Д. Журавльов - 100 ключових подій української історії

Законодавча влада належала Раді, своєрідним національним зборам депутатів від усіх земель Великого князівства Руського й від усіх станів – козаків, шляхти, духівництва, міщан (селяни не були представлені). Козакам забезпечувалися їхні традиційні соціальні права, на пропозицію гетьмана, по сто козаків з кожного полку щороку отримували шляхетство. У Великому князівстві Руському запроваджувалися посади канцлера, маршалка, підскарбія і вищий судовий трибунал. Вища виконавча влада надавалася гетьманові, що обирався на Раді пожиттєво із затвердженням цього рішення королем. Водночас гетьман вважався київським воєводою й сенатором. Брестська церковна унія цілковито скасовувалася у Великому князівстві Руському, православні зрівнювались у правах із католиками. У сенаті Речі Посполитої мали надати місце православному митрополитові київському і п’ятьом православним єпископам. Католицькій церкві та іншим релігійним конфесіям забезпечувалася повна толерантність. У першому розділі Гадяцького договору визначалася також спільна міжнародна політика. Всі три республіки мусили об’єднати зусилля для здобуття берегів Чорного моря й відкриття на ньому вільної навігації, взаємно допомагати одна одній у війні, зокрема проти Москви, якщо вона не поверне тих литовських і білоруських земель, які вона приєднала до себе. На випадок угоди Московії з Річчю Посполитою вона може бути прийнята як четвертий незалежний член федерації.

Початковий варіант угоди був відвезений для ратифікації сеймом Речі Посполитої, що відбулося в травні 1659 р. По суті, новий варіант угоди передбачав значне зменшення зовнішньополітичних прав Великого князівства Руського, не було внесено в угоду пункт про скасування унії, мав бути відновлений адміністративний устрій Речі Посполитої, до своїх маєтків могли повертатися магнати і шляхта тощо.

Угода спричинила початок війни Москви й Чигирина. Крім того, змінений варіант Гадяцької угоди викликав загальне незадоволення в Україні і призвів до народних повстань проти Виговського, а також до старшинського перевороту, в ході якого гетьман восени 1659 р. зрікся булави й емігрував. Водночас початкова версія угоди стала зразком для багатьох козацько-польських угод, її вважають одним із найвищих злетів козацько-річпосполитської політичної думки XVII ст.

Непогано знана у Східній Європі та на постарадянському просторі подія, в Росії сприймається як символ непорозуміння і «ворожнечі братських народів», в Україні часто відзначається силами науковців, українського козацтва (особливо 350-та річниця), відображена в художніх творах І. Нечуя-Левицького, Ю. Мушкетика, О. Лупія, Г. Тарасюк, В. Кожелянки, І. Корсака та ін.

Апогей битви – 8 липня 1659 р., береги річки Куколка, район сіл Соснівка і Шаповалівка неподалік міста Конотоп (райцентр Сумської області).

Козацьким військом командував гетьман Іван Виговський, серед відомих полковників були Філон Джалалій, Іван Богун, Євстафій Гоголь (?–1679; розпочав службу як ротмістр коронного війська, 1648 р. перейшов на бік козаків, був полковником Подільського, Кальницького, Брацлавського полків, брав участь у битвах Хмельниччини, Чуднівській битві 1660 р., у 1675–1679 рр. наказний гетьман Правобережної України під польською протекцією, пращур М. Гоголя); Петро Дорошенко (1627–1698; представник відомого козацького роду, у 1648–1658 рр. встиг побути полковником прилуцьким, згодом черкаським, чигиринським, з 1666 р. гетьман Правобережної України, вів боротьбу за об’єднання козацької держави по обидва боки Дніпра); Іоаникій Силич (?–1663; у 1657–1663 рр. полковник чернігівський, згодом підтримував лівобережного наказного гетьмана Я. Сомка, страчений І. Брюховецьким); Тимофій Цецюра (? – бл. 1671; з 1658 р. полковник переяславський, один із головних ініціаторів змови проти І. Виговського, згодом командував козацьким корпусом у складі армії В. Шереметєва в ході Чуднівської кампанії 1660 р. Після капітуляції втік з польського полону, 1663 р. виданий росіянам і засланий до Томська). Гарнізон обложеного московським військом Конотопа очолював ніжинський полковник Григорій Гуляницький (?–1679; учасник Хмельниччини, міжусобних воєн часів Руїни, полковник ніжинський у 1656–1659 рр., наказний гетьман сіверський у 1658–1659 рр., імовірно, страчений поляками через підозру в зраді) та його брат Семен. Кримцями командували хан Мехмед IV Гірей, нурадін Аділь-Гірей, кілька карач-беїв та ін.

Московське військо очолював ближній боярин, воєвода і намісник казанський князь Олексій Микитович Трубецькой (бл. 1600–1680; відомий і загалом успішний московський полководець XVII ст., з 1642 р. великий воєвода, хрещений батько Петра I). Його «товаришем» (другим воєводою) був Андрій Васильович Бутурлін (? – після 1672). Двома іншими головними воєводами царського війська були боярин і воєвода, князь Федір Федорович Куракін (? – після 1683; вихователь царевича Федора Михайловича) і дуже відомий у майбутньому полководець і військовий організатор князь Григорій Григорійович Ромодановський (?–1682; учасник московської делегації на Переяславській раді, багато років очолював Білгородський стіл Розрядного приказу і Білгородський полк – був головнокомандувачем на південному кордоні Московського царства, 1670 р. придушував повстання С. Разіна, у 1676–1677 рр. командував московським військом у Чигиринських походах, убитий повсталими стрільцями під час бунту в Москві). Кіннотою командували воєвода князь Семен Романович Пожарський (1618–1659; багатий родовитий аристократ, далекий родич голови Другого ополчення Д. М. Пожарського, 1645 р. відбив татарський напад на Курщині, наступного року успішно бив кримців і ногайців на Дону, командував кіннотою в боях із литовцями та в ході російсько-шведської війни) і полковий воєвода князь Семен Петрович Львов (?–1659). Залишки розбитих Виговським дейнеків і козаків Пушкаря, союзних Москві, очолював наказний гетьман Іван Безпалий (?–1662 або 1718).

Боротьба за владу в Україні після смерті Б. Хмельницького відбувалася з активним залученням зовнішньої підтримки – так, гетьман І. Виговський, не зумівши переконати царя в своїй лояльності, був змушений укласти Гадяцьку угоду 1658 р. з Річчю Посполитою, котра (за початковою версією) давала козацькій Україні статус легітимного Великого князівства Руського в триєдиній державі. Московський цар зробив обережну ставку на опозицію проти гетьмана (яку очолив полтавський полковник М. Пушкар та кошовий запорожців Я. Барабаш), але Виговському в травні 1658 р. вдалося розбити супротивників у кривавому бою під Полтавою. Залишки опозиційних полків очолив визнаний Москвою І. Безпалий. Непрості відносини царя і гетьмана, поведінка розквартированих в Україні полків Г. Ромодановського призвели в жовтні 1658 р. до початку відкритої війни між козацькою Україною та Московським царством. У жовтні 1658 р. Виговський безуспішно спробував взяти Київ, який боронив московський гарнізон В. Шереметєва. Облога міста перейшла в блокаду, в якій Виговському допомагав польський загін А. Потоцького. У листопаді 1658 р. Московська держава уклала мир зі Швецією і могла спрямувати в Україну значні сили. Наприкінці березня 1659 р. велика армія під командуванням О. Трубецького (за московськими офіційними документами, вона мала в своєму складі понад 30 тис. вояків плюс козаки Безпалого, котрих було до 6,5 тис.) перетнула кордон поблизу Путивля і 20 квітня обложила Конотоп, де боронилося до 4,5 тис. козаків Ніжинського та Чернігівського полків під командуванням вірного соратника гетьмана Виговського – Г. Гуляницького. Після провалу спроби штурму царські воїни почали справжню облогу міста, яке вперто трималося. Ця героїчна оборона дала змогу Виговському зосередити чималі сили для відбиття московського нападу – наприкінці травня гетьман зібрав 8 правобережних та 3 лівобережні козацьких полки (до 16 тис. осіб), найняв найманців (до 4 тис.) і дочекався підходу передових частин татар (згодом під Конотопом хан міг мати 30–35 тис. воїнів). Імовірна також участь у битві полку річпосполитських драгунів зі складу «дивізії» А. Потоцького.