Олексій Щуров - Небіжка для ляльки

Завіса впала так раптово, що оголила яскраве світло і Ґейдвіг засліпила на мить та прикрила очі рукою.

– Зустрічайте гостю студії. Таємнича та загадкова Мрцана! – вигукнув жіночій голос.

Ґейдвіг нічого не розуміла. Яка Мрцана? Але окрім неї на язиці нікого не було, тому, вона підняла спідницю та незугарно, плутаючись у шлейфі, згорбившись, немов під гнітом якогось тягаря, пішла підмостками. Очі поступово звикали до світла, але не настільки, щоб вчасно побачити сходи. Ґейдвіг не втрималася на ногах – і покотилася униз під загальні оплески. Вона встала, озирнулася по сторонам і побачила таку картину. Студія була невеликим приміщенням, яскраво освітленим, з проводами знімальної апаратури на підлозі. Перед нею розташовувалися трибуни з глядачами, які не припиняли оплески, бо напис «Аплодувати» на суфлері ще не було вимкнено. Ліворуч від неї височило широке крісло, а праворуч за низьким столиком у кріслі поменше розвалилася тітка-богомол – така ж суха та кістлява, як це створіння у хітиновій оболонці. Доповнювало імідж ведучої відсутність волосся на голові, кричущій макіяж та громадині окуляри, що нагадували комашині очі. Вузький зелений костюм отруйного кольору та довгі мослясті ноги закуті у вузькі туфлі з довгими гострими носами та на височенних каблуках. Тітка-богомол відкашлялася та прокуреним голосом пробасила:

– Шановна Мрцано, займіть ваше місце і я ознайомлю вас з правилами гри.

Ґейдвіг шукала очами Ікола, але його ніде не було, хоча і обіцяв бути з нею. Вона вмостилася у кріслі, але сукня змусила її зайняти тільки край, бо інакше корсет загрожував розтрощити її хребет. Між тим ведуча безупинно тарахтала:

– Ви повинні за секунду відреагувати на моє запитання, яким провокаційним воно би не було, ви не маєте часу на власні забаганки та висловлювання думок, бо час відповіді також обмежено двадцятьма секундами. Кожне пропущене питання – це штрафний бал, який віддалятиме вас від такої маленької дрібнички як картка з рахунком на суму, що дорівнює двом мільйонам. Мрцано, ви готові?

Ґейдвіг нічого не залишилося, як відповісти:

– Готова.

– І ми починаємо прямо зараз! – крикнула ведуча, рев якої потонув у шалених оплесках. Коли вони стихли, дама-богомол почала: – Коли ви закінчили факультет дизайну?

– Два роки тому, – збрехала Ґейдвіг.

– ВІРНО! Наступне питання: ви народилися у родині службовців. Батько – клерк у банку, а мати – домогосподарка?

– Так, – знову відповіла Ґейдвіг, бо більш нічого не могла вигадати.

– І це… ПРАВДА!!!!!! – відригнула ведуча, та так несамовито, що переревіла шалені оплески публіки. – Ще одне: ваше перше кохання, Мрцано, відбулося дуже рано, ви закохалися у вчителя математики?

– Ні, такого не було, – обличчя Ґейдвіг почервоніло від гніву. – Мій хлопець виявися імпотентом, у нього не вставало на…

– Мене це не обходить, бо знову у ціль! Ви курите драп чи марівонну?

– Ні, п’ю діжками абсент з мартіні, – відцуралася Ґейдвіг.

– Ваша перша і свідома спроба самогубства була у віці чотирьох років?

– Я спробувала у три.

– Коли вас вдарила у першому класі вилка по голові указкою, що ви зробили?

– Відібрала знаряддя приниження та встромила їй в око.

– Поліція одразу заарештувала вас?

– Так, але я тоді прикинулася несповна розуму. Я була неповнолітньою, але знала, що робити. Я не бажала скніти у буцегарні.

– Вас ґвалтував батько?

– Скоріш, я би зробила це, – з подивом для себе відповіла Ґейдвіг.

– Отже, ви, Мрцано, послідовниця тоталітарної секти?

– Так, – несвідомо відповіла Ґейдвіг, – ми там багато чого робимо.

– І навіть такий екстравагантний одяг?

– Я дизайнер і сама можу пошити собі будь-що на відміну від дурепи, що веде цю божевільню у прямому етері, – вигукнула Ґейдвіг. – Ти дістала мене, ембіцилко! – крикнула вона богомолу у жіночій оболонці.

– Останнє питання туру: ти – лезбі?

На це відповідь була миттєвою: Ґейдвіг накинулася на богомолку, повалила її і почала дряпати самовпевнене обличчя телеведучої. Та оглушила студію криками болю і почала відбиватися від нападниці ногами, що їй не дуже допомогло, бо сукня, у якій Ґейдвіг випустили до студії виявилася пружною, немов батут і богомолка вдало наносила удари сама собі під гучні оплески. Нарешті Ґейдвіг втомилася. Вона спітніла від бійки і не звертала уваги на гострий біль, що спричиняв корсет: перемога була за нею. Підвелася і богомолку, що ледве трималася на ногах.

– Ви дивитеся шоу «Звільни гнів», – ледве прошепотіла вона, затискуючи долонею роздряпану щоку, з котрої текла кров. – Переможниця дня – Мрцана, яка отримує картку з грошима від V Інкорпорейтед. Подавися нею, сучко! З вами у прямому етері була ведуча Рот. До наступного дня.

Останнім акордом цього безглуздя був виїзд величезної картонної картки, що імітувала звичайну пластикову кредитку. Ґейдвіг сперлася на неї, бо вже не було сил стояти. А на екранах глядачі могли побачити бігучій рядок, де було вказано назву «Ляльковий рай» і як туди дістатися.

Натовп розійшовся, богомолка у шкандибала зі студії і ніхто їй не допоміг. Ґейдвіг залишилася одна у напівтемному приміщенні, де почало згасати світло. Їй теж було необхідно покинути студію та повернутися до грим-вбиральні, але почуття гніву душило її: усе було вигадкою, її життя, про яке вона зараз молола нісенітниці, це шоу, ці оплески… Ґейдвіг розуміла, що її підставили. Також розуміла, що за це їй нічого не буде. Її змусили так себе поводити на публіці і. можливо, як там ця дурка казала у прямому етері… Отже її зараз бачили у ящику. А як її тут назвали? Якесь ім’я незрозуміле – начебто Мрана чи Мзана… До цього їй діла не було. До гримерки вона дійшла сама. Двері виявилися зачиненими на ключ. Ґейдвіг обперлася об стіну та сіла навколішки. Так погано їй ще ніколи не було.

Дотик, то був його дотик. Холод, який перетворюється у тепло, і навпаки. Навіть не підіймаючи очей, Ґейдвіг розуміла, що прийшов Ікол. Він вклав їй у долонь лівої руки вже не символічну, а справжню платіжну картку.

– Підводься, – почав він. – Зараз пора святкувати твою перемогу. Рейтинг каналу та цього шоу злетів до небес, тій дурепі за це платять великі гроші за підставу її обличчя під твої кігтики. Ти отримала дуже велику суму для тебе, але незначну для корпорації. Я щойно від пана В. Він задоволений твоїми тестами і твоїми новітніми успіхами. Ти прийнята до штату корпорації, а зараз скажи: ти запам’ятала, що зараз верзла з екрану?

Ґейдвіг стверджувально кивнула.

– Таку маячню важко не запам’ятати.

– От і чудово, відтепер це твоя офіційна біографія і твоє нове ім’я для оточуючих – Мрцана. Будеш іноземкою, на такі імена публіка падка. Зараз до «La Loup Blanc» чи до іншого закладу?