Тетяна Бережна - Любов іншого виміру

Олена глибоко задумалась.

– Душа… Дух… А чи є зв’язок між людською душею і духами Всесвіту?

– Є, духи Всесвіту це воїни добра і зла, тому вони змагаються за душі. Якщо в людській душі перемагає Віра, вона світлішає і стає оселею духів добра, а душа без Віри приймає духів зла і від їх господарювання перетворюється на руїну… А Божа Душа це джерело Святого Духа, що сповнює сенсом буття все неживе і живе, дитино.

– А чому?… – Олена осіклася. – Що це я, Господи?

Ісус посміхнувся, відкинув золотаве пасмо волосся з її чола.

– «Чому?» – улюблене питання Фобоса і Люцифера, – і сумний погляд глибоких очей Спасителя полинув у далеке минуле. – Чому Християнський світ має стільки течій і чому кожна з них по-своєму розуміє Мої Слова, ти це хотіла спитати?

– Так, Господи.

– Багато іудеїв ходило слідом за Мною, та лише обрані вбирали Мої Слова розумом і серцем. Діючи Словом Божим, Я зцілював від тяжких хвороб і вивільняв з обіймів смерті. Величезний натовп іудеїв бачив Лазаря, котрого Я вивів із гробу… І що?… Збулося: прийшов до своїх, і свої не впізнали Мене! Збувається Пісаніє і зараз: кожна сучасна церква пояснює Мої Слова по-своєму, вперто наполягаючи на своїй виключній правоті! І так було завжди: були, є і будуть спритні ловці людей, що прикидаючись праведниками, омивають Вівтар Істини сльозами омани. Були, є і будуть легковірні, що обирають стежину віри лише тому, що вона здається їм достатньо кривенькою та тернистою. Не кожна така стежина веде у Храм.

– А, може, церквам об’єднатися і разом шукати ту стежину, Господи?

– Об’єднаються, якщо поєднаються з Богом! – гірко кинув Ісус.

– Але ж, Господи, і свідок Ієгови, і католик, і протестант, і православний, і баптист, – всі вони щиро вірять у Тебе! – несподівано вирвалося в Олени, і вона страшенно розхвилювалася.

– Кажеш, щиро вірять?! Чому тоді вони не діють по Слову Моєму?! – раптом підвищив голос Спаситель, і Олена відчула биття свого серця у скронях. – Хіба Я закликав їх ненавидіти один одного і обзивати сатанами на радість Сатані?! Хіба не говорив, що гординя і владолюбство – зло?! Та чи знаєш ти, що таке справжня віра?

Олені перехопило подих.

– Здійснення очікуваного і впевненість у Невидимому, – дивом пригадала вона із послання Павла євреям.

Очі Божого Сина потеплішали.

– Таке поняття віри Я вклав Павлу у душу, бо він так повірив у Мене, що став Моїм добровільним в’язнем… Він чув Мій голос у собі і, ризикуючи життям, ніс Моє Слово народам! А ті, що ніби в Мене вірять, уявляючи Мене якоюсь віддаленою абстракцією, не вірять, що Я, Невидимий, буваю поряд, все бачу і чую, ще й читаю підлі думки у їх хитрющих головах!… Вони лише вірять, що як попросять Мене, то Я прощу, або пошлю їм благодать. Так вірять, що не відрізняють, що дається від Бога, а що від Сатани! – і в гніві розрубав долонею повітря.

На мить могутню статуру Ісуса огорнуло таке яскраво-біле сяйво, що затьмарило барви Раю і приголомшило Олену. Вона мимоволі заплющила очі.

– Не бійся, дитино. Світло, що Я несу, не руйнує, а очищує душу. Як гадаєш, хто Я по суті?

– Коли Ти поряд, Спасителю, я забуваю, що існує страх, – Олена сміливо «пірнула» у синю глибочінь Його прекрасних очей, «виринула», хильнула вина, зненацька райський хміль ударив їй в голову, – Ти, Господи, – Вибух Вселенського Світла і Джерело, невичерпне Джерело… – і так раптом зніяковіла, що ледь не втекла.

– Чому не втекла від Мене у райськії кущі? – лагідно запитав Ісус і ніжно торкнувся її щоки долонею. – Поглянь Мені в очі, красуне!

Вона підвела на Нього свої загадкові фіалкові очі.

– Тому, що Ти – Невичерпне Джерело Любові і від Тебе не втечеш, Ти в моєму серці, Господи, – здолавши хвилювання, спромоглася промовити.

– Чудово, тож не розчаровуй Мене, дитино, і Я завжди буду у ньому… На жаль, Сатана теж буде поблизу тебе. Спокушати він майстер, уникай спілкування з Дияволом! – пильно вдивився у її очі. – Слухати Сатану – не чути Голосу Бога у собі, не слухати Сатану – не бути людиною. Обирай, обрана!

– Які можуть бути вагання, Господи? Хочу не бути людиною, – мило посміхнулася Олена.

Спаситель вручив Олені червоне яблуко і, пронизавши її проникливим поглядом художника, засміявся:

– Таки правий Сатана: врода жінки – страшна сила!

– Дякую, Господи, – розшарілася Олена і відкусила від соковитого плода.

– Як же ти зараз схожа на Єву! – вразився Спаситель і простер до тюльпанів руку.

Три зворушливо чарівні ельфи спурхнули з квіток на Його долоню. По прозорих крильцях крихіток линули такі барви, що Олена зойкнула від захвату. Голоски ельфів продзеленчали ледь чутними дзвіночками. Олена не зрозуміла їх мови.

– Принесіть Хрест Спасителя, пустуни! – весело звелів їм Ісус.

Істотки чемно уклонилися і злетіли з Його долоні.

– Такі крихти! Невже принесуть? – здивовано прошепотіла вона.

– Авжеж, дитино. Небо це казка, де добро і любов творять чудеса…

– На Землі я буду згадувати Небо, як казковий сон!

За мить повернулися ельфи. Вони заплуталися у ланцюжку зі щирого золота, і виглядали в’язнями у кайданах. Трійця крихіток упала на долоню Ісуса. Він обережно вивільнив їх з полону. Хрест Спасителя прикрашали чудові алмази.

– Яка неймовірна краса! – вигукнула Олена у нестримному захваті.

– Божа краса, – огорнувши дівчину турботою, виправив її Ісус, – ця краса захистить тебе від нечистої сили. Ніколи не знімай Хреста, і Сатана не зможе тебе спокусити.

Ісус одягнув на її шию Хрест, що увібравши Світло Неба, раптом спалахнув між її грудей зіркою надії на Спасіння.

– Дякую, Господи.

Дивна усмішка торкнула вуста Спасителя, несподівана журба затьмарила Його високе чоло.

– Нещасний Звір! Час завітати до нього у Пекло…

Олена поглянула на Божого Сина з нерозумінням.

– Сатана – Мій ворог, – просто пояснив Він, ніжно пригорнув дівчину до грудей, поцілував, – пий з Мого джерела, спрагла! Завтра, після лекцій, покажу тобі Другий рівень Раю. Мир тобі!

Перший Лицар Світла і Любові зник, однак Його цілунок відривав від землі – безмежно щаслива Олена не пішла, а полетіла до замку матінки Жозефін. Радісний вир дивовижно яскравого життя, утвореного рожевими дітлахами, скляними бабками, казковими ельфами, різнобарвними метеликами та пташками, негайно ув’язався слідом за нею, сповнивши Небо щирим щастям дитинства.

Ісус спустився у Пекло. Чистилище приголомшувало, розчавлювало грішну душу грізною могутньою величчю, вражало страшною, хижою людському оку, красою. Нещасна душа, потрапивши у Пекло, почувалася жалюгідною, безпорадною комахою, приреченою до нестерпних тортур.