Сергій Радкевич - Мільйон на трьох

Не вимикаючи двигуна, чоловік вийшов з салону. Глянув на переднє ліве колесо і голосно матюкнувся. Потім так же голосно сплюнув на асфальт. З нецензурщиною на устах Сєдаков відчинив багажник і нахилився туди щоб дістати запаску та домкрат.

У цю мить Гарник кількома легкими, немов котячими, кроками підкрався до автомобіля і з усієї сили гримнув кришкою багажника, притиснувши товсту шию Сєдакова.

Власник «бумера» зойкнув від болю, матюкнувся від обурення і спробував звільнитися з пастки, в якій опинився. Однак Степан знав свою справу. Лівою рукою він міцно тримав кришку багажника, не даючи Сєдакову можливості звільнитися, а правою швиденько за поясом у бандюковича намацав пістолет. Заволодівши зброєю, Гарник однією рукою спустив запобіжник і приклав дуло до спини бізнесмена.

– Спокійно, спокійно. – попереджав Гарник. – Бо інакше випущу з тебе кишки. – Однак ці слова мали суто формальне значення. Як тільки-но Степан приклав дуло до спини Сєдакова, той відразу ж втишився і припинив хаотично борсатися під кришкою багажника.

Після своїх попереджувальних погроз Гарник відпустив кришку багажника. Сєдаков був не надто великим сміливцем, щоб у такій ситуації щось вигадувати. Судячи хоча б по тому як його підловили, то справу він мав із кимось значно сильнішим і спритнішим, ніж Лесик. Тому звільнивши голову з під кришки багажника, Олексій першим ділом вирішив розтерти рукою товсту м’язисту шию. Схоже на ній намічався серйозний шрам, якщо звісно ж досі він там не з’явився.

Однак, не встиг він торкнутися пальцями болючого місця, як Гарник тут же наказав:

– Руки за голову!

Не вагаючись, Сєдаков виконав цей наказ. Хотів розпростуватися, оскільки продовжував стояти фактично у позі сапальниці буряка, але Гарник йому не дозволив цього зробити.

– Не рухатися. – розпорядився хлопець. – Не хотів по доброму вирішити питання, тоді слухай мене уважно під дулом пістолета. Значить так, перше – це стрілялка. Вона моя, тому я поверну її собі.

Сєдаков нічого не заперечував. Навіть навпаки, бізнесмен полегшено зітхнув. Людей, яким він перейшов дорогу і у яких були підстави, щоб поквитатися з ним у такий спосіб, – у Тернополі чимало. Але раз уся ця халепа пов’язана з боргами Лесика, значить це не найгірше з того, що могло бути.

А Гарник тим часом продовжував:

– А тепер друге питання – це борги Лесика.

– Але ж він мені реально винен гроші. – ось тут Сєдаков уже по-справжньому засуєтився. – Лесик програв на автоматах.

– Не поспішай. – Гарник натиснув дулом пістолета до спини Олексія, щоб той замовк. – Раз винен, значить поверне. 21 числа він тобі віддасть усю суму.

– Але ж набіжать проценти. – спробував заперечити Сєдаков.

– Без будь-яких процентів. Я диктую умови. Ти мене зрозумів? – після того як Олексій кивнув головою, Степан продовжив. – Будеш рипатися, взагалі нічого не отримаєш. І ще одне – 21 числа Лесик сам до тебе прийде і поверне тобі усі свої борги. Моє прохання – до цього часу його взагалі не турбувати. Інакше, будеш мати справу зі мною. Ти все зрозумів?

– Так, все ясно.

– От і чудово. А тепер бери качай колесо і вали звідси. На майбутнє намагайся уникати зустрічей зі мною. Твоє щастя що я сьогодні добрий і тому вирішив не калічити твоєї пики, так як ти це зробив з Лесиком.

Гарник повернувся до своїх товаришів, які чекали на нього за рогом найближчого житлового будинку, тріумфатором. Вадим, а особливо Петро, були просто в захопленні від того, як Степан розправився з Сєдаковим.

Петро Лесик не був на сто відсотків впевнений у тому, що Сєдаков, сильно злякавшись Степана, тепер припинить вибивати борги. Але сам факт того, як Гарник гарно пригрозив бандюковичу і повернув собі зброю, у душі хлопця вселяв оптимізм. Як не як, але армія для Степана принесла користь не тільки в плані відбілення зубів – після служби у війську Гарник помужнішав, став спритнішим і навіть значно розсудливішим, про що власне свідчили події вчорашнього вечора.

Тепер у Лесика не було жодних сумнівів в успішності майбутнього пограбування. З таким Степаном Гарником не страшно було йти хоч на край світу, не те що на грабіж якихось там беззбройних інкасаторів.

Наступного дня Петро так намагався не запізнитися на заплановану зустріч, що першим прийшов до «Овочевого» і ще майже чверть години чекав на своїх товаришів.

– Лесику, привіт! – незабаром на обрії намалювався Степан Гарник. – Як справи? Сєдаков тобі сьогодні не снився?

Настрій у Степана був хороший. Незважаючи на недоспану ніч, він виглядав бадьоро. Чорна шкіряна барсетка у лівій руці додавала Гарнику солідності, але з огляду на його молодість на бізнесмена він був мало схожим. Мабуть, більше нагадував все ж таки одного з валютчиків, які орудують біля ринку на «п’ятачку». До речі, Лесик вперше бачив Гарника з барсеткою.

У відповідь на скептичне запитання товариша, Петро хотів і собі якесь гостре слівце сказати, але нічого путнього придумати не встиг. Десь із-за рогу, наче ураган, вистрибнув Каратаєв, пригладжуючи руками своє скуйовджене волосся. З якихось причин він не встиг вдома розчесатися. Вітаючись з товаришами, Вадим першим ділом чомусь вчепився саме до Лесика.

– А на тобі заживає як на собаці. – мовив він. – Он за ніч як губа стягнулася. Шраму майже як не було.

– Це добре чи погано? – поцікавився Лесик.

– Звичайно що добре. Адже навіщо нам помічений компаньйон. – розводячи руками, Вадим звернувся до Гарника. – Чи може я не правий?

Степан пропустив повз вуха цю репліку.

– Ну що, не будемо гаяти часу. Ідемо у парк і знайдемо собі десь затишне місце, щоб можна було спокійно усе обсудити. – запропонував він.

Влітку у гарну сонячну погоду, а в цей день вона саме такою і була, затишне місце для конфіденційної розмови у парку не так просто знайти. За ніч вітер порозганяв хмари, золотисте сонечко, посилаючи на землю свої гарячі промені, відпрацьовувало тепер і за день вчорашній і за день нинішній. Люди, неначе бджоли з вулика, виринули зі своїх домівок, щоб нарешті насолодитися усі принадами літа. У парку було досить гамірно. Але хто стукає, тому відчиняють. Хто шукає, той все ж таки знаходить.

Зі Східного масиву до Співочого поля простягалися дві паралельні доріжки, якими і найчастіше користувалися тернополяни. А от ці дві доріжки з’єднувала ще одна невеличка алея, на якій була лише одна-єдина лавочка.

Закохані пари завжди обирали собі це малолюдне місце для поцілунків, однак цього разу Гарник з товаришами встигли першими тут отаборитися.

Степан, як і належить лідеру, розташувався по центру. Праворуч від нього, його «права рука» Вадим Каратаєв. Лесику ж залишилося місце з лівого боку від організатора майбутнього пограбування.