Тетяна Бережна - Любов іншого виміру

Хвиля розпачу підкинула Люцифера на ноги, він заходив вздовж столу.

– Он як! Зберегли б енергію! Дивуєш ти мене, Вертлявий, неприємно дивуєш! Куди подівся твій гострий розум?! Чим вчора ви займалися з Кривавим? – грізно запитав Сатана.

– Та як завжди, Герр Люц, – спантеличеного Вертлявого раптом різко пересіпнуло, – трішки розважилися. Запити наші, як ти знаєш, прості, невибагливі: галопом проскакали на кентаврах по трьох нижчих прошарках, на четвертий не вискакували, зважили на твій наказ. Я накидав на шиї мучеників ласо, зашморгував, ну, а Кривавий, наскоку зрубував їм голови мечем! Врешті решт, ми – лицарі, маємо тренуватися щодня.

– Матір Божа! – простогнав Ісус.

– Нехай святиться ім’я її! – приєднався до Нього Вертлявий. – Та річ у тім, Ісусе, що ми тренуємося на особливій покиді! Людство нас би зрозуміло: на такі прошарки потрапляють монстри, що ґвалтуючи дітей, різали їх на шматки! Смертний вирок вкрай людяні, прогресивні країни відхилили. Десь же така гадина повинна отримати своє! А де, як не в Пеклі? – резонно запитав Ісуса Родріго. – Аби Ти бачив, як їх тіла навпомацки розшукують втрачені голови, насаджують їх на шиї, яких тортур зазнає ця сволота, поки їх паскудні голови зростуться з тулубами! А ми з Кривавим тут як тут, наскакуємо знову! – і Родріго несамовито розреготався. – Настає мить, коли ці монстри на колінах повзають і благають, щоб ми ліквідували їх смердючі душі! Так нехай їх зжере той клятий протопласт. Що тут такого, Сатано?

– Ти мене питаєш, що тут такого?! – гримнув Люцифер. – Не розумієш, Вища Чорна істота? Поясню: спочатку цей потворний протопласт зжере грішників нижчого прошарку, накопичить у собі енергію і злобу їх садистських душ, вигризе дірку у вищий прошарок, повиїдає всіх монстрів там, далі продовжувати?

– Не гнівайся, Герр Люц! – заблагав Родріго. – Звісно, добереться і до нас! Ми будемо у нього на десерт, і що на мене найшло? Це ж так просто!

– Я скажу, що: твоє отупіння – результат дії ЛСД! Тому ти і їсти не хочеш. Ти забув, що Пекельна Рада заборонила вживати ЛСД Вищим Янголам? Присягаюся при Ісусові, ще раз помічу, вижену з Пекла на Землю!

Вертлявий злякався не на жарт: задригався, як дивом живучий карась на розпеченій сковороді.

– Та ти що, Герр Люц! Це востаннє, обіцяю! Зараз же задію біохімічну лабораторію, знайдемо засіб, як позбутися потвори!

– Дій та пам’ятай свою обіцянку! – суворо звелів Сатана.

Родріго Вертлявий встав з-за столу, пересмикуючи плечима, пішов. Сатана важко зітхнув.

– З ким приходиться працювати, Ісусе! Ти ж знаєш про мій потяг до прекрасного!

Раптом над столом виникла голограма очей Фобоса, що наполегливо працював у своєму кабінеті і вирішив не завдавати собі зайвого клопоту – не відсилати всього свого образу до Ісуса і Сатани.

– Вітаю Вельмишановне Біло-чорне Лицарство! – з повагою привітався голос Фобоса, та його очі відверто глузували.

– Вітаю, – озвався Ісус.

– Що? – буркнув Сатана.

– Что за бардак у тебя в информационных блоках, Сатана? Мне срочно нужны данные по Ориону! – в миті люті Фобос переходив на російську і зараз зелені кмітливі очі жбурнули в Сатану злобивий, роздратований погляд: – Я весь в напряжении, не могу реализоваться!

– Мальчик мой, то, что для тебя – бардак, для меня – строгий порядок! Не лезь в мои блоки, пользуйся своими! – гнівно кинув Сатана.

– Герр Люц, не выводи! Дай информацию, не то! – обурено вигукнув хрипкий голос, очі поглянули вкрай люто.

– А то что? – з викликом запитав Сатана.

– А то проверю ягодицы одной крали на упругость плетью! – пообіцяв голос Фобоса.

– А мне что? Какой такой крали? – запитав Сатана безбарвним, байдужим голосом. – А, черт с тобой! Скажи Горбатому, пусть даст тебе информацию.

– Благодарю, а на кралю мне наплевать, пошутил! – пояснив голос, очі зникли.

Всередині Люцифера все клекотіло від обурення, та щоб не привертати уваги Фобоса до Олени, він мусив поступитися йому.

Ісус пильно поглянув на Сатану, налив вина.

– Він жене тебе в кут безвиході! Зрозумів, що кохання до дівчини – твоє слабке місце, буде тебе шантажувати, – зі смутком зауважив Ісус, – тому, хочеш ти, чи ні, а Я маю захищати її від нечистої сили!

Сатана занервував, закурив.

– Вже двісті років Фобос бачить у жінці лише сідниці для побиття батогом! Якщо він її торкнеться, я… – Сатана схопив Ісуса за руку, швидко таємниче зашепотів: – Сину Божий, давай об’єднаємося, заженемо цього покидька у пастку та й закинемо у потужну чорну дірку! Не вирветься…

– Ти геть здурів, Сатано! Знову спокушаєш! Ще й як! Ти забув, що Я не вбивця, а несу Життя?! – гнівно вигукнув Ісус.

Сатана затулив долонями обличчя і з розпачу загиготів.

– Прости мене, Ісусе, та це ж давній ритуал: моє діло – спокушати Тебе, Твоє – казати: «Не спокушай, Сатано! Відійди!». – Люцифер сумно посміхнувся. – Як не дивно, я теж не зміг би убити Фобоса! Це я так, кинув у мить люті… Звик я до цього негідника, не уявляю без нього Пекла, та й з ким мені фехтувати, як не з ним? Він – другий фехтувальник Всесвіту, до того ж, як не крути, а геній! Не раз це доводив у скруті.

– Так, Фобос – особливий геній зла, – і високе чоло Спасителя раптово похмурнішало, – Люцифере, він неодмінно зустрінеться з нею, щоб подивитися, у кого ти закохався.

Сатана кинув на Ісуса напружений, занепокоєний погляд.

– Господи Всевишній! Відведи від моєї дівчинки Фобоса, благаю! – вигукнув Сатана і швидко, по-православному, перехрестився.

Коротка молитва Диявола вразила Спасителя до глибини душі.

– Люцифере, ти звернувся до Батька з проханням, ще й перехрестився! Як гадаєш, що це означає?

Сатана поглянув на Ісуса здивовано.

– Звернувся до Творця подумки, та я – Антихрист. Як я міг перехреститися?! Тобі примарилося, Антисатано. Не могло такого бути, бо такого не може бути ніколи!… Давай вип’ємо за здоров’я моєї дівчинки! – і налив келихи.

Випили і поринули у глибокі роздуми. Лише тряскіт дров у комині порушував тишу. Аж раптом за дверима їдальні почулася страшна метушня, звук удару від падіння тіла на підлогу завершив безлад. Двері гучно розлетілися, у їдальню, здолавши перешкоди, вскочив переляканий до смерті велетень Ганс, заступник Фріца, і що було духу побіг до Сатани. Від такого нахабства Диявола заціпило: попіл його сигари упав у келих з вином, що він тримав у руці.

– Герр Люц! Герр Люц! Там таке! Таке у крові пекельних грішників! Це щось страшне! – від жаху він витріщив очі, зблід, його трусило. – Такі манюні слизькі …! Ми їх розстрілюємо з автоматів Калашникова, а вони регочуть і показують нам зади, Герр Люц!

Сатана, підхопивши навмання смажене курча, стрімко підскочив до Ганса, тричі ударив курчам його по голові, відкинув зброю нападу геть.