тобі в нашу першу зустріч.

Соля мовчала, подумки проклинаючи бісового естета, що дістався їй в Перехресники. Тобто поки що – не дістався.

– До речі, про Перехресників, – урешті наважилась вона.

Вирішила: кращої нагоди не дочекається, час розказати про хлопчину з газетами. Пані Вікторія завжди була стриманною і холодною у спілкуванні з Солею, відверто прискіпливою і іноді жорстокою – з ученицями, ввічливою, але недосяжною – у розмові з клієнтами. Скажена жінка. Краще сказати їй усю правду зараз, ніж через місяць, і тоді слухати крижані докори. Соля здригнулась, відчувши на собі погляд Наставниці.

– Що саме про Перехресників? – перепитала пані Вікторія.

Соля глибоко вдихнула і спробувала не дозувати інформацію, а видати все відразу:

– Я бачила Зустріч на Перехресті. Не свою. Бачила, як якийсь хлопець зустрів свого Перехресника, – вона зробила паузу.

Оскільки пані Вікторія зберігала мовчання, продовжила:

– Спочатку я не розуміла, чому бачу якесь сяйво над тим чоловіком у плащі. Думала, сонце грає чи що. Він ще й в окулярах був. А потім, – Соля скривилась, ніби спогади завдавали їй фізичний біль, – потім він засвітився ще яскравіше. Я спочатку подумала, що ось… що це і є мій Перехресник. Але він дивився не на мене. Хлопець з газетами теж засвітився так само яскраво. Я раптом зрозуміла, що це і є Зустріч . Тільки не моя Зустріч.

– Що було далі? – врешті мовила пані Вікторія.

– Вони привіталися, здається. Я бачила, як щось говорили, просто не чула. А потім… вони розійшлися.

Як не дивно, після того, як вона врешті розповіла тривожну історію пані Вікторії, їй полегшало.

– Коли це було?

Соля зморщила чоло, уявляючи, що зараз слухатиме не надто приємні слова.

– Два тижні тому. Коли приїздили Віра з Мариною.

Пані Вікторія мовчки погладила рукою тканину, дістала тонкі довгі ножниці з візерунчастим руків’ям із шухляди столу. Ножиці зблиснули у світлі вмираючого вечірнього сонця, що торкнуло своїм промінням підвіконня в кімнаті. Швидкими вправними рухами розрізала тканину. Лишила на столі шмат, інше – знов згорнула в сувій, прибрала в шафу. Врешті спромоглась прокоментувати Соліну розповідь:

– Отже, часу в тебе ще менше, ніж я думала. Сукню пошиємо до завтра.

«Певно та сукня й від Апокаліпсису врятує», – подумки закотила очі Соля.

– Не врятує, – спокійно мовила Вікторія, – але зустріти Судний день у ній буде не соромно.

Шили до ранку. Пані Вікторія кроїла, як танцювала. Бігала пальчиками з голкою вздовж обрізаних країв, ніби єднала не тканину – матерію, саме життя зі смертю, темряву зі світлом. Соля обколола всі пальці і пригадала всі лайливі слова, що знала. Зауважила бідність лексикону, засмутилась. Під ранок зварила каву і цього разу її Наставниця не відмовилась від трояндових пелюсток. Пили мовчки, насолоджувались смаком і світанком, що постукав у вікно.

З крихітною філіжанкою в руках Соля стояла перед величезним дзеркалом у просторій спальні пані Вікторії. Карамельна сукня сиділа на ній, як раніше жодна сукня з усіх, що Соля носила в цьому житті і в попередніх, про які не пам’ятала. Пані Вікторія виглядала задоволеною і стомленою водночас.

– У такому вигляді візьму тебе з собою до особливої ложі.

– У театр? Ми шили сукню заради театру?

– Заради чого ще варто шити всю ніч? Хоча, якщо наполягаєш, можемо почекати до весни, Контрактовий ярмарок не за горами.

Соля не мала настрою для словесних боїв, надто гарним було її відображення. Наставниця перехопила її погляд у дзеркалі, сказала:

– Зустріти мене до зустрічі з Перехресником – це дуже, дуже погано. Однак ти перевершила себе. Бо побачити чужу Зустріч на Перехресті – це набагато гірше. Я не знаю, чому це місто тебе покликало, однак залишатися в ньому довго тобі не можна.

Соля розтулила рота, аби заперечити. Пані Вікторія випередила її:

– Я не гнатиму тебе. Поїдеш, коли сама вирішиш. Але дам пораду, врешті, маю на це право: їдь. Це місто зараз живе передчуттями, і всі вони – недобрі.

Соля спохмурніла.

– Поки що не можу. Щось тримає мене.

Сказала і ще більше заплуталась у своїх відчуттях. Не розуміла, чому залишається, на що чекає.

А вже ввечері у своїй мереживно-карамельній сукні Соля в супроводі пані Вікторії розглядала здивованими очима нових знайомих незнайомців. Наставниця її помахом руки вітала друзів, усміхалась клієнткам, що прибули до театру в супроводі поважних чоловіків, із серйозним виглядом переповідала Солі міські плітки. Сцену осяяло світло, відрізавши зал від акторів стіною мороку. Соля широко розплющила очі і забула, як кліпати, на годину. А вже в антракті її закрутив буревій нових знайомих, що обговорювали побачене. Чоловіки у формі і костюмах, жінки – у сукнях. Соля вихопила з натовпу знайоме обличчя, усміхнулась – до них підійшла Віра з чоловіком. Пані Вікторія щось говорила, представляла підопічну, запитувала про дітей. Віра ввічливо відповідала, її кремезний, як здалося Солі, чоловік яснів усмішками і блискав доброзичливим сміхом з очей.

Уже потім Вікторія розкаже їй, що той добрий повновидий пан – професор Академії мистецтв, художник і неперевершений майстер збирати навколо себе веселе коло талановитих людей.

– Талановитих? – перепитає Соля і усміхнеться, – талановитих у чому?

Голос Георгія Нарбута – а саме так звали Віриного чоловіка, – прогримить у неї над вухом:

– Не просто талановитих! А як казав один мій знайомий – царів! Царів у поезії і в алкоголі!

І додасть більш стриманно:

– Великих у своїй співецькій долі.

Вікторія розсміється своїм ввічливим сміхом і перепитає:

– Хто ж цей дотепний знайомий?

Однак відповідь потоне в розмові і голосних вибухах сміху, оплесках і вигуках.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать


Євгенія Кужавська читать все книги автора по порядку

Євгенія Кужавська - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки LibKing.




Зеров. Поховальний промовець отзывы


Отзывы читателей о книге Зеров. Поховальний промовець, автор: Євгенія Кужавська. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Понравилась книга? Поделитесь впечатлениями - оставьте Ваш отзыв или расскажите друзьям

Напишите свой комментарий
x