Тетяна Бережна - Любов іншого виміру

Пташиний гурт піднявся вище.

– Товарищ Роза! – п’яно гукнув Сатана улюблену орлицю.

Та підлетіла, повернула до нього голову з круглими, мудрими очима старої єврейки, поглянула на Сатану поблажливо.

– Поговорімо про любов, дівчинко! – розкуто нав’язав їй Сатана тему розмови. – Як гадаєш, на біса мені цей жах?… Ось, ти, Розо, наковталася грішної плоті досхочу, і тобі добре! А я?… Хто відтепер я?… Вважають, що Сатана, а я перетворився на жалюгідний прошарок болю між зовнішнім пеклом і внутрішнім… Так, Розо, кляте кохання це пекло, що горить всередині мене! Яке воно болюче, хай йому! – Люцифер непевною рукою дістав з кишені сигару. – Ведьма была права, для меня было бы лучше не встречать девушку моей мечты!

Журба виродила яскраво-зелені очі Сатани у безодні відчаю, хвороблива усмішка смикнула його вуста, якусь мить він помовчав і приречено констатував:

– Я геть здурів! Забув азбуку! Хто ж людей здатен уникнути зустрічі з таким клятим красенем, як я?!

Люцифер у досаді різко махнув рукою, його раптом хитнуло вбік, він втратив рівновагу, зіслизнув зі спини Леніна і полетів назустріч Кривавому морю. Орлиці Клара і Цеткін стрімко кинулися за ним і спритно перехопили: Клара схопила Сатану за комір, Цеткін за штани. Ленін пірнув під нього, підставив йому спину.

– Як боляче ти мене дзьобнула, Цеткін… Ледве не відхопила від мене шматок, – опинившись у безпеці, примхливо забурмотів Сатана і ліг на спину могутнього птаха, обхопивши його шию обома руками.

Міцний сон на холодному, просоченому свіжою кров’ю, повітрі здолав Сатану. Йому приснилося, що не Ісус, а він сам тримає Олену у своїх обіймах.

На мальовничій райській галявині панував казковий травень. Ісус з Оленою сиділи у затишній альтанці, рясно увитій різнобарвними тюльпанами. Олена в захоплені розглядала квіти.

– Як дивно! Ці тюльпани в’ються, як плющ, а такого розмаїття кольорів і відтінків немає на Землі, – зауважила вона і пильно вдивилася у квіти, намагаючись розгледіти якихсь дивних комах у них. Олена підвела приголомшені подивом очі.

– Хто це, Господи? Невже ельфи? – вражено прошепотіла.

– Так, вони, нетямущі, але шкоди від них немає. У Раю всі живуть на благо, – посміхаючись, відказав Спаситель і налив їй келих червоного вина, – випий, трохи «крові» Ісуса тобі не завадить, ти занадто обтяжена райськими враженнями.

Вона відпила вина і поглянула у прекрасні сині очі Спасителя. На мить її душа полинула в сяюче безмежжя Його Вселенської Любові, а коли повернулася у тіло, Олена відчула у собі потужне джерело Світла, ні з чим незрівняне щастя сповнило її.

– Що зі мною, Сину Божий? – з радощів здивувалася вона.

– Те, що має бути: Я в твоєму серці, а ти в Моєму.

Олена розшарілася від Його слів, вина, і виглядала напрочуд чарівно. Спаситель поглянув на дівчину, милуючись.

Райську галявину розсікали кришталево чисті води стрімкої ріки, що просувалася, перестрибуючи через примхливо розкидані чудернацькі валуни. Безліч крихітних водоспадів грайливо жбурляла бадьорі бризки і веселі райдужки багатоскладних, незвичних земному оку, барв.

– Господи, чому Земля в порівнянні з Небом виглядає чорно-білим, брудним світом?

Ісус огорнув Олену лагідним поглядом: Йому подобалася її допитливість.

– Тому, дитино, що людське око невидюще.

– Тобто, людина сприймає Бога і Всесвіт, як дощовий черв’як Сонце, що лише якось відчуває його світло і тепло, так?

Ісус засміявся, взяв її руку у свою.

– Так, людина недосконала, але в її недосконалості є щось зворушливе. До речі, Я теж був людиною, не забула?

– Ні, але перед усім Ти – Син Творця… А люди… Інколи я думаю, чи варті ми всі Твоєї крові, Господи? – спитала і густо почервоніла: її прикро вразила власна безтактовність.

Спаситель уважно поглянув їй в очі.

– Бачу, що думаєш, багато думаєш, але так не думай! Я ніколи не роблю того, що було б не варто Моїх зусиль. Ти сказала: Я – Син Творця! – вдумливий погляд Ісуса, пронизавши простір і час, зупинився на Синові Людському, розіп’ятому на Хресті. – Я прийшов у Земний світ, щоб відділити зерна від плевели, тож Моя кров омила гріхи не всього людства, а тих, хто повірив в Ісуса, Сина Божого!

– Прости мене, Господи! Не тямила, що говорила!

– Не лукав, тямила! Недарма тебе запрошено на Небо за твоє земне життя, не проси прощення. Ти розмірковуєш, це добре. Сліпа віра породжує морок у серцях нетямущих, заляканих людей. Вони бояться розкинути свої думки! Хіба задля їх страху Я воскрес із мертвих на Землі?… Моє Воскресіння це Свято Безсмертя Смерті, це Мій дороговказ людству у Вічне Життя у Світлі Божої Любові…

– У Світлі Божої Любові… – зачаровано прошепотіли Оленчині вуста. – Чому на Землі життя сповнено болем, страхом і недовірою одного до одного, Господи?… Страхом перед терором, хворобами, смертю, Божою Карою?

– Тому, дитино, що Земля – один з прошарків Пекла, а Пекло це Безодня Божого Гніву, тож є грішники, є і страх перед Творцем… Але спасеться той, хто потребує творити добро не від страху перед Божою Карою, а від своєї душі! Той, хто повірив Мені від щирого серця.

В Ісусові вражало дивне поєднання Вселенської Величі і надзвичайно людської простоти в спілкуванні. Олена усвідомлювала, що вона в іншому вимірі буття, що перед нею Син Творця, але почувалася затишно, зручно.

– Хочу ще дещо спитати, Господи…

– Стукай – відчиню!

– Що Ти мав на увазі, коли говорив Іудейському начальнику Никодиму…

– Тому, що приходив до Мене вночі? – уточнив Ісус, легка усмішка майнула Його обличчям, Він відпив вина.

– Так, Ти сказав йому: – «Должно вам родиться свыше». Що це означає?

Ісус зазирнув дівчині в очі.

– Люба, Розі відсікли голову. Вона є, чи ні?

Олена на мить збентежилася.

– І є, і ні! Я відчуваю її у душі, як свою рідну частку, та тіло Розі – прах!

– Саме це Я і мав на увазі: народжене від тіла є плоть, а народжене від Духа є Дух. Душа вічна! – обличчя Божого Сина овіяло світлим серпанком земних спогадів. – Після Мого Воскресіння Я приходив до учнів і вони, бувало, не впізнавали Мене, бо Мій Дух втілювався у нові тіла…

Фантастичні очі дівчини спалахнули гострим інтересом, вона подалася вперед:

– Господи, нащо Ти виникав перед Твоїми учнями в різних образах?… Може, саме через це фарисеї і не повірили їм, що Ти воскрес?

Спаситель подарував Олені усмішку Божої Мудрості.

– Дитино моя, Я прагнув, щоб Апостоли Вищої Любові прозріли серцем і навчились бачити Сина Божого у різних втіленнях людських, бо і на Землі, і у Всесвіті є особи, що живуть в обіймах Мого Духу, і Я дію через них. Я досягнув мети: істинно віруюча людина спроможна впізнати Мене по Ділах Моїх, якби Я не виглядав… А щодо фарисеїв, цих сліпих вождів сліпих, то Я вже все сказав, вивчай Слово! – Спаситель перехилив келих і, прочитавши наступне запитання в Оленчиній голові, махнув у досаді рукою. – Про Страшний Суд говорити не люблю!… Одне скажу: жодна душа не зможе збрехати у Світлі Сонця Святої Суті і отримає своє!