Любко Дереш - КУЛЬТ

Але (серце її як лютня ледь торкнеш і відізветься) вона прийшла до нього не як до коханця, а як до друга, який ніколи не насміхатиметься, не кричатиме, не обража тиме її і не буде пробувати кривдити її й зачіпати за живе. І він увірував, що у ній справді є лютня, з якою треба бути ніжним і обережним. Обережним, щоб не порвати струн. Він затулив її голе тіло м’якою зеленою блюзкою (кольору очей великого бога Пана) і легенько поцілував у губи. Дарця обняла його за шию й притисла до себе. Дуже тихенько, настільки тихо, що Банзай сам ледве почув, вона проше потіла: «Дякую».

12.

Банзай дав Дарці одну зі своїх навмисне завеликих футболок. Футболка була білесенькою і хрумкою від свіжості. Дарця понюхала її: та пахла Банзаєм і легким запахом, що вона пов’язувала із літом, запахом чистих майок та випраних джинсів. Банзаєва футболка мала служити їй піжамою. Поки Дарця скидала джинсовий комбінезон, блюзку та ліфчик, Банзай стояв до неї спиною (хоч вона й сказала, що це зайве, проте чергове заворушення в паху йому ні до чого). Вона акуратно звісила весь одяг на єдине крісло в цілій квартирі і вимкнула світло.

Банзай, що вже лежав у ліжку, відчув, як її тепле тіло ковз нуло по простирадлу і вмостилося у вигині його власного тіла. Потім Дарця повернулась до нього лицем і попросила обійняти її. Було направду зимно, надворі й у квартирі, тож Банзай обійняв її, зігріваючи та створюючи затишок. А згодом він заснув, також і в її обіймах, розкошуючи тілом однієї малої дівчинки, котра прийшла до нього як до друга, і котра носила у серці делікатну лютню.

1.

У суботу гопи повеселились на славу. Коледжем гриміли милі вуху «Рукі ввєрх» і надривалась крихітка Бритні Спермз.

У понеділок свято прийшло і на рок вулицю. Цілий день навчання було ніяким, оскільки всі неформали збуджено гуділи: «Рокотека! Рокотека!»

Банзай, звісно ж, такого пропустити не міг.

2.

Прийшла рокотека, грізно погримуючи металевими латами.

Десь пів на п’яту до його кабінету прийшла Дарця і сказала, що вже пора. Гаразд, пора - то пора. І він пішов зривати собі дах і допомагати зривати його своїм ближнім.

На рокотеці було страшенно шумно й людно, і всі волохаті людиська махали патлами так, що аж гай гудів. Народ відривався по чорному, музика голосно погрожувала вирвати бебехи і розмазати їх красивими альтернативно аванґардовими плямами по стінах спортзалу. На щастя, у темряві ніхто не бачив, що він був із малою.

3.

Після години безперервного гупання Банзай відчув, що було би дуже незле перевести подих і відпочити. Вони обоє вийшли зі спортзалу й попрямували коридором до виходу.

Надворі вже була глупа ніч, а коридори освітлювались не численними лампами зі слабенькими жарівками. Коридор на першому поверсі був просто таки довжелезним, і освіт лений був саме так, як, на думку Банзая, і слід освітлювати тюремні коридори у чорно білих фільмах про довоєнні роки: лампи, розділені десятьма метрами темряви, у якій понурі охоронці продають в’язням пшеничну смагу та дешеві цигар ки з махоркою. Лампи мали вузькі металеві плафони, кожна кидала на підлогу лише скупенький сніпець світла, так що все освітлення коридору зводилось до цих жовтавих тюрем них острівців, які ні за яких умов не зливалися в одну смугу.

За межею чорно білого (жовтавого) більма була непроникна темрява.

Нагадує тунелі для електричок. Цікаво, чи ходить тут метро? Під час хуртовини чи, скажімо, горобиної ночі…

Перевозить самотніх божевільних привидів з нізвідки в нікуди.

- Дивись, - Дарця посмикала його за руку. - Хто то?

Вона показувала на постать, що ворушилась у кінці туне лю. Юркове серце тихо зойкнуло. Постать ішла у їхньому керунку. Нарешті вона минула один із острівців, і за коротку мить світло викрило обличчя Корія. Той зупинився у темряві.

Банзаю стало моторошно. Несподівано сталася те, чого потім він аж ніяк не міг списати на сон чи ману. Юркові вида лося, що простір між ним та чоловіком ґвалтовно скоротився, і в наступну мить Корій вже був під його носом. Банзай розгледів його навіжену посмішку і відразу ж побачив, як сяйнули у темряві Корієві руки, сильно штовхаючи й виштовхуючи в

4.

Банзай/Азатот

[ти думаєш, ти зможеш тягатися зі мною? Ти малий і дурний]

[що діється? де я?]

[хо хо хо! І ти ще хочеш тягатися зі мною? Ти думаєш, вони тобі хоч чимось допоможуть? Ти, напевне, думаєш, що ті книжки, які ти прочитував за одну ніч, тобі хоч якось допоможуть? Хоча б щось роз’яснять? Я десять років вивчав їх, я вивчив напам’ять т а к і тексти, що тобі й не снилося]

[ти Корій, правда?]

[ха! Корій! Всі кажуть: «Корій - старий алкаш». Ніхто не знає, хто такий Корій насправді. Ніхто в ж и т т і не побуває там, де був я. Ніхто навіть у сні не побачить того, що бачив я]

[поверни мене назад]

[ха! Ти волаєш про поміч в Азатоті, при воротах в Азатот, а що буде, коли я покажу тобі його серце, коли ти втямиш, чим є Азатот? А що буде, коли ти опинишся у НЬОГО вдома?

Я навіть не хочу згадувати, що буде, коли ти п о б а ч и ш ЙОГО. Ти просто помреш, бо твій мозок потоне у крові з тисячі тріслих судин]

[поверни назад!!! Хто такий ВІН?]

[ти ще питаєш? І ти хочеш потягатися зі мною?]

[він - це Азатот?]

[Азатот! Ха! Азатот - Око хаосу. Азатот - піщинка у порівнянні з великим Йоґ Сототом! Тепер Йоґ Сотот найсильніший, останній з Великих. Тепер, коли Ктулху замкнули у підводному місті Р’лайх, я став верховним жерцем Йоґ Сотота. Я можу зробити таке, про що ти навіть не здогадуєшся. СИЛА, вона розчинилась у мені!]

[наза а ад!!! Поверни мене назад!!!]

[серйозно, хлопче, я не той, з ким варто затівати дурні дитячі ігри. Не ставай мені на дорозі! Я не жартую, і ти не жартуй]

5.

- Банзаю, ти живий? - Дарця стурбовано пляцкала його по бузі. Юрко розплющив очі.

- Як то виглядало? - першою справою спитав він. Банзай озирнувся. Ніде нікого не було, лиш вар’ятськи голосно рокотала рокотека.

Дарця здивовано заглянула йому в очі.

- Ми йдем, а тут ти бах! - зупиняєшся!.. І всьо. Лице мертве, я до тебе говорю, плескаю по твому писку, а ти - нуль реакції…

- А де Корій?

Дарця несвідомо здригнулася. Вона глянула туди, де кілька вічностей тому стояла постать. Її брови здивовано скочили на чоло.

- Нема, - просто відповіла вона, виказуючи тим самим повне нерозуміння того, що трапилось.

Банзай сів на підвіконня. Ні з того, ні з сього Дарця спи тала прямісінько в чоло:

- Ти виходив, правда? Як тобі вдалося?

- Я нікуда не виходив. Я взагалі не розумію, шо трапилось.

- Ти виходив, - вперто повторила вона. - Скажи, шо ти бачив? Ну скажи, Банзайчику, давай.

- Звідки ти знаєш? Чому ти так думаєш, шо я кудись виходив? - добре, що вони стояли у темряві, і не було видно дикого переляку на Юрковому обличчі.