Тетяна Бережна - Любов іншого виміру

– На жаль, ні. Ними займається моя матінка. Мені бракує часу приділяти їм увагу, як вони на те заслуговують. – Ісус підвів голову і невдоволено запитав: – А до чого тут гарем? Я, що, по-твоєму, шах перський?

– Гірше, значно гірше! – дошкульно посміхнувся Сатана. – Шах перський хоч одну ніч дарує кожній своїй жінці, а коханим жінкам і більше! Він дарує їм щастя материнства – діточок! У них є хоч якийсь сенс для існування… А Ти, Сину Божий, пресвятий! Ти даруєш своїм нареченим небувалу радість цілувати край Твого одягу у дні Християнських свят, та їх так багато, що не кожній аж так щастить… Вони записуються у чергу, щоб відчути надзвичайну честь спілкування з Тобою! Хоч би дозволив їм мити Тобі ноги і утирати волоссям, як би це втішило дівчаток! – скінчивши зухвалу промову, Сатана відчув, що перегнув палицю і пожалкував.

Ісус уважно вислухав його і підвівся.

– Піду Я, Сатано! Не така вже й цікава ця партія! – розчаровано кинув Він.

– Не йди, Ісусе, прошу! Я збожеволів… – почав вибачатися Сатана, встаючи з крісла.

– Збожеволів?! Не згоден, підлий Змію, так не божеволіють! Мета кожного твого божевілля – вразити Мене в душу, Антихристе! Як ти посмів порівнювати Моїх наречених з жінками з гарему?! Що між ними спільного? Як посмів давати Мені хтиву пораду?! Правий Батько, що прокляв тебе! – іскорки щирого обурення спалахнули у синіх очах Ісуса.

– Ісусе, хіба я не ворог твій?! Хіба не Ти закликав прощати ворогам своїм? Прости мене, хтивого негідника, Ти ж знаєш, якої я жахливої вдачі! – Сатана силоміць примусив Ісуса сісти у крісло, дбайливо підсунув Йому під ноги візерунчатий стільчик. – Тобі зручно? Праведний гнів, Ісусе, перетворює Тебе на такого небезпечного красеня! Як жаль, що Тебе не можуть бачити земні жінки!

– Не лести, Сатано! Втомив ти мене спокусами! Я лишуся, але ще один такий вибрик і Я піду, не подивлюсь, що Ти Мій ворог. І ніколи не спущусь до тебе! – суворо пообіцяв Ісус: – Чому Фріц ще досі не приніс вина?

– Фріц! – гукнув Сатана.

– До Ваших послуг, Герр Люц! – миттєво виникнувши на порозі, чітко гаркнув німецькою Фріц.

– Принеси улюблене вино Ісуса Христа, фрукти. Та не гарчи, як пес кілер, що за манери! – розпорядився Сатана німецькою.

Деякий час Ісус і Сатана мовчали, роздумували над шаховою партією.

– То навіщо моя дівчинка знадобилася Раю, Ісусе? – порушив тишу Сатана.

Ісус посміхнувся.

– Чому ти так вперто називаєш її своєю? Хіба у тебе є на те підстави, Сатано? – тихо запитав.

– Поки що немає, та вірю, будуть! – роздратовано кинув Сатана. – А Тобі що? Ну, називаю її своєю, я не маю права на мрії?

– Мріяти можеш, – Ісус зробив хід конем.

– Ти не відповів, – нагадав Сатана, обороняючи короля пішаком.

– Вибач, Я не зобов’язаний тобі звітувати, – лагідно мовив Ісус.

Зайшов Фріц, розташував пляшку червоного вина, келихи і фрукти на столику поряд з шаховою дошкою.

– Шнель, шнель, Фріц! – поквапив його Сатана.

Той побіг до дверей.

– Можеш не казати, Ісусе! Я і так знаю, у мене у Раю є агенти! – запально кинув Сатана, задітий за живе.

Ісус щиро розреготався, налив два келиха вина.

– Прошу, Сатано! Знаю Я твоїх агентів! Перекажи Фобосу, що, якщо ще раз сунеться у Рай без дозволу, присоромлю його перед Вищим Янгольством, позриваю з нього маскуючі оболонки, витівник! – Ісус відпив вина.

– А Фобосу байдуже! Чхати він хотів на Вище Янгольство, Ти ж знаєш, Ісусе, – Сатана розкурив сигару, випустив сизо-блакитний дим через ніздрі, – та я і без Твоєї відповіді знаю: Рай затіває якусь місію по спасінню Землі, а саме моєї дівчинки для виконання такої почесної справи і не вистачало! До речі, Світле Янгольство пам’ятає, хто Володар Землі, чи мені нагадати?

Ісус помітив в очах Сатани лють і погано приховану образу.

– Ти втратив слона, – Ісус зробив хід пішаком, – у тебе непевна позиція.

– Непевна? Я так не гадаю, – Сатана пересунув ферзя.

Ісус задумався.

– Що стосується місії, то вона буде виконана людьми у крайньому випадку. Світле Янгольство не втручається у справи Землі, не претендує на твої володіння… поки що…

– Це втішає, – і Сатана скривив вуста у глузливій усмішці, – моя дівчинка належить до еліти людства, я правильно зрозумів, Ісусе?

Син Божий відкусив від великого червоного яблука, пильно поглянув Сатані в очі.

– Правильно. В її підсвідомості Я зміг виявити інформацію лише про сім останніх існувань, більшість перевтілень закодована, код дуже складний, розумієш?

– Розумію, це означає…

– Це означає, що мріяти про неї ти можеш, та між вами глибока прірва! Вона належить світу Світла, а ти – Мороку! А ти дозволив собі кричати про грішну любов до неї на все Небо! Після пригоди з Ричардом їй лише бракувало твого нахабного освідчення, Сатано! Перелякав її! – суворо виказав Сатані Ісус.

– Проте Ти втішив! – роздратовано кинув Люцифер.

– Так, втішив і подарував їй Хрест.

Запанувала напружена тиша.

– До речі, коли я, безсоромний придурок, волав про кохання до неї, було дуже смішно?

– Та ні, не дуже. Нижчі Янголи виглядали здивованими, а Вищі, гадаю, розважилися.

– Так, чим вище істота, тим краще у неї з гумором, – зажурившись, зітхнув Сатана і запихкав сигарою, – ось, Ти, Ісусе, розтлумачив мені, як недорозвиненому, що я зі світу Мороку, а вона – Світла. Та що вдієш? Зрозумій, я закохався! Це щось страшне, Ісусе! С тих пір, як побачив її, відчуваю гостре лезо ножа у серці… Булгаков розумівся на коханні: «Любовь выскочила перед нами, как из-под земли выскакивает убийца в переулке, и поразила нас сразу обоих!». Якби ж вона вразила нас обох!

Сатана перехилив келих і заплющив очі.

– А що Ти думаєш про неї, Ісусе?

Син Божий, розглядаючи яблуко у своїй руці, поринув у далекі спогади. Здавалося, Він не почув запитання.

– Я думаю, Люцифере, що зустрічав її у своєму земному житті, – сумно промовив Ісус.

– Ти певен? – прошелестів вустами Сатана.

– Так.

Сатана раптом занервував, налив Спасителю і собі вина і, ніби щось прораховуючи, примружив очі.

– Твій хід, – нагадав Ісус.

– А! – махнув рукою Сатана, він втратив інтерес до партії.

– У чому річ, Люцифере? Так ми будемо грати до Страшного Суду! – обурився Ісус.

– Ти знаєш, у чому річ! Чому вона така шляхетна і гарна? А який особливий відтінок має її душа, помітив? – натхненно прошепотів Сатана. – Ці її фантастичні фіолетові очі… Вони вбирають безмежжя Всесвіту, чи мені здалося?

– Вбирають, а її душа надзвичайно тендітного рожевого відтінку… Виникає потреба її захищати, – щиро промовив Ісус.

– Так, я ледь не збожеволів від приголомшення, коли її Сяючу беззахисність потягло у ту кляту дірку! – розхвилювався: – Отвечаю, если бы это случилось, у меня бы крышу сорвало полностью! Удивляюсь, как мы успели с Тобой ее выхватить, Спаситель…