Астрід Ліндгрен. Нові пригоди Карлсона, що живе на даху
- Название:Астрід Ліндгрен. Нові пригоди Карлсона, що живе на даху
- Автор:
- Жанр:
- Издательство:неизвестно
- Год:неизвестен
- ISBN:нет данных
- Рейтинг:
- Избранное:Добавить в избранное
-
Отзывы:
-
Ваша оценка:
Астрід Ліндгрен. Нові пригоди Карлсона, що живе на даху краткое содержание
Астрід Ліндгрен. Нові пригоди Карлсона, що живе на даху - читать онлайн бесплатно полную версию (весь текст целиком)
Интервал:
Закладка:
Одначе дядько Юліус вигнав його. Панна Цап засміялася вдоволено. Нарешті вона взяла гору!
- Я такого не попущу,- сказав Карлсон.- Я мушу їх бачити!
І другого ранку, як дядько Юліус був у свого лікаря, а панна Цап купувала на Сінному ринку салаку, Карлсон прилетів до Малого з великим свердлом у руці. Малий бачив те свердло на стіні в Карлсоновій хатці. Він запитав, [597] навіщо Карлсон його приніс. Але саме тієї миті в шпарі для листів щось зашурхотіло, і Малий побіг глянути, що то. На килимку перед дверима лежало дві листівки: від Боссе і від Бетан. Малий дуже зрадів, довго читав їх і перечитував, а як скінчив, то Карлсон своє діло вже також скінчив. Він висвердлив у дверях чимале вічко.
- Ну, Карлсоне! - злякався Малий.- Хто ж свердлить у дверях дірки?.. Навіщо вона тобі?
- Як навіщо? Дивитися, що вони роблять,- відповів Карлсон.
- Фе, посоромився б,- дорікнув йому Малий.- Мама казала, що ніколи не можна підглядати в шпарку для ключа.
- Твоя мама розумна жінка,- мовив Карлсон.- І каже правду. В шпарку для ключа треба вставляти ключа, видно з самої назви. А це, на щастя, вічко. Ти такий кмітливий, то хіба не чуєш, для чого воно призначене?.. Еге ж, саме так,- сказав Карлсон, перше ніж Малий здобувся на якусь відповідь.
Він витяг з рота грудочку старої жувальної гумки і заткнув дірку, щоб її не було видно.
- Гей-гей! - сказав він.- Давно ми не мали веселого вечора, але сьогодні, мабуть, знову матимемо.
Карлсон узяв свердло й полетів додому.
- Мені треба залагодити ще один справуночок,- сказав він.- Але я вернуся, як почнуть смажити салаку.
- Який справуночок? - запитав Малий. [598]
- Легкий, незагайний справуночок, за який я принаймні добуду грошей на марку,- відповів йому Карлсон.
І він полетів собі.
Але справді вернувся, як почали смажити салаку, і за обідом був у чудовому гуморі. Він дістав з кишені п'ять ере і тицьнув у руку панні Цап.
- Хочу вас трішки втішити,- сказав він.- Купіть собі якусь цяцьку на шию абощо!
Панна Цап кинула монету.
- Я тебе як цяцькну, то не втрапиш, куди тікати! - сказала вона.
Та саме надійшов дядько Юліус, і панна Цап не захотіла цяцькати Карлсона при ньому. Карлсон потім дивувався:
- Яка ж вона робиться лагідна й чудна, скоро поблизу з'явиться Юлій Любиказка!
Панна Цап і дядько Юліус перебралися до вітальні, щоб, як завжди останнім часом, випити вдвох кави.
- Тепер побачимо, чи вони таки безнадійно погані,- сказав Карлсон.- Я востаннє спробую мирно з ними домовитись, але потім почну дратурувати нещадно й немилосердно.
На подив Малому, він витяг з кишені сигару, закурив її і постукав у двері. Ніхто не запросив його заходити, проте Карлсон однаково зайшов, кадячи сигарою.
- Перепрошую, це ж бо кімната для курців,- сказав він.- Певне, тут можна викурити сигару?
Та дядько Юліус цього разу страх як розсердився на Карлсона. Він вихопив у нього сигару, перервав навпіл і погрозив, що як Карлсон ще коли закурить, то дістане такої прочуханки, що довіку пам'ятатиме. А ще дядько Юліус заборонить йому гратися з Малим. Цього він уже допильнує.
Спідня Карлсонова губа почала тремтіти, очі налилися слізьми і злісно блиснули на дядька Юліуса. [599]
- А я стільки днів був до вас ласкавий! - Карлсон люто витріщив очі: зразу видно було, що він думає про дядька Юліуса.
Але дядько Юліус виштовхав його з вітальні, двері знов зачинилися, та ще й клацнув замок. Оцього вже досі ніхто не робив.
- Тепер сам бачиш, що нема іншої ради, треба драту-рувати,- сказав Карлсон Малому.
Він затарабанив кулаками в двері й закричав:
- Ви ж мені зіпсували таку дорогу сигару!
Потім засунув руку в кишеню і чимось забряжчав. Начебто грішми. Атож, щось справді забряжчало так, як повна кишеня п'ятаків.
- Добре бути багатому,- сказав Карлсон. Малий стурбувався:
- Звідки в тебе стільки грошей? ~ Карлсон таємниче моргнув йому:
- Довідаєшся завтра.
Малий ще дужче стурбувався: а що, як Карлсон десь поцупив гроші? Тоді він не кращий за Філле й Рулле. Може, Карлсон додає не тільки яблука? Малий не знав, що йому й думати. Проте він не мав часу на довгі роздуми, бо Карлсон саме обережно, тихенько вийняв з вічка жувальну гумку.
- Ось так,- сказав він, припадаючи оком до дірки. Та раптом Карлсон відскочив назад, немов побачив щось страшне.
- Більшого нахабства й бути не може! - обурився він.
- Що вони роблять? - зацікавлено спитав Малий.
- Я теж хотів би знати,- відповів Карлсон.- Та вони, хитруни, пересіли!
Дядько Юліус і панна Цап завжди любили сидіти на невеличкій канапі, що її добре видно крізь вічко, і допіру, як Карлсон заходив із сигарою, вони там і сиділи. А тепер [600] десь ділися. Малий сам переконався в цьому, зазирнувши у вічко. Мабуть, пересіли на другу канапу, далі коло вікна, а це страшний підступ і хитрість, заявив Карлсон. Кожен-бо, хто має бодай якийсь сором, сідає так, що його можна побачити і крізь шпарку для ключа, і крізь вічко, запевняв він.
Бідний Карлсон! Він опустився на стілець у передпокої і втупився перед себе сумними очима. Цього разу він даа маху. Вся його чудова ідея з вічком пішла нанівець. Яке тяжке розчарування!
- Ходімо гратися до твоєї кімнати,- врешті сказав він.- Може, серед твоїх речей знайдеться який мотлох і непотріб, щоб ним можна було дратурувати.
Карлсон довго нишпорив у шухлядах і в шафі Малого, не знаходячи нічого путнього. Раптом він свиснув і витяг довгу скляну трубку, якою Малий любив здмухувати горошини.
- Це типовий мотлох,- задоволено сказав Карлсон.- Якби ще тільки знайти непотріб.
І він знайшов непотріб, та ще й який! То був гумовий капшучок, такий, що як його надути, то стає великий м'яч.
- Гей-гей! - вигукнув Карлсон. У нього аж руки тремтіли з радісного хвилювання, коли він прив'язував капшучок до кінця скляної трубки. Потім Карлсон приклав губи до другого кінця й надув кулю. Він задоволено хихотів, бачивши, як на жовтому м'ячі, що дужче він його надимав, то більшало намальоване чорною фарбою обличчя. і
- Це може бути місяць,- запропонував Малий.
- Нехай буде що завгодно,- сказав Карлсон, випускаючи з м'яча повітря.^- Головне, що ним можна дратурувати.
І добре «дратурувати». Справді добре, хоч Малий так хихотів, що весь час заважав Карлсонові. [601]
- Гей-гей! - сказав Карлсон і обережно засунув трубку із зморщеним капшучком у вічко. Тоді заходився щосили дути в трубку, а Малий стояв поряд і хихотів. О, як би він хотів тепер сидіти на канапі разом з панною Цап та дядьком Юліусом і зненацька побачити великого місяця, що повнявіє в усій своїй красі, не в небі, ні,- тут, у темряві, коло дверей. О цій порі року справжньої ночі не бувало, та все ж у вітальні було досить темно, щоб такий заблукалий місяць здавався таємничим і страшним. Це Малий розумів.
Читать дальшеИнтервал:
Закладка: