Тетяна Бережна - Любов іншого виміру

Уважний погляд Спасителя огорнув Люцифера співчуттям.

– Сатано, а хто підказав людству ідею використання ядерної реакції, Фобос?

– Він, наш пекельний геній! Пам’ятаю я ту Чорну нараду, було все Вище Лицарство: Євген, Кривавий, Вертлявий, Самозакоханий, Лютий, Дракула, Дон Жуан, Альфонс, Хам, Жмот і навіть Лінивий. Він, покидьок, усіх нас наче зачаклував! Всі як один погодились – підказка використання енергії ядерної реакції буде на користь людству! Що у нас було в головах?! Ніхто не подумав про наслідки! – і Сатана в обурені знизав плечима. – А коли подумали, було пізно! Ідея Фобоса вже опанувала голови видатних фізиків.

Ісус напружено розмірковував.

– Люцифере, як гадаєш, Фобос продовжує натякати людству?

– Думаю, ні. Зараз йому байдуже до людства, він захопився складанням карт найкоротших шляхів Всесвіту. Чим би дитя не тішилось, тим паче, таке зіпсоване і шкідливе!

– Сатано, невже ти вважаєш, що його захоплення безпечне для Громади Всесвіту? Пекельний геній не просто складає карти шляхів, він знаходить входи у рівнобіжні світи, у багатомірні простори і замикає їх, влаштовує космічним мандрівникам смертельні пастки!

Люцифер невесело засміявся.

– Знаю я, Ісусе! Покидьок накопичує майно, набирає Вселенської ваги: урвав чималий шмат Космосу! Одне втішає – Космос безмежний! Уяви, викрав з десяток найкращих вчених з Пекла!

– І ти дозволив?!

– А він, негідник, спитав мого дозволу? Кого він має на увазі? Творця? Тебе? Мене? Янгольство?… Недавно заявив, що відтепер звільнився від часу! Мовляв, для такої геніальної особи, як він, часу не існує! Існує лише послідовність подій у просторі, якою теж можна знехтувати!

Ісус розреготався.

– Доволі цікава маячня! Шалене прагнення до абсолютної свободи перетворює Фобоса на найнебезпечнішу істоту Всесвіту, до того ж божевільну. Це ж ази: простір, маса, час. Їх взаємозалежність – основа Всесвіту. Аби Творець не зважав на цей зв'язок, нічого б не сотворив. Чому він забув це? – у розпачі промовив Ісус.

– Забув, бо не хоче ні на кого і ні на що зважати! Для всього Чорного Янгольства моє слово – закон, тільки не для нього! Не минає пекельної днини, щоб ми з ним не билися, не фехтували!… Годі про нього! – Люцифер запально махнув рукою, закурив.

– Сатано, ми ж говорили про любов!

Обоє весело розреготалися.

– Нагадай, на чому я зупинився?

– Ти говорив про каналізаційні стоки, що вживають замість води.

– До чого тут любов? – і Сатана засміявся.

– З точки зору Світлого Янгольства наша бесіда немає ніякої вартості, така вона непослідовна! – Ісус засміявся теж.

– Що нам до їх точки зору? Ми у Пеклі! Звісно, не такі вільні, як Фобос, та можемо дозволити собі розкіш бути непослідовними. Так от, Україна привернула мою увагу разючими контрастами: з одного боку, вимирання і зубожіння населення, а з іншого, перетікання колосальних капіталів за кордон, серед європейських країн лідирує по закупівлі дорогих автомашин. В те місто привели мене справи, ми підготували з моїми підлеглими зіткнення двох наймогутніших мафій України. – Сатана розкурив сигару, видихнув дим, замріяний погляд його яскраво-зелених очей полинув вдалину: – Нарешті добрався до любові! Випало десять вільних хвилин, я йшов брудним містом, цвіли тополі, дуже сніжило пухом, доволі неприємно! Вона стояла біля будочок спиною до мене. Це доля!

– І ти уважно роздивився її?

– Так, я безсоромно роздягнув її оком, хтивий я мерзотник, і уяви, мені стало соромно!

– Та невже? Ти знову дивуєш Мене, Сатано!

Тут тричі ударив гонг.

– Продовжу сповідь за вечерею, Джеймс не любить, коли я ігнорую цей клятий гонг. Ходімо у їдальню!

Вони підвелися.

– Якщо у тебе панує суворий англійський порядок, то, може, одягнемо смокінги? – пожартував Ісус.

– З якої такої нагоди? Якщо хочеш, можемо піти хоч голими, – весело запропонував Сатана, – жінок у замку немає, є тільки залишки їх підсмаженої плоті на пекельній сковороді. Відверто кажучи, мене це не надихає аж настільки, щоб виглядати джентльменом!

Ісус з Сатаною поволі йшли до їдальні, безшумно занурюючи ноги у розкішний килим, що вистилав коридор у кучерявих загогулинах. Сатана поринув у спогади про Олену, підвів голову і раптом несамовито закричав:

– Фріц!

Фріц, бравий арієць, тут як тут, виструнчився перед Люцифером.

– Що це таке? – по-німецькі чітко різав повітря Сатана. – Що це за жирна пляма перед їдальнею?!

– Вибачте, що Ви маєте на увазі, Герр Люц? – не зрозумів переляканий Фріц.

– Що?! Оте бридке опудало я маю на увазі! – гримнув Сатана. – Як ти посмів виставити таку гидоту перед дверима їдальні? Для чого?! Ти ж знаєш про мій потяг до прекрасного! Ти що, вирішив нам з Сином Божим зіпсувати апетит?

– Перепрошую, Ваша Божа Милість Ісусе Христе, перепрошую, Герр Люц, – Фріц почервонів, як рак в окропі, – у Пеклі сьогодні забагато роботи, для варти у замку не вистачає солдатів.

– Опудало, ходи-но сюди! – гаркнув Сатана.

– З Вашого дозволу, Герр Люц, я – Отто, – підійшовши, зблід нещасний вартовий.

– Та який ти в біса Отто?! Ти навіть не позагробна людина, ти – шмат сала! Чому у тебе широкий зад, а плечі такі вузенькі? Ще й живіт, як у дев’ятимісячної вагітної? Ти блакитний? Відповідай, свиня!

– Сатано, прошу! – втрутився Ісус.

– Вибач, Ісусе, та це мої володіння, а Пекло, перепрошую за істину, не Рай. Що у Святому Пісанії сказано про блакитне гріхозлиття, не забув? На Землі є церкви, де одружують цю сволоту! Що вдієш? На жаль, моя влада не розповсюджується на храми Господа! Та у Пеклі господар – я!

– Не лукав, Сатано! Деякі церкви твої, але на Землі у твоїх церквах блакитних одружують, а в Чистилищі катують, чи не так?

– … Дякую, що нагадав, а то я щось забув про ті церкви. Останнім часом не до них! Не до бісових церков… Хоча, вони – мій винахід відрізняти чоловіка від брудної потвори, – очі Сатани спалахнули гнівом і накинулися на Отто, – так хто ти в біса такий, відповідай!

– Сатано, я зачекаю тебе у їдальні, – промовив Спаситель і увійшов у двері величезного залу.

Жирне тіло вартового дрібно затремтіло, він упав на коліна перед Дияволом.

– Ну ж бо, покидьку! – шалено загорлав Сатана, він відчув напад натхнення волати так, щоб було чути на кожному поверсі тристаповерхової будівлі: – Не потерплю блакитних у замку! Зберу всю цю сволоту і кину на сніданок голодним орлам!!!

– Змилуйтесь, Герр Люц! Пощадіть! Це від того, що я забагато їм…

Очі Сатани потеплішали.

– Підведись, синку. Бачу, не брешеш. Обжираєшся гороховим супом, щоб потім псувати свіже повітря мого замку, так? – дружньо запитав Сатана.

– Так, Герр Люц, – зніяковіло підтвердив Отто.

– Фріц, яка вага цього шматка?