Мирослава Бердник - Пешки в чужой игре. Тайная история украинского национализма

Я свідок так званої «закордонної політики», цебто агентурних зв’язків Миколи Лебедя, Івана Гриньоха з гітлерівським гестапо та з румунсько-королівською сігуранцею, з мадьярською та іншими розвідками, через посередництво яких вони вже тоді домагалися зв’язатися з англійською «Інтелідженс Сервіс».

Я стверджую співпрацю Бандери, Стецька, Гриньоха, Стахова Володимира, Лопатинського Юрія, Васьковича Осипа і Тюшки з гітлерівською розвідкою аж до останнього віддиху III райху. Ви пам’ятаєте, панове, шановні «голово» Стецько, «міністре» Стахів В., «віце-президенте» Гриньох, як в той час, коли вже труївся доктор Гебельс, ви їхали на машинах німецької розвідки в товаристві представника німецької «Абвер» доктора Феля та його помічників в Баварський ліс, щоб очолити антирадянський відділ організованої Гіммлером німецької партизанки «Вервольф»? Якщо ви призабули, пане Стецько, то я нагадаю вам про те, що саме я, Мирон Матвієйко, перев’язував вам рани, які ви отримали від розривних куль під час обстрілу німецьких машин літаками ваших теперішніх американських друзів.

Про цей факт і ваші рани, пане Стецько, знають більше людей, в тому числі і відомий лікар Борис Андріївський.

Хто може заперечити з вас, панове, такий безпрецедентний факт про те, як Гіммлер, чуючи уже загибель III райху і бажаючи врятувати свою шкіру, передавав англо-американській розвідці всю свою антирадянську агентуру, а також зв’язки до Проводу ОУН, штабу УПА, Генерального секретаріату УГВР на чолі з Шухевичем, Бандерою, Стецьком, Лебедем, Гриньохом та іншими?

Зразу ж після закінчення другої світової війни, коли трудящі Радянської України, переборюючи небачені труднощі, розруху, часом недоїдаючи і недосипаючи, заліковували рани, заподіяні фашистами, проводирі українських націоналістів посилили свою злочинницьку діяльність, змінивши своїх гітлерівських шефів на теперішніх американських, боннських і навіть франкістських та чанкайшістських хлібодавців.

В основу своєї політичної діяльності Бандера, Шухевич, Стецько, Лебідь, Гриньох та інші поклали шпигунство проти рідної Батьківщини — Української Радянської Соціалістичної Республіки. За збирання вісток про політичне, економічне, суспільне і військове положення Радянської України в підпільних умовинах низові члени ОУН на українських землях, обдурені і залякані бандерівською верхівкою, платили власною кров’ю, а їхні провідники за кордоном продавали цю кров за долари і за будь-яку іншу валюту на міжнародній шпигунській біржі, де панує закон: хто дав більше, той і є власником товару.

Коли український народ покінчив з рештками націоналістичного підпілля, спровокованого в Україні гітлерівцями та їх помічниками, націоналістичні лідери за кордоном, бажаючи показати перед західним світом і українською еміграційною громадськістю наявність нібито «визвольного руху» в Україні проти Радянської влади, почали засилати групи обдурених українців, яким вбивали в голову про визволення українського народу. А насправді всі заслані групи фактично повинні були розбудувати шпигунську сітку для імперіалістичних розвідок.

Але не тільки «ідейним знаряддям» користуються націоналістичні боси, залучаючи до шпигунської роботи українців на Заході, вербуючи їх в Західній Німеччині, Англії, США, Італії та Інших країнах т. з. «вільного світу». Більшість людей, що їх вони продавали американській, англійській та іншим розвідшколам, були українці, доведені до страшного спустошення і безнадійності злиденним існуванням на еміграції.

Тепер хочу сказати про себе, про те, як я, один з керівних членів Проводу 3Ч ОУН, який жив до 1951 року зі своєю дружиною в Мюнхені, потрапив на Україну.

Для більш-менш свідомих членів в організації українських націоналістів добре відомі джерела здобутку грошей на антирадянську підривну роботу проти Союзу РСР.

Цими джерелами є розвідки імперіалістичних держав і в першу чергу США. Робота проти Радянського Союзу і країн народної демократії, ким би вона де провадилась на Заході, всіляко захвалювалась з першого ж дня по війні. Ці обставини в повній мірі були використані Проводом 3Ч ОУН, який давав за гроші детальні інформаційні матеріали про Україну, видавав терористичні виступи окремих націоналістично настроєних осіб, які входили до озброєних груп в західних областях України, як рух, причому навіть революційний, проти Радянської влади. Але, якщо в перші повоєнні роки на підтримку цих «революційних дій» американська розвідка досить щедро давала гроші, то з протягом часу вона жадала мати все більше і більше конкретних відомостей про положення на Україні. Вже в 1950 році перед Проводом 3Ч ОУН встало питання про дістання потрібних капіталістичним розвідкам шпигунських даних про Радянський Союз. Ці дані треба було за всяку ціну дістати, чого не можна було зробити при існуючому в той час положенні.

Бандера і Стецько, які знали, що ніякого підпілля на Україні немає, вирішили послати мене на Україну для того, щоб передати в 3Ч ОУН відомості про нібито діюче підпілля і нібито існуючий Провід ОУН на західноукраїнських землях. Це, на думку Бандери і Стецька, дало б їм можливість гендлювати цими «інформаціями» перед чужоземними розвідками і отримувати за них гроші. Для мене було абсолютно ясним, що Бандера й Стецько приносять мене в жертву своїм особистим інтересам і інтересам капіталістичних розвідок, але, побоюючись розправи на випадок відмови, я дав згоду виконати їх завдання, а коли прибув на Україну і побачив, що в дійсності ніякого підпілля немає, зразу ж зголосився до органів Державної Безпеки.

З травня 1951 року по теперішній час я живу на рідній землі. За цей час я мав можливість наочно переконатися, наскільки мерзенною, брехливою і злочинною є діяльність націоналістичних центрів за кордоном та їх ґлаварів. Як тяжкий кошмар, я згадую свою діяльність в т. зв. Службі Безпеки 3Ч ОУН, котра в угоду Бандері, Стецькові та другим членам Проводу була скерована проти українського народу і української еміграції.

Яке ж дійсне становище в Україні, що з ним я зустрівся чоло-в-чоло, ще як тільки моя нога, ідучи стежками злочинів Проводу 3Ч ОУН і Бандери, ступила на килим рідних лісів і полів?

Я переконався, що дійсність, серед якої живе український народ, переходить всі сподівання, що з кожним днем переростає найсміливіші мрії.

При перших кроках на рідній землі я побачив всю безглуздість злонавмисної брехні про занепад української економіки, про голод і злидні робітників і колгоспників.

Я — живий свідок тих колосальних досягнень, які заіснували в Радянському Союзі і в УРСР. Все це є результатом усіх колосальних заходів, що їх провів Радянський Уряд і які отримали загальне схвалення і вдячність всього українського народу, а зокрема, населення західних областей.