Олексій Щуров - Небіжка для ляльки

– Я зараз втомилася і хочу спати, дійсно хочу. Ресторанів я сьогодні не витримаю, – з розпачем відповіла Ґейдвіг.

– Ти забуваєш важливу річ, – посміхнувся Ікол. – Ти сьогодні переможниця, а перемогу – кожну з твоїх, навіть найдрібнішу та незначну – треба відсвяткувати. Не хочеш «La Loup Blanc», окей. Я знаю багато чудових місць, куди можна відправитися зараз. Там твоя втома зникне швидко і ти забудеш про свої жахи. Тим більш, що у гніві ти страшна, а у розпачі та втомі – ще більш спокуслива, я про це тобі казав? Щось з голови вилетіло. Усе через ці кляті справи – ані хвилини на особисте…

Ґейдвіг зрозуміла, що від чергового ресторану їй не відмовитися. Ікол допоміг їй встати з підлоги, а його цілунок у губи цього разу був довгим, але відчуття були такими ж, як і від його дотику.

– Ікол, хто ти є насправді? – прошепотіла Ґейдвіг. – Я не розумію цього і не хочу. Ти є і…

У відповідь він тільки приклав свій вказівний палець до її вуст.

– Ти знаєш достатньо, більшого тобі і не потрібно знати – жартома відповів він на запитання Ґейдвіг і знову змінив тему розмови: – Зараз заїдемо до тебе. Я вже вирішив, куди йдемо сьогодні, але у цій сукні від мадам Дізгайз тебе туди не пустять. Що таке хизування на публіці знаєш?

– Ні – послідкувала коротка відповідь.

– От і добре, сьогодні буде твій перший вихід. Ми ще встигнемо встигнемо змінити тебе на щось більш класичне, бо туди, нажаль, пускають тільки у класичному вбранні. Я хочу, щоб ти дечого повчилася та водночас сповна насолодилася смаком перемоги, тому твоя втома недоречна.

Цьому доводу Ґейдвіг нічого не могла протиставити. Вона тільки дала задовільну відповідь і покинула студію у такому вигляді, в якому була на телезйомках – і це унеможливило її комфортний проїзд в автівці, бо сидіти вона повинна була, немов проковтнувши жердину – і не одну – та ще й спідниця була майже у неї на голові, що сковувало її руки, адже тканина огорнула тіло як металеве липке павутиння. Муки нерухомого стану закінчилися тільки тоді, коли приїхали до сходів на набережній. За годину поїздки тіло Ґейдвіг оніміло так, що її неможливо було видряпати з салону, і навіть Іколові знадобилося хвилин п'ятнадцять, щоб витягнути страшну спідницю. Закінчилося усе випаданням Ґейдвіг на бруківку, вкриту льодом, при цьому сукня чомусь спрацювала як матрац. Ікол допоміг Ії підвестися і відвів до «Лялькового раю». Коли відімкнули двері і увійшли до крамниці, Ґейдвіг знайшла ножиці та перерізала шнури корсету. Сукня непомітно сослизнула з її розписаного тіла оголяючи його природну шкіру.

– А зараз – митися, – почула вона наказ Ікола. – Щось є у холодильнику?

І, не чикаючи на відповідь, він скерував свою ходу до кухні. Ґейдвіг тільки пожала плечима і пішла нагору. Звідти вона побачила велику корзину з тими великими білими квітами, назви яких вона не могла зараз пригадати, але які постійно дратували її. Мабуть, їй здалося це дивним, але мить тому ніяких квітів у лавці не було. Часу на здогадки теж, тому вона швидко побігла до ванни. Яким навіженим не був би Ікол, але він подобався їй усе більше. Навіть шум води вона сприймала за його голос, а її дотики – за його пестощі. Фарба була нестійкою, і миттєво вода стала темною. Далі пішов у хід гель для душу, потім скраб для тіла з ароматом конвалії. Конвалії… Ті квіти теж нагадували конвалії, не лілеї, а саме конвалії. Велетенські, а не дрібні тендітні квіточки, які разом з приємними дотиками пробудили неприємні, давно приховані спогади. Конвалії. Квіти дитинства. Так пахли ті кляті парфуми. Потім – біль та сльози і перекривлений рот. Кого? Ґейдвіг вже не могла згадати. Але запах конвалії пробудив ці гіркі пригадування. Самі спогади залишилися десь далеко-далеко, там звідки їх неможливо визволити та й навіщо, коли зараз їй так добре. Ґейдвіг вирішила не звертати уваги. Конвалії то конвалії. Минуле ніколи не повертається і не воскресає… адже така в нього kuolema. Слово глухо, плавно, завмираючи, прошелестіло водою, що стікає до каналізації. І це заспокоювало Ґейдвіг, знімало останню втому від тяжкого дня. Зараз їй бажалося тільки одного – свята переможниці. Тому, накинувши халат, вона босоніж побігла до кухні, звідки доносився запах тільки-но приготовлених страв. Поспішаючи, вона заділа рукою кошик з букетом конвалій і він впав, розбившись на кришталеві друзки, серед яких Ґейдвіг знайшла конверт. Відкрила. Там виявився пін-код до її картки та конверт менший за розміром, від якого йшов цей аромат… конвалій… У тому другому конверті була листівка з написом:

My dearest Mrzana,

I do appreciate thy performance and hope to see your further success supported by the team of our Corporation. Please, do not deny my humble present to thee for a good start of making your progress in being creative, extravagant and pragmatic at the same time. Ikol’s duty is to guide thee in the very beginning of thy career, but he has much more obligations to fulfill; that is why after the first serious sale of thy product he will leave thee and let thee unbind your imagination.

I suppose you love the odour of the lilies-of-the valley since I find it so suitable to your both bold and tender way to do things.

Sincerely yours,

Mr. V.

Ґейдвіг ще раз уважно продивилася листа, але нічого крім того каліграфічного почерку у лілових чорнилах вона не побачила. Змісту вона, звісно, не розуміла. «Треба буде показати Іколу», – вирішила вона. Обережно переступаючи через друзки, вона врешті-решт дісталася майстерні і спокійно увійшла у кухню, де побачила Ікола, який щось перегортав у пательні. Їстівне та смачне, судячи з пахощів.

Намагаючись скерувати увагу Ікола на себе, Ґейдвіг по-дитячому прорюмсала:

– Я тільки-но знайшла для себе листа від незнайомця.

– Угу.

– Я не можу його зрозуміти…

– Ага.

– … і тільки що розбила його букет для мене…

– То й класно.

– РРРР!

Ікол не звертав на неї уваги. Він продовжував щось помішувати у пательні. Через хвилину він зняв її з вогню та поклав на тарілки ростбіфи з цибулею та тертим сиром.

– Що за цидулку тобі прислали? – поцікавився він.

Ґейдвіг передала йому листівку.

– Ти знаєш, що листівки краще читати після їжі? Невідомо, що вони місять у собі, – відповів Ікол.

– А я зараз хочу дізнатися про що там, будь ласка, Іколе.

Ікол проглянув листа.

– Чому він називає тебе Мрцаною? Напевно, дивився те шоу. І чого йому треба? – він пробіг листа до кінця, а потім спитав Ґейдвіг: – Ти справді розбила його конвалії?

– Так, не навмисно.

– Мені доведеться перекласти, що Він пише. «Дорогоцінна Мрцано! Я високо оцінюю Ваші дії і сподіваюся побачити Ваш подальший успіх, якого Ви досягнете з допомогою команди корпорації. Прошу не відмовлятися від мого скромного дарунка за пристойний початок Вашого розвитку як творчої, екстравагантної і водночас прагматичної особи. В обов’язки Ікола входить допомагати Вам на початку Вашої кар’єри, але він має виконувати багато інших обов’язків; тому, після першого великого продажу Вашого продукту він залишить Вас і це дозволить Вам звільнити Вашу уяву. Сподіваюсь, Ви любите аромат конвалій, бо находжу його відповідним Вашій здібності бути сміливою і тендітною у рішенні справ. Щиро Ваш, пан В». Треба босу надати письмову відповідь завтра, я надиктую, що писати, – сказав Ікол. – Про те, що розбила його квіти, не згадуй. А зараз приступимо до обіду?