Любко Дереш - КУЛЬТ

Банзай обійняв її, і потік слів миттєво припинився. Дарця тепло дихала йому в губи. Він заглянув у її темні очі, очі лані, вогкі, блискучі очі, очі без дна, у яких дуже легко втопитися, очі без жодних запитань чи заперечень. У її очах він бачив щось, чого не було в погляді Солі: не прохання виграти її так, щоби потім було важко ходити, а лише бажання бути поряд із тим, хто не насміхатиметься, не кричатиме, не ображатиме її і не буде пробувати кривдити її й зачіпати за живе. Дарця проповзла по ньому вище, тягнучись устами до вуха.

- Ну давай, гашиш, анашу, чи шо ти там маєш. Ходи, ну?.. - так само вперто нашіптувала вона, дихаючи прямісінько у вухо. Із театральним стогоном зітхнув (він просто кайфував від малої) і, вставши, поліз у шафу за кальяном. Дарця, збуджена, пішла за ним.

- Оце він? - спитала Дарця шанобливо.

Зовні кальян дуже нагадував лампу торшер. Приблизно метр від землі, тонкий і вишукано високий, немов хлопчик катаміт у гаремі старого педофіла, з дерев’яною різьбою по корпусу. На самому чубкові була металева чашечка для тютюну та вугілля. Унизу була велика скляна посудина, що за формою нагадувала хімічну колбу. У колбі (із товстим склом) була вода, в яку з дерев’яної верхньої частини захо дила металева трубка. Колба наполовину була заповнена повітрям, і від того повітряного прошарку тягнувся метале вий трубчастий отвір; у той отвір вставлявся довгий смугас тий шланґ (фактурою він нагадував покриття електрошнура до праски радянського зразка). На кінці шланґа був довгий позолочений, прикрашений різьбленням мундштук.

Дарця сіла на п’ятки й розглядала кальян, водячи по ньому пальцем.

- Ходи на кухню, - сказав Юрко. - Треба розпалити вугілля.

Він витяг із паперового мішечка кавалок кам’яного ву гілля, з полотняного - посріблені щипці. На кухні він над полум’ям нагрів кавальчик, тримаючи щипцями над пальни ком, аж поки той не став вишневим у кількох місцях.

- Тримай, - сказав Банзай, коли вони вже знову були перед кальяном. Дарця слухняно взяла жарину і стала ле генько дмухати на неї, підтримуючи червінь. Банзай тим часом натягнув на верхню чашечку фольґу з під шоколаду. Фоль ґа мала багато пробитих голкою дірок; із внутрішньої сто рони до неї кріпився згусток якось масної липкої речовини.

Коли фольґа була щільно припасована згустком досере дини, Банзай промовив:

- Клади вуглинку на фольгу, тим розпеченим донизу.

Будемо розкурювати.

Дарця поклала вуглинку, як Банзай і просив; він тим ча сом сів на підлогу, застелену жорстким твердим килимом, і почав що було моці втягувати в себе повітря через цибух.

Коли закрутилася голова, він передав цибух Дарці.

- Тягни.

Нарешті у темряві рознісся запах терпкого тютюну з яблуками. З вуглини завився стійкий димок. Поки мала ще тягнула, він відчинив вікно.

Кальян перенесли до ліжка, щоб можна було курити, сидячи на підлозі й опираючись спинами об його край.

Банзай узяв із ліжка коцик - крім того, що з відкритого вікна тягнуло гірською зимною вогкістю, у квартирі було студено через відмикання опалення. Банзай накрив їх обох коциком і, тримаючи одною рукою мундштук, пояснював:

- Просто так передавати цибух не можна. Треба скрутити шланґ у кільце, - він показав як. - І я мушу тебе двічі постукати по долоні. Так во.

- То чесно такий звичай є, чи ти сам придумав? - спитала вона з лукавим виразом.

- Чесне слово.

Дарця притулила кінчик мундштука до губ і затяглася.

Розлився запах тютюнових яблук. Вона випустила дим ротом і передала шланґ Юркові.

- А де ти його взяв, Банзайчику?

- В універі мав одного знайомого. З Дамаску. Гомік, розумієш? До мене замаланювався. А коли мав їхати додому, подарував його мені. Казав, що буде завжди любити…

Дарця наморщила носа. Він наморщив носа у відповідь і дав їй затягнутися з його рук. Таке, згідно зі словами Фаєза, гоміка з Дамаску, традиція цілком дозволяє.

- А воно зовсім, ні крапельки не втикає?

- Абсолютно. Максимум, шо ти відчуєш, - розслаб леність у руках і ногах. То ж, блін, не гашиш.

Так вони курили, говорили, просуваючись крізь час.

Банзай розповів Дарці, що має на думці поставити у коледжі невеличкий перформенс. Спитав, чи вона б не хотіла взяти у ньому участі. Дуже б навіть хотіла, відповіла вона.

Дарця лягла, стягнувши на себе більшу частину коца, але Банзай не протестував. Вона поклала голову йому на коліна і розглядала засклений плакат Роберта Фріппа на обклеєній нотами стіні. Банзай гладив її темне волосся, пропускаючи його через пальці. (Воно завивалось на кінцях.) Серце її, як лютня: ледь торкнеш - і відізветься.

11.

Серце її, як лютня: ледь торкнеш - і відізветься.

По гуркоту холодильника Банзай зрозумів, що з’явилося світло. Була без п’яти північ. Вони курили та говорили чотири години.

Дарця подивилася на нього.

- Тобі сумно?

Він знизав плечима. Була байдужість. Він ліг коло неї на розстелений коц. Зняв з її плечей шлейки комбінезона, дивлячись в очі. Темні очі, очі лані, очі без дна і без жодних запитань у них. Банзай міг чути, як голосно калатає її серце.

Вона дивилася на Юрка, і Юрко бачив у ній дитину; бачив у ній свою доцю, яку хотілося (виграти витрахати

[навіть не смій думати навіть не смій] витрахати й виграти) посадити на коліна й гладити по волоссю, що завивається на кінчиках. Юрко розстібнув ґудзики на футболці (чи то блюзці) на довгий рукав, зеленій, наче очі великого бога Пана.

Дарця голосно втягувала повітря за кожним із розстібнутих ґудзиків. Темне (чорне) волосся, що завивалося на кінчиках, розсипалось коло її голови по квадратному коцу. Банзай відчував, як її тіло під коцом все теплішає, з кожним розстіб нутим ґудзиком. Він відкрив блюзку, за якою була пара невеличких грудей під чорною тканиною бюстгальтера.

Дарця лежала нерухомо, лиш невідривно дивилася на його обличчя, а Банзай обережно поцілував її у голі плечі.

Скидаючи з них шлейки ліфчика, розстібаючи його у Дарці за спиною, оголюючи молочні перса. Все її тіло було кольору молока, матово біле й тепле, лиш темніли невеличкі пипки, ще не здатні тверднути так, як у Солі. Він так само обережно поцілував її у ямку під шиєю і притулився губами до грудей.

Він (серце її як лютня) хотів її, хотів сильніше, ніж будь коли прагнув тіла Солі, тому що Соля ніколи не мала того, що було в очах Дарці. (як лютня) Він вдихав її запах, запах стиглого винограду й суниць, запах диму з кальяну, (серце її як лютня) він міг продовжити цілувати її, скинути з неї комбінезон і цілувати її тіло, допоки воно не займеться у нього під устами, він міг знайти губами її солодку суничку і цілувати її сто вічностей до ста смертей від спалахів у голові й тілі. (серце її як лютня ледь торкнеш і відізветься) І Дарця слухняно лежала б, слухняно довірившись йому.